Водні ресурси України як основа розвитку регіональної економіки

    Трансформація  національної економіки істотно  позначилася на динаміці розвитку  водогосподарського комплексу. Крім усім відомого фактору, що скорочення обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва спричинило зменшення загального водоспоживання, актуальності набувають ще ряд проблем, які мають негативний вплив на процеси водокористування. Занепокоєння викликає збільшення обсягу викидів стічних та неочищених вод у водні об’єкти у зв’язку з погіршенням ефективності роботи очисних споруд та поступовим моральним і фізичним старінням матеріально-технічної бази господарського комплексу.

       Комунальне господарство є тією ланкою національної економіки, для якої водні ресурси є чи не основним чинником динамічної роботи. Тому й не дивно, що на відміну від інших галузей господарського комплексу, тут не спостерігалось значного зниження водозабору.

     У  даний час в системах водного  господарства України на фоні  щорічного збільшення кількості  споживаної води та підвищення  вимог до її якості спостерігається  тенденція до зниження запасів  прісних вод та їх прогресуючого  забруднення стічними водами. Ця проблема в Україні постійно загострюється, оскільки наша держава належить до малозабезпечених водою країн. Розвиток національного господарського комплексу в сучасних умовах глобалізації та регіоналізації економічних відносин вимагає й радикального перегляду механізмів залучення природних ресурсів у відтворювальний процес.

2. Сучасний    рівень   розвитку   структура   і   характеристика   водних  ресурсів України

   Водні ресурси характеризуються специфічними особливостями, що відрізняють їх від інших природних ресурсів – землі, надр, лісів. Усім видам запасів води притаманна висока динамічність і взаємозв’язок, що пояснюється об’єктивними процесами кругообігу води в природі. Завдяки цим властивостям існує можливість багаторазового і багатоцільового використання певних обсягів водних ресурсів, що розкриває шляхи раціонального використання води.

    Враховуючи  велике значення водних ресурсів  для життя суспільства, їх можна  розглядати у вигляді водогосподарської  інфраструктури, що обслуговує виробничу  і соціальну сфери суспільної діяльності.

    Головна  функція водних ресурсів, як виробничої  інфраструктури, полягає в тому,  що в результаті надання послуг  специфічного виду, вона забезпечує  безперервність обороту всіх  форм і частин суспільного  продукту, охоплюючи всі стадії, починаючи від стадії виробництва до споживання, сприяє нормальному функціонуванню промисловості, будівництва, сільського господарства, інших видів діяльності. Водні ресурси, як  виробнича інфраструктура, не створюють ні предметів праці, ні продуктів споживання, лише створюють сприятливі умови для розвитку матеріального виробництва. Праця, що реалізується в таких умовах, є продуктивною і має суспільно необхідний характер, а діяльність, що пов’язана з виробничим обслуговуванням галузей народного господарства, збільшує вартісне значення сукупного продукту і національного доходу.

   Функціональне  призначення водних ресурсів  як соціальної інфраструктури  пов’язано із створенням соціальних умов для життєдіяльності людей в результаті задоволення потреб у воді з метою підвищення рівня життя. Як соціальна інфраструктура водні ресурси непрямим чином (побічно) впливають на процес матеріального виробництва, створюють важливі умови для розширеного відтворення зростання продуктивності праці.

   В процесі  виконання функціональних обов’язків у вигляді інфраструктури висвітлюються складні відносини між органами управління економікою країни в цілому і окремими територіями, підприємствами, господарствами, що визначають стан, перспективи та ефективність використання водних ресурсів в народному господарстві, склад заходів, що забезпечують зберігання води як природного ресурсу.

   Водні  ресурси є важливим фактором  розвитку й розміщення продуктивних  сил України. Залучення значних  обсягів води у господарський  обіг, їх забруднення і безповоротні втрати, великомасштабне перетворення ландшафтів (Полісся, Донбас, Придніпров’я) порушили природну рівновагу екосистем, призвели до втрати самовідновлювальної здатності і виснаженості водних ресурсів у багатьох регіонах нашої країни. Вже сьогодні питна вода стає предметом міждержавних переговорів і включається в систему міжнародного товарообігу.

 Згідно з  Водним кодексом України, під  водними ресурсами слід розуміти  всі обсяги поверхневих, підземних  і морських вод відповідної  території. При цьому ресурси прісних (поверхневих і підземних) вод належать до основних, що визначають водозабезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому й окремих її регіонів.

