Загальна характеристика і закономірності формування ринкової економіки

 

 

1.3 Функції ринку

До основних функцій, передусім позитивних, тобто впливу ринку, змін, які відбуваються з ним, на зміни інших явищ і процесів, а отже, взаємозалежностей між ними, належать:

1. Здійснення остаточного  визначення вартості товарів і послуг, їхніх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті цінності - на вартість. Ця функція може бути названа ціноутворюючою.

2. Остаточне узгодження (початкове узгодження відбулося  при здійсненні маркетингової  діяльності підприємств) обсягів  виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного  попиту як щодо загального  обсягу, так і стосовно асортименту товарів і послуг. Це - регулююча функція, у політико-економічному аспекті дана функція означає узгодженість між економічною власністю в її кількісному аспекті у сферах безпосереднього виробництва і споживання.

3. Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва (тобто витрати на окремому підприємстві) порівняно з суспільне необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхніх якостей та споживних властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефек-тивності суспільного виробництва. Це - спонукальна функція.

4. Забезпечення безперервності  всіх сфер суспільного відтворення  (зокрема прямого та опосередкованого  зв'язку між виробництвом споживанням) і внаслідок цього - сприяння формуванню цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв'язку з іншими раціональними економіками у масштабі світового ринку. Ця функція може бути названа інтегруючою.

У політекономічному  аспекті інтегруюча функція ринку означає функціонування механізму реалізації товарно-грошових відносин, а отже, й органічно пов'язаних із ними відносин економічної власності, сприяє цілісності системи відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення, реалізації процесів привласнення різними суб'єкта-ми власності в межах національних країн та на наднаціональному рівні, досягненню основної мети господарської діяльності.

5. Сприяння контролю  споживачів над виробництвом, посиленню  економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами. Це контролююча функція ринку.

6. Посилення конкуренції  між виробниками товарів і  послуг і в межах окремих  країн світового господарства, а  отже, рушійних сил роз-витку економіки.  Дана функція разом зі спонукальною є функцією розвитку.

7. Функція санації,  тобто очищення економічної системи  від неефективних і нежиттєздатних  підприємств через механізм конкуренції.  Це унеможливлює або значно  послаблює виробництво заради  виробниц-тва, а отже, витратний  характер економіки.

8. Інформаційна функція,  тобто постійна наявність таких  ринкових сигналів, як ціни, ставки  за кредит тощо, з допомогою  яких можна оперативно вносити  зміни у плани господарської  діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Механізми  функціонування ринку

2.1. Поняття і склад  механізму ринку

 

Ринкова економіка - це специфічна соціально-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи. Їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.

Попит - це форма вираження  потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи: а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу; б)грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або  в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в  себе два моменти: а)готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови, на яких виробник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки, тонни, метри.

Ціна – це грошовий вираз вартості. [8,с.202]

На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція - це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів  та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Сам ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульована система.

 

2.2.Закон грошового  обігу

Одним з важливих законів  ринкової економіки є закон грошового  обігу. Основна вимога його полягає  в дотриманні грошово-товарної збалансованості. Вона повинна кореспондуватися з  сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу, може бути розрахована за формулою:

Г = SЦ \ О, де

Г - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу; SЦ -сума цін товарів; О - швидкість обороту  грошей.

Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів. Тому застосовується формула дещо складніша:

Г = (ЦР - ЦК + ЦП – ВР) \ О, де

ЦР - сума цін товарів, визначених для реалізації; ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду; ЦП -сума цін товарів, строки платежів по яких наступили; ВР - сума взаємних розрахунків; О - швидкість обороту грошей.

На практиці регулювання  грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк. В  Україні таким банком є Національний банк України.

Протягом кількох тисячоліть роль загального еквівалента поступово  переходила від окремих широко уживаних та цінних товарів (худоба, шкури, сіль тощо) до золота та срібла, а від них  — до кредитно-паперових грошей, насамперед чеків. Паперовими грошима є казначейські білети.

 В обігу за сучасних  умов знаходяться наявні (монети, банкноти) та безготівкові (кошти  клієнтів на безготівкових рахунках  у банках або депозити, цінні  папери та ін.) гроші.

