Закони і категорії політичної економії

     Розрізняють:

     всезагальні економічні закони, тобто закони, які  властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо);

     закони, що діють у декількох суспільно-економічних  формаціях: закон вартості, закон  попиту і пропозиції тощо;

     до  третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинам и власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил; четвертий тип економічних законів – це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

     Економічні  закони є всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими  відносинами, їх взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.

     Загальні  закони відображають взаємозв’язок  між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

     Специфічні  закони розкривають ступінь розвитку організаційно- та соціально-економічних  виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або  монопольного прибутку та ін.). Так, відносини  “товар – товар” на певному етапі трансформуються у “товар – гроші – товар” і згодом – у “гроші – товар – гроші”, залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з другого – окремі її сфери.

     Загальною основою дії економічних законів  є об’єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображує її об’єктивні природні характеристики. Щодо соціальної сутності, то вона є породженням  об’єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об’єктивною реальністю, яка створює саму людину.

     1.2. Систематизація економічних  законів

     Економічні  закони тісно між собою пов'язані. Тому, щоб зрозуміти суть того чи іншого закону, необхідно розглянути його місце і роль у системі законів.

     Економічні  закони відбивають постійні суттєві  причинно-наслідкові зв'язки. В економічному законі перехід від процесу-при-чини до процесу-наслідку являє собою  особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність.

     У кожній такій суперечності є дві  сторони (або протилежності). Однією з них є процес-причина, другою — економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.

     Суперечності  економічного закону вирішуються не автоматично, а через суспільні  дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

     Отже, форми вияву економічного закону — це результат дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.

     Економічний закон - це найбільш істотні, стійкі, постійно повторювані об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки й взаємозалежності в економічних явищах і процесах.

     Економічні  закони не слід змішувати із законами природи, із законами природознавства, тому що є ряд істотних і принципових  розходжень:

     1) природні закони - це закони природи,  економічні - закони розвитку громадського  життя, господарської діяльності  людей;

     2) природні закони - вічні, економічні - носять історичний характер;

     3) відкриття й застосування природних  законів відбувається більш-менш гладко, а економічні закони зустрічають сильна протидія з боку сил, що відмирають, суспільства.

     Економічні  закони на відміну від законів  природи не працюють самі по собі, економічний  процес автоматично не здійснюється. Для цього необхідні дії людей, які живуть і працюють у певній економічній системі.

     Форми вияву економічного закону впливають  на економічні процеси, на розвиток економіки. Це неминуче породжує різні соціально-економічні наслідки, що залежать від умов дії  закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватись в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді форми вияву закону відхиляються від нормальних і призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

     Зміст економічного закону містить його кількісне  вираження, або, інакше кажучи, математичну  модель закону.

     Економічні  закони математично виявляються  у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження  економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх[5, c. 48-50].

     Сукупність  економічних законів - це субординована  система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні й т.д.) відносини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.

     Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису й найглибшу суть, природу економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Це - ядро економічних законів. Основний закон виражає мету суспільного виробництва і засоби її досягнення. Загальні економічні закони (системи в цілому) - це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту й пропонування, спадної граничної корисності благ, закон пропорціональності).

     Закони  окремих сфер охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).

     Системний підхід до вивчення економічних законів  має надзвичайно велике значення. Лише на його основі можна виробити правильні рекомендації щодо їх використання, установити науково обґрунтовані принципи й методи суспільного регулювання економіки.

     В економічному законі перехід від  процесу-при-чини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність.

     У кожній такій суперечності є дві  сторони (або протилежності). Однією з них є процес-причина, другою — економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.

     Суперечності  економічного закону вирішуються не автоматично, а через суспільні  дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує перехід  до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

     Отже, форми вияву економічного закону — це результат дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.

     Форми вияву економічного закону впливають  на економічні процеси, на розвиток економіки. Це неминуче породжує різні соціально-економічні наслідки, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватись в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді форми вияву закону відхиляються від нормальних і призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

     Зміст економічного закону містить його кількісне  вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.

     Економічні  закони математично виявляються  у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження  економічного закону має дуже важливе  значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх.

     1.3. Пізнання економічних  законів

     Пізнання  економічних законів сприяє правильному  їх використанню в господарській  діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків.

     Одним з видів об'єктивних законів суспільства  є економічний закон. У літературі ми знаходимо наступне визначення економічного закону.

     Об'єктивний економічний закон – це необхідне, стійке відношення в економічних  явищах и процесах, що визначає їхній  розвиток.

     Відповідно  до даного визначення, можна відноситись  до економічного закону як до особливого об'єктивного явища й вивчати його сутність, зміст, структуру (форму) і умови дії й прояву.

     Сутність  економічного закону полягає у вираженні  істотного зв'язку способу виробництва, тобто конкретизація сутності закону безпосередньо пов'язана з розкриттям істоти даного зв'язку,що є переважно каузальної, причинно-слідчим зв'язком,одна сторона якої обумовлює іншу.

     Далі, варто розкрити зміст економічного закону, який тісно переплетено з  його сутністю. За своїм змістом  економічний закон носить діалектичний характер.

     Крім  того, можуть бути присутнім і іншими елементами змісту закону. Взагалі  при даному підході закон пізнається в дії й, отже,зміст закону розкривається  в міру з'ясування елементів механізму  його дії.

     У використанні економічних законів  не можна допускати ні фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно здійснювати науково виважену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів[8, c. 24-26].

     Процес  пізнання економічних законів —  це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.

     Є два шляхи пізнання економічних  законів: через виявлення нових  законів і 4ерез поглиблення розкриття  змісту, механізму дії та взаємодії  законів.

     Науковий  шлях пізнання економічних законів  містить кілька ступенів.

     На  першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий характер.

     Другий  ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається як теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (законах економічної теорії).

     Отже, економічний закон – це відкриття  певного економічного закону, виявлення  механізму його дії.Останній є економічною  категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність  нагадує відмінність між людиною  та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

     Третій  ступінь пізнання економічних законів  полягає в апробації законів  науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни  до наукових визначень і описів економічних  законів. Водночас удосконалюється і механізм використання їх[10, c. 43-45].