Водні ресурси України як основа розвитку регіональної економіки

    Комплексному  використанню водних ресурсів  різними галузями народного господарства  сприяє створення водосховищ. Вони  виконують важливу роль у боротьбі  з повенями, забезпечують багаторічне  сезонне та добове регулювання  річкового стоку. Застосування для гідроенергетичних цілей водосховищ не змінює кількості води і не впливає негативно на якість, однак характерне специфічними особливостями: при спорудженні каскаду гідроелектростанцій виникає можливість багаторазового її використання.

     Водний  транспорт. В системі господарства  країни водний транспорт –  один з головних водокористувачів,  якому необхідна в навігаційний  період наявність гарантованих  глибин. На території України  існує розгалужена мережа внутрішніх  судноплавних трас, докорінно реконструйованих внаслідок комплексного гідротехнічного будівництва. Завершено спорудження великих гідротехнічних об`єктів на Дніпрі,  виникли Каховське, Дніпровське, Дніпродзержинське, Кременчуцьке, Канівське і Київське водосховища. Прокладено глибокий судноплавний шлях протяжністю понад 1000 км. Дніпр став потужною магістраллю для перевезення пасажирів та вантажів.

            У річкових басейнах судноплавство  здійснюється і на магістральних,  і малих річках (хоча умови  в першому і другому випадках істотно різняться), транспортний флот поповнився новими високо економічними самохідними вантажами і пасажирськими суднами.

Створення водогосподарських  комплексів, де нема відповідних пристроїв  негативно позначається на умовах життя  риб. Існуючий техніко-технологічний стан водопровідно-каналізаційного господарства потребує підвищення рівня економічного обґрунтування проектів і підсилення відповідальності проектувальників за створену ними продукцію. Варто повернути втрачене значення таким заходам як складання паспорту об’єкта розрахункової продуктивності, значення статусу автора проекту з функціями авторського нагляду. Розробка паспортів об’єктів дозволить перейти на нормативні методи планування споживання води і прискорить технічний процес у галузі. Такий підхід дозволяє створити правову, моральну та матеріальну основу підвищення й удосконалення кваліфікації спеціалістів.

              3. Проблеми антропогенного впливу на водні ресурси

Сьогодні в  наслідок антропогенного навантаження близько 70% поверхневих вод і значна частка запасів підземних втратили своє значення як джерела питного водопостачання. Останнім часом в усіх річкових басейнах України спостерігається загрозливе зниження якості водних ресурсів. Тому, розглядаючи кількісні показники водних ресурсів України і територіальне розташування гідрографічної мережі, ні в якому разі не можна обминати якісну складову поверхневих та підземних вод, яка саме і визначає їх ступінь використання і застосування у життєдіяльності населення та виробництва.

Найгірша екологічна обстановка з водними ресурсами  склалася в басейні нижнього Дніпра та Сіверського Дінця, де сконцентровані найбільш водоємні промислові і сільськогосподарські підприємства, великі міста, об`єкти атомної  енергетики, зосереджено близько 50% забору води та скидання забруднюючих стоків. Не краща гідроекологічна та водогосподарська обстановка спостерігається і в басейні річок Дністра, Західний та Південний Буг.

Практично всі  поверхневі джерела водопостачання України інтенсивно забруднюються через низьку якість очищення стічних вод. У 2005 р. в поверхневі водні об`єкти відведено 3444 млн. м3 забруднених вод, що порівняно з 2004 р. на 131 млн. м3 більше. Частка забруднених стічних вод без очищення у загальному водовідведенні у 2005 р. становила 25% - порівняно з 2004 роком зросла на 3,2%. Основними причинами скидання забруднених стоків без очищення були нестача у більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення та зниження ефективності роботи очисних споруд, що зумовлено їх зношеністю, низьким технологічним рівнем, енергомісткістю. Найбільше забруднених вод скинуто водокористувачами Дніпропетровської (1361 млн. м3), Донецької (1704 млн. м3), Луганської (397 млн. м3) та Запорізької (900 млн. м3) областей. Найбільшими Забруднювачами є промислові підприємства (галузі енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості) та об’єкти житлово-комунального господарства. Як і в попередні роки, значного техногенного навантаження проводжуються зазнавати поверхневі водні об’єкти, хоча частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зменшується: у Одеській області – з 77% до 75%, Миколаївській – з 73% до 40%, Кіровоградській – з 58% до 51%, Вінницькій – з 55% до 42%, Івано-Фанківська – з 48% до 35% і лише в Луганській збільшилася з 66% до 73%.