 Кількість грошей в обігу визначають закони грошового обігу, які загалом перебувають у прямопропорційній залежності від суми цін товарної маси і в обернено-пропорційній — від швидкості обороту грошей.

 

2.3. Інфляція

Надмірна кількість  грошей в обігу породжує інфляцію. Вона може бути викликана скороченням виробництва товарів і послуг при незмінній грошовій масі або додатковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище. А конкретніше - знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.

Зародившись на грошовому ринку, віруси інфляції проникають далі, в інші сфери  економічного організму. А це означає, що в ситуаціях, коли інфляційна хвороба дуже запущена, однією лише нормалізацією грошового обороту не обійтися. Правильна грошова політика держави створює лише необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді, коли держава паралельно з нормалізацією грошового обігу зміцнює механізми ринку, стимулює виробництво товарів, намагається стримати поточний попит, застосовує інші заходи по відношенню до потерпілих від інфляції галузей економіки.

Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший - це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, споживачі, твердо повіривши в незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують заощадження, нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове подорожчання товарів і послуг. По-друге, дефіцит заощаджень, який виникає в результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах кредитних ресурсів, що перешкоджує зростанню капіталовкладень і виробництва. І це відбувається в умовах, коли й так відчувається суттєве відставання пропозиції від попиту.

Адаптивні очікування мають мікроекономічну  природу, тобто породжуються реальними  подіями, які відбуваються на конкретних ринках. Рядовий споживач, роздумуючи, скільки витратити на покупки, керується динамікою тих цін, які бачить навколо себе (в магазині, на базарі, у центрі послуг). На будь-які зміни макро-економічних умов(скорочення бюджетного дефіциту, перехід до неінфляційної грошової політики тощо), він зреагує лише тоді, коли переконається в дійсній зміні економічних умов, які його оточують. Тому будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть очікувані результати, коли буде в своєму арсеналі мати спеціальні заходи, скеровані на нейтралізацію інфляційних очікувань.

В основі другого механізму відкритої  інфляції лежить взаємозв'язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат.Суть її в наступному. Загальне підвищення цін в економіці неминуче веде до падіння реальних доходів зайнятих. Щоб зберегти незмінним хоча б добробут населення, необхідно збільшувати грошові доходи. Відбувається це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної індексації доходів зайнятих.

Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держава, не демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву.   Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморожування цін і доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці;тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється в загальному підвищенні цін, то подавлена - у хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому перманентному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними).

 

2.4. Закони вартості, попиту  і пропозиції

Законом вартості називається  економіний закон, згідно якому товари на ринку обмінюються у відповіності до кількості та якості витраченої на їх виробництво праці.

Важливою умовою є те, що ціна є грошовим вираженням вартості. Вартість та ціна співвідносяться як вміст та форма. В основі руху цін лежить рух вартостей. Однак, ціни, отримавши самостійне існування на ринку, також мають свої закони встановлення динаміки, так як на їх величину впливає не лише вартість. Але саме вона є тим якорем, який повертає їх до вихідного початку, як би високо вони не підіймалися та як би низько вони не падали.

Закону вартості притаманні наступні риси:

·  в основі вартості лежить суспільно-необхідна праця;

· величина вартості товарів прямопропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно-необхідної праці та оберненопропорційна його продуктивній силі;

· обмін товарів здійснюється відповідно до кількості втіленої в них   суспільно-необхідної праці;

·  з виникненням грошей та ціни закон вартості виступає в якості регулятора цін, визначаючи їх рівень;

· через механізм ринкових цін закон вартості розповсюджує свою регулюючу роль на процес виробництва, сприяючи його скороченню або розширенню;

·індивідуальні витрати праці зводяться до суспільно-необхідних, індивідуальні вартості – до суспільної вартості, яка є основою ціни.

Закону вартості у  сучасній системі економічних відносин належить дуже важлива роль. Функціональне  значення закону вартості заключається у забезпеченні факторів економічного стимулювання розвитку продуктивних сил.

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично  це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна  залежність. Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту.Це можна спостерігати на рисунку 2.1

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1 Крива попиту[5,с.127]

 

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.