Україна володіє  значним водно ресурсним потенціалом, який тривалий час використовується нераціонально, що було пов’язано із уявленнями про відновлюваність і невичерпність водних ресурсів. Використання цього потенціалу підкорялося інтересам прискореної індустріалізації, укріплення обороноздатності країни і задоволення постійно зростаючих потреб національної економіки та населення у водних ресурсах. В цілях забезпечення вказаних потреб було здійснено масштабне водогосподарське будівництво, регулювання стоку більшості річок за допомогою водосховищ і гідротехнічних споруд, створений єдиний водогосподарський комплекс.

    У  народному господарстві існує  багатоцільове використання водних  ресурсів. Значними споживачами  води є міста та населені  пункти, промисловість, будівництво,  енергетика, сільське господарство. Використовують водні ресурси для виробничих цілей водний транспорт і рибне господарство. Ці та інші галузі економіки є учасниками водогосподарської системи і в результаті своєї виробничо-економічної діяльності створюють водогосподарські комплекси – складні споруди багатоцільового призначення, що включають греблі, електростанції, шлюзи, водосховища тощо. Водогосподарські комплекси призначені для вирішення декількох завдань: виробництво електроенергії, забезпечення роботи промисловості, сільського господарства, транспорту, забезпечення постачання води для міст, населених пунктів, створення умов для життя, праці, та відпочинку людей.

    На  сьогодні практично всі регіони  України потребують широкомасштабної  реконструкції і модернізації  існуючої матеріально-технічної  бази суспільного виробництва з урахуванням ресурсно-екологічних вимог, стандартів та обмежень. Це може здійснюватися на основі застосування новітніх екологічно збалансованих, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних замкнутих виробничих циклів, а також подальшого розвитку систем оборотного і повторного використання прісних, морських і стічних вод, що дасть можливість комплексно використовувати матеріально-сировинні ресурси, знижувати собівартість продукції та зводити до мінімуму викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище.

     Впровадження  нових і ефективних технологій  є однією з умов підтримання  стабільних темпів розвитку виробництва,  забезпечення раціонального використання  природних ресурсів та захисту  навколишнього середовища. Невід’ємна  частина цієї діяльності – вдосконалення застосовуваних технологій, заміна їх на доступніші та екологічно безпечніші. При вивчені шляхів удосконалення технологій водоспоживання і водовідведення необхідно враховувати їх взаємозв’язок з природними екосистемами і оцінити, як заходи із зниження рівня використання і забруднення вод впливатимуть на використання інших ресурсів, їх відтворення та якість.

   Визначення  і наукове обґрунтування основних  цілей і напрямів підвищення  збалансованого, екологічного безпечного  розвитку промислового водокористування, мінімалізація кількості забруднюючих виробництв, збереження водних екосистем як унікальних складових природного середовища – неповний перелік першочергових завдань, вирішення яких потребує невідкладного, швидкого реагування і найбільш повного впровадження.

     Інноваційні  процеси як найперспективніша  форма розвитку економіки поступово  знаходять місце в водному  господарстві. В умовах проведення  реструктуризації водного господарства  є практичні можливості формування  інноваційної системи, яка враховує особливості його сучасного стану: насичення ринку великою кількістю не затверджених методичних розробок, технологій та послуг високої якості з однаковими споживачами властивостями; посилення конкуренції; перехід ініціативи створення технологій або послуг від розробників і виробників до споживачів-водокористувачів.

Вдала реалізація інноваційних проектів, що стосуються різних сегментів  водного господарства, потребує формування інституціональної структури інноваційної діяльності, яку становитимуть підприємства, установи, їх об’єднання різних форм власності, що надаватимуть послуги з продукування, освоєння та комерціалізації продуктових та процесних інновацій (консалтингові фірми, фінансово-кредитні установи, зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси), інноваційні центри). В цьому процесі    мають бути науково-дослідні установи Держводгоспу, які забезпечуватимуть інтеграцію науково - технічних досліджень і водогосподарської діяльності та поступово переводитимуть водне господарство на інтенсивну основу, а окремі його складові – на ресурсо - ощадливу модель розвитку.

     В Україні  сформовано потужні народногосподарські  комплекси металургійної,  машинобудівної, легкої, харчової та інших галузей.  Широкого розвитку набули сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, транспорт, зв’язок.

 Усі види водозабезпечення  розподіляють на дві категорії.  До першої відносяться галузі, де користування водою пов’язано з вилученням з річок, озер, водосховищ (промисловість, комунальне господарство, сільськогосподарське зрошування). У такому разі частина води з тієї, що надходить, втрачається, ставши частиною промислової та сільськогосподарської продукції, решта – випаровується.  До другої категорії відносять галузі, які для виконання своїх виробничих завдань користуються виключено водними ресурсами. Серед найбільш значущих назвемо гідроенергетику, водний транспорт, рибне господарство, водний туризм.