Забруднення водних ресурсів на території України показано на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Забруднення  водних ресурсів

         Особливу занепокоєність викликає  стан водопостачання сільського  населення – з 8045 сільських водопроводів 680 (8,5%) не відповідають санітарним нормам. Централізованим водопостачанням забезпечимо лише четверту частину сіл України. Решта сільського населення споживає воду з колодязів та індивідуальних свердловин, переважна більшість яких перебувають у незадовільному технічному стану.

Маючи достатню сировину базу та використовуючи  сприятливу кон`юнктуру на світових ринках метало прокату, її підприємства активно працюють на експорт. У найближчі два-три  роки особливих зрушень у напрямку зниження (підвищення) експорту продукції металургійного комплексу не намічається, тому й  обсяги скинутих стічних вод не зазнають особливих змін.

Негативним  фактором сучасного водокористування можна вважати значну частку шкідливих  для навколишнього середовища хімічних сполук, що потрапляють у водойми із забрудненими водами. Це пов’язано з розширенням ринку нафтопродуктів у зв’язку з виходом на нього нових продавців та посередників, а також подальшим старінням матеріально-технічної бази еколого-небезпечних галузей господарського комплексу.

З року в рік  у багатьох містах не розв’язується  проблема ліквідації дефіциту потужностей  каналізаційних споруд, ряд напірних колекторів прокладено однією ниткою, насосні станції не мають аварійних  випусків і резервних вводів електропостачання, що може призвести до їх затоплення у разі збільшення припливу стічної води та відключення електроенергії. Саме  через це мали місце аварії на каналізаційних системах міст Харкова, Сімферополя, Севастополя, Маріуполя, Івано-Франківська, Вінниці, Новограда-Волинського, Звенигородки. Протягом останніх років через економічні труднощі майже повністю припинилися будівництво і введення в експлуатацію нових потужностей, а також реконструкція діючих споруд і мереж водопровідно-каналізаційного господарства.

Має місце зростання  нітратного забруднення грантових  вод внаслідок антропогенного навантаження. Ефективних методів видалення нітратів з води в умовах децентралізованого водопостачання практично не існує. Забруднення води нітратами призводить до виникнення захворювання на водно - нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження загальної резистентності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної захворюваності, в тому числі інфекційними та онкологічними хворобами.

Парадоксальною  виглядає ситуація, коли у вододефіцитних районах має місце такий негативний прогресуючий процес як підтоплення, який в Україні набув сталого характеру. Проблема є соціально-економічною і екологічною, тому має розглядатися в контексті забезпечення національної безпеки держави. Причин цього багато, зокрема: великомасштабне водогосподарське та меліоративне будівництво і к наслідок – надзвичайно висока урегульованість стоку малих річок, що спричинило певну втрату природної тренованості території; активізація зсувних та карстових явищ; інтенсифікація процесів підтоплення з 60-70 рр. у зв’язку з будівництвом Дніпропетровського каскаду водосховищ і введенням в експлуатацію крупних зрошувальних систем; прорахунки при проектуванні та будівництві водогосподарського-меліоративних комплексів і їх неналежна експлуатація, загострення проблеми внаслідок кризових явищ 90-х років; нераціональне використання води у всіх сферах людської діяльності; значні непродуктивні втрати (промисловість, комунальне і сільське господарство); незбалансована інженерно-господарська діяльність; закриття шахт, їх та звана «мокра консервація»; незадовільний технічний стан водопровідно-каналізаційних мереж; використання «мокрих»  технологій у промисловому комплексі; незадовільне функціонування чи повна відсутність у населених пунктах зливової мережі та інших систем водовідведення; природні (зокрема гідрометеорологічні) фактори; без дієвість економічного механізму регулювання водокористування.

Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними  водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80% населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об’ємом понад 100 млн. м3, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб промисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають близько 15 млрд. м3 води і скидають у нього близько 10 млрд. м3 неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн. т газопилових забруднень з промислових об’єктів. У басейні Дніпра працюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в надлишковій кількості амонійний та нітратний азот, нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди. З дощовими й талами видами в Дніпро та його водосховища потрапляє близько 500 тис. т сполук нітрогену, 1 тис. т заліза, 40 тис. т фосфорних і 20 тис. т калійних добрив, 40 т нікелю, 2 т міді, 0,5 т хрому. В результаті води Дніпра містять 3 – 38 ГДК амонійного азоту, 5-29 ГДК цинку, 2-25 ГДК мангану та ін.

