Загальна характеристика і закономірності формування ринкової економіки

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості (див. Крива виробничих можливостей), стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

Закон пропозиції — при  інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.Це спостерігається на рисунку 2.2

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.2Крива пропозиції [5,с.129]

 

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніша за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. різновиди моделей ринкової організації господарства

3.1. Генезис форми ринкової організації господарства

 

"Ринкова економіка" - поняття досить загальне, певною  мірою - абстракція. Тому сказати,  що країна переходить до ринкової  економіки - значить не сказати нічого. В реальному житті ринкова економіка, відображаючи ступінь розвитку соціально-економічних відносин суспільства, виступає в певних конкретних формах (моделях), що відповідають сукупності умов (економічних, соціальних, історичних, географічних та ін.), у яких знаходиться дана, країна. Це означає, що не існує абстрактної ринкової економіки, впровадження якої могло б забезпечити економічне зростання, а є її конкретні типи й форми. Саме це має на увазі відомий американський економіст Б.Селігмен, критикуючи погляди австрійського економіста Ф.Хайєка, який правильне функціонування економіки пов'язує виключно з дією рятівної "невидимої руки" абстрактного ринку. "Для того, щоб здійснити це, - пише Б.Селігмен, - ми повинні були б і відтворити світ дрібних незалежних господарських одиниць без монополій і без великих утворень капіталу".

Тому, реформуючи економіку  України, слід вести мову не про "перехід  до ринку" взагалі, а про впровадження певної конкретної її моделі, яка б  відповідала умовам розвитку саме України, а не Швейцарії, Німеччини, Чілі, Канади чи Китаю. Вибір правильної моделі визначить і її конкретні засоби, механізм і рушійні сили, які слід включити, щоб досягти необхідного ефекту. Якою ж повинна бути ця модель?

У перші роки державотворення в Україні ейфорія свободи, підсилена некомпетентністю новітніх політиків, сприяла відродженню вже присипаної нафталіном ідеї "вільного ринку". При цьому було забуто (а може, і не знано), що класично описана А.Смітом ринкова саморегульована економіка була лише етапом у розвитку ринкової економіки взагалі. Вона відповідала саме тим умовам, які її породили і які вона обслуговувала. А саме:

 

1. Суспільне виробництво  в той час являло собою сукупність  величезної маси відносно невеликих  за розмірами і відокремлених одне від одного виробництв.

2. Пануючою формою  власності була приватна індивідуальна  в двох її видах: трудова  і нетрудова.

3. Користування суспільними  товарами ще не набуло такого  значення, як в сучасну епоху.  Отже, не було нагальної потреби  регулювати їх споживання суспільством.

4. Суспільні потреби  ще не вийшли за межі індивідуальних  приватних господарств, і конфлікти,  які виникали на їхній основі, не загрожували основам існуючого  ладу.

За цих умов найбільш ефективною формою економічних зв'язків  між великою кількістю дрібних, економічно відокремлених товаровиробників міг бути лише ринок з його механізмом саморегулювання відповідно до смітовського принципу "laissez -faire" що означає "віддати події на їх природний плин".[18,с.147] До того ж не слід забувати, що , по-перше, у 18 ст., тобто в період становлення капіталізму, філософія вільного ринку служила могутньою ідеологічною зброєю в боротьбі проти "божественного права" королівської влади вершити будь-які справи, в тому числі й економічні. По-друге, власність на засоби виробництва на той час набула широкого розповсюдження, й забезпечення власних матеріальних інтересів ототожнювалося з діяльністю в інтересах суспільства.