Із застосуванням прогресивних конструкцій прокладено протифільтраційні  облицьовувальні канали, впроваджено прогресивну технологію поливу – дощування, автоматизований водорозподіл, на осушувальних системах побудований гончарний дренаж. Застосування меліоративних заходів збільшило оброблювальні площі, почали приносити користь освоєні землі посушливої зони та зони надмірної вологості. На території Степового регіону створена можливість для одержання декількох врожаїв на рік, зменшена залежність сільського господарства від несприятливих кліматичних умов. З появою великих зрошувальних систем та з концентрацією в господарствах значних зрошувальних масивів створені зони гарантованого товарного виробництва кормів, овочів, зерна.

     На підприємствах  набули поширення прямоточності,  послідовності й оборотні системи.  При прямоточній системі насосна  станція подає воду з водойми до об’єктів. Після використання вона по каналізаційних трубах надходить до очисних споруд, а потім знову потрапляє до водойми. При послідовній системі вода використовується кілька разів у цехах, а далі – для гідравлічного видалення шлаку і золи. Тепла вода обігріває житлові приміщення, парники. Дефіцит її значно зменшиться при заміні прямоточного постачання на оборотне.

     Оборотні системи  водопостачання впроваджені на  підприємствах Донецька, Макіївки, Єнакієвки, Харцизька, на всіх підприємствах Криворізького залізорудного басейну, куди вода надходить каналом Дніпро-Кривий Ріг. Застосовані такі системи в Миколаєві, Сімферополі, Черкасах, Сумах, Рівне та інших містах.

     Впровадження  прогресивних систем стало можливим  у результаті досліджень та розробок, виконаних науковими установами, проектними організаціями, вищими навчальними закладами. Розроблено конструктивно-технологічні схеми для різних підприємств, способи очистки стоків, нормативні матеріали по проектуванню, плануванню робіт й експлуатації нового обладнання.

  В буряко-цукровому  виробництві широко використовують  локальні оборотні системи водопостачання, від ефективної та надійної  роботи яких залежить і витрати  свіжої технічної води, і джерела  утворення стічних вод у виробництві. До цих оборотних систем належить оборотна система гідротранспорту й миття буряків (оборотна система транспортно-мийних вод). Вода в цій системі забруднюється найбільше. Ступінь її забруднення залежить від якості та ступеня забруднення буряків. Найбільш перспективною технологією очищення оборотної води в цій системі, яка дозволяє значно знизити витрати свіжої води на підживлення оборотної системи і зменшити кількість стічних вод, що відводять від цієї системи, є технологія, яка передбачає до освітлення частини транспортерно-мийної води після відстійників із застосуванням спеціальних освітлювачів, після котрих вода спрямовується на мийку буряків. Якість цієї води відповідає всім вимогам, які висуваються до якості води, що використовуються для мийки буряків. Це дає можливість знизити витрати свіжої води, яка раніше використовувалась на дані цілі; крім цього, в оборотну систему повертається транспортно-мийна вода  із земельних відстійників транспортно-мийного осаду, котрий перед поверненням в оборотну систему додатково підтягається очищенню на аналогічних освітлювачах.  Використання цієї технології дає можливість значно знизити витрати свіжої води на підживлення оборотної системи та зменшити кількість стічних вод, які раніше спрямовувалися на біологічну очистку. Зниження водоспоживання і водовідведення можна також одержати при впровадженні технології обробки теплообмінних вод (вод І категорії), передбачає фільтрацію частини обробленої води (до 25%) через зернисті загрузки (пісок, подріблений керамзит) з наступним поверненням фільтрованої води в оборотну систему. Ця технологія пройшла виробничі випробування і підтвердила свою ефективність щодо зниження витрат свіжої води на підживлення оборотної  системи та стабілізації якості обробленої води.

    Також  гідроенергетика – досить активний водокористувач. Щоб одержати електроенергію, через турбіни гідроелектростанцій пропускають воду, накопичену у водосховищах після весняної повені та дощів. Що ж до гідроелектростанцій, то це основа водогосподарчого комплексу, оскільки вони беруть на себе головні матеріальні затрати по регулюванню стоку річок, освоєнню нових економічних районів. Набутий досвід свідчить про високу ефективність ГЕС. Собівартість виробленої електроенергії в 5-6 разів нижча порівняно з тепловими втомними, питомі витрати металу при будівництві удвічі менші, ніж при спорудженні ТЕС, набагато нижча трудомісткість обслуговування. Великий ефект одержують, створюючи великі енергетичні системи, що складаються з гідравлічних, гідроакумулюючих, теплових і атомних електростанцій, оскільки забезпечується