Значної шкоди  Придніпров’ю завдало будівництво  шістьох ТЕС та водосховищ, що затопило майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1% загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного резервного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала автрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об’єм підземного стоку вод. У нижній частині басейні іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається  3-4  млн т фруктів і овочів та близько 1 мллн. т зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. Майже половина річного обсягу стоку Дніпра забруднена. Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС.

Оцінка ступеню  контролю за якістю води. З метою  забезпечення водними ресурсами  населення і економіки України  Держводгосп, відповідно до вимог Водного  кодексу України, здійснює державну управління і контроль за раціональним використанням водних ресурсів. Виходячи із водогосподарської обстановки, з урядуванням гідрометеорологічних прогнозів, на основі обґрунтованих розрахунків встановлюються оптимальний режим роботи водосховищ і водогосподарських систем. Це дає змогу навіть у складних екологічних ситуаціях і, насамперед, в маловодні роки знаходять оптимальні рішення щодо забезпечення водою населення та галузей економії. За результатами аналітичного контролю комітетом вживаються конкретні заходи щодо поліпшення якості вод та подається відповідальна інформація державними та місцевими органами влади для прийняття управлінських рішень. Так, водогосподарські організації басейни Сіверського Дінця забезпечують наповнення основних водосховищ басейну – джерел питного водопостачання регіону, що річно здійснюють водообмін в Красноправлінському водосховищі, що істотно покращує якість води в районі водозабору водоводу на Харків. Режим роботи водосховищ басейні Сіверського Дінця встановлюються, на міжвідомчих наглядах, а контроль за роботою основних водосховищ налагоджено постійний. В Автономній Республіці Крим  водогосподарських організацій забезпечують наповнення водосховищ місцевим стоком та дніпровською водою, що дозволяє здійснювати водопостачання населення та галузей економіки без особливих обмежень. Щорічно здійснюється водообмін у придунайських водосховищ, що дозволяє покращити якість води в них.

Щороку навесні  Міжвідомча комісія розглядає питання  промивки русла р. Інгулець і з  урахуванням фактичної гідрологічної  та водогосподарської обстановки затверджує регламент промивки. Завдяки встановленню оптимальних режимів роботи Дністровського водосховища забезпечується задовільна якість води в пониззі Дністра і, зокрема,  в районі Білявського водозабору міста Одеси. Навесні щорічно здійснюється розрахунковий екологічний попуск, що забезпечує промивку русла Дністра і покращує якість води. В екстремальних ситуаціях, в разі різкого погіршення якості води в районах питних водозаборів, Держводгосп вживає оперативних заходів щодо коригування режимів роботи водогосподарських систем з метою якнайвищого усунення негативних наслідків. З метою недопущення виникнення епідемічних ускладнень в Україні, Держводгоспом та його водогосподарських систем та здійснюється відповідні заходи для забезпечення водних об’єктів і водогосподарських систем та здійснюється відповідні заходи для забезпечення їх задовільного санітарно-епідемічного стану. Безпосередньо в потенційних осередках можливих спалахів інфекційних хвороб водогосподарськими організаціями проводяться встановлення покращеного лабораторного контролю якості води в зонах водозаборів комплексного призначення з відповідним інформуванням державних і місцевих виконавчих органів.

4. Раціональне  використання водних ресурсів  України

     Вода  у промисловому виробництві – це охолодження агрегатів і механізмів, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, задоволення особистих потреб працюючих. Витрати залежать переважно від характеру виробництва і засобів водопостачання. До найбільш водомістких галузей відносяться хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова, чорна і кольорова металургія, машинобудування. Значні обсяги води, більше ніж решта галузей, використовують теплові (ТЕС) та атомні (АЕС) електростанції для утворення пари в котлах та одержання електроенергії, охолодження масла, газу, повітря, а при роботі ТЕС на вуглі  для видалення зони і шлаку.

        У промисловості спостерігається  стала тенденція до  скорочення  обсягів водозабору як із поверхневих,  так і підземних джерел. Загальний  обсяг використання свіжої води  у промисловому секторі у 2008 році порівняно з 2004 роком скоротився на 12002 млн м3, порівняно з 2004 роком – на 2318 млн м3 (таб.4.1).

                                                                                                       Таблиця 4.1