 

3.2.Альтернатива вільного ринку

При всьому цьому навіть у найсприятливіші часи ідея вільного ринку не була безапеляційною. Так, ще Роберт Мальтус у трактаті "Досвід про закон народонаселення" (1798р.), висловлюючи сумнів щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегулювання економічних пропорцій лише за допомогою "невидимої руки" ринку, доводив, що при відсутності спеціальних заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення приведе до перенаселення й зубожіння суспільства, краху всієї економічної системи. [2,с.118]

А Карл Маркс у своїй теорії додаткової вартості довів, що механізм "вільної гри ринкових сил", до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечливості капіталізму, неминуче формує умови переходу до нового суспільного ладу, де макроекономічні пропорції будуть формуватися свідомо.[2,с.119]

Історичний досвід переконливо  довів справедливість таких оцінок можливостей механізму саморегуляції. Зокрема, він показав, що вільна гра ринкових сил (конкуренція, вільне ціноутворення) як породження дрібного, економічно відокремленого приватного виробництва, об'єктивно (особливо вільна конкуренція) завдяки концентрації і централізації капіталу, веде до виникнення великого виробництва і його монополізації. Велике ж виробництво, монополізм, виникнувши, ставлять нові вимоги до ринкового середовища, яке їх обслуговує. По-перше, велике й складне виробництво не може ефективно розвиватися без його певного регулювання. По-друге, монополізм зі своєю спрямованістю на монопольний прибуток вступає у протиріччя з вільною грою ринкових сил.

Одночасно з цим, вдосконалення  технології виробництва привело  до ускладнення машин і їхнього подорожчання, що збільшило потреби підприємців у капіталі. Це послужило поштовхом до утворення акціонерних товариств, що з одного боку, значно розширило фінансові можливості підприємств, а з іншого, сприяло подальшій концентрації виробництва й капіталу. Останнє ж об'єктивно обмежувало сферу вільної гри ринкових сил.

Отже, слід констатувати, що в процесі свого подальшого розвитку реальні економічні системи  все більше віддалялися від ідеальної  ринкової моделі. Передбачення про  атомізованість ринку й відносну рівномірність у розподілі економічної сили діючих суб'єктів - що виступало одним із вихідних постулатів теорії А.Сміта - прийшло у протиріччя з життям. Практика показала, що виникло істотне розходження між теоретичною моделлю й реаліями ринку, оскільки, і це в свій .час довів відомий український економіст М.Туган-Барановський, інститути приватної власності на засоби виробництва за своєю природою передбачають можливості необмеженого нагромадження капіталу й концентрації виробництва.

Еволюція  умов,  в яких  функціонує  ринкова економіка, практичний відхід реальних економічних систем від смітовського ідеалу примусили вчених переглянути погляди на роль і місце ринкової економіки в процесі суспільного відтворення. В результаті цього виникають теорії, в яких усе менше говориться про "невидиму руку" ринку і все більше робиться наголос на тому, що вільний ринок з його саморегулюючим механізмом - це історично пройдений етап, що в нових умовах ринок сам по собі неспроможний забезпечувати високу ефективність економіки й вирішувати низку сучасних проблем (соціальних, екологічних), які особливо загострилися в кінці 19 ст. і не знімаються з порядку денного протягом всього 20 ст. Виникає об'єктивна потреба в певних позаринкових методах регулювання економіки.

Одним з визначних  теоретиків регульованої економіки  став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. У своїй головній праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1930р.) він обґрунтував  об'єктивну необхідність і практичне  значення державного регулювання ринкової економіки. Головним інструментом державного регулювання  Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості й стабілізаційної політики тривалий час домінувала в макроекономічних переконаннях більшості економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн капіталістичного світу в період після другої світової війни. [10,с.367]

Ідея позаринкового  макрорегулювання економіки, включаючи навіть її планування, була підтримана й іншими відомими вченими-економістами. Зокрема, таким представниками історичної школи політекономії, як В.Зомбарт (1863-1941рр.) і М.Вебер (1864-1920рр.), теоретиками інституціоналізму У.Мітчелом, Дж. Гобсоном (1868-1940), Дж. Гелбрейтом, представниками інших течій та шкіл економічної думки Заходу, представником ліберально-реформістського напрямку - американським економістом Б.Селігменом (нар. 1912р.). Серед Українських економістів послідовним прихильником, регульованої ринкової економіки е професор Львівського університету С.Мочерний 1693 .

Наведена аргументація дозволяє зробити висновок, що основою  сучасного високоефективного виробництва  може бути не просто ринкова економіка, а лише регульована ринкова економіка. Проте і визнання того, що необхідно формувати регульовану ринкову економіку, - теж досить абстрактна формула. В світі існує багато країн, які сповідують цей принцип, але мають малоефективну економіку й багато невирішених соціальних проблем. Річ у тім, що механізм регулювання економічної системи - досить складне утворення, в якому, по-перше, повинно знайти відображення оптимальне співвідношення між ринковими та позаринковими регуляторами; по-друге, - чітке визначення важелів і чинників позаринкового регулювання. Саме це визначається конкретними умовами тієї чи іншої країни.

Тому за наявності спільних закономірностей, характерних для регульованої ринкової економіки взагалі, можуть існувати (й існують) різні конкретні моделі й застосування. Саме ці конкретні моделі й повинні відобразити специфіку (економічну, соціальну, історичну, національну і т.д.) даної країни. Саме це є причиною того, що, як уже зазначалося, в світі склалося декілька відмінних один від одного різновидів (моделей) регульованих ринкових економік.

Отже, узагальнюючи сказане, можна зробити висновки:

1. Поняття "ринкова  економіка" відображає загальну, абстрактну модель господарювання  в умовах товарного виробництва.

2. Ця абстрактна модель  виступає в двох основних формах: саморегульована і регульована ринкова економіка.

3. Абстрактна модель, коли вона накладається на  певні економічні реалії, набуває  конкретних форм.

 

3.3. Соціально – ринкове  господарство

Саморегульована економіка  у формі вільного ринку була однією з перших конкретних моделей ринкової економіки. Вона, як вже зазначалося, відповідала невеликому, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, відокремленому виробництву. Поглиблення суспільного поділу праці, концентрація і централізація виробництва, а на цій основі і його монополізація, викликали до життя новий тип економіки - регульовану економіку. Механізм ринкового саморегулювання^ економічних процесів доповнюється спочатку регулюванням з боку монополій з метою забезпечення монопольного прибутку, а потім і держави. В поле зору державного регулювання потраплять соціальні процеси.

Особливо посилилася тенденція до державного регулювання  соціальних процесів у країнах Заходу під впливом двох доленосних подій  для капіталістичної системи, які  відбулися в першій третині 20 ст. По-перше, це утворення СССР, де, в силу його соціалістичної природи, ринкова економіка планово-директивними методами спрямовувалася на вирішення соціальних проблем, що створювало прецедент для всього світу. По-друге, - це світова економічна криза 1929-ЗЗр., яка надзвичайно загострила не лише економічні, а й соціальні проблеми.

Поступово на цій основі формується ідея соціально-ринкового господарства, яка після другої світової війни знаходить своє втілення в конкретних економічних моделях Німеччини, Австрії, Швеції та ряді інших країн. Створити соціально-орієнтовану ринкову економіку обіцяють і в Україні сучасні її реформатори. Тому питання, що вона собою являє і наскільки такі обіцянки є реальними, досить актуальне, бо відповідь на нього розкриває перспективи розвитку країни.

Концепція соціально-ринкового  господарства виходить з того, що приватне господарство, функціонуючи лише за законами ринку, приходить у протиріччя з  соціальною справедливістю і, через  загострення протиріччя між суспільним характером виробництва й приватним привласненням його результатів, провокує неефективне функціонування економіки. Основна ж ідея соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип ринкової свободи повинен бути взаємопов'язаним з підтримкою соціальної гармонії. Така гармонія досягається спеціальним механізмом. А саме: економічне регулювання і координація діяльності відбувається в першу чергу через ринок, в разі ж виникнення загрози, що розвиток ринкових процесів приведе до соціальне небажаних і несправедливих наслідків, держава втручається з тими чи іншими корегуючими заходами. Отже, соціально-ринкове господарство являє собою не що інше, як проміжну модель між чисто ринковою і централізовано-регульованою системами економіки. Ринкове господарство тут виступає як основа економічної системи. Але воно діє не самостійно, а свідомо регулюється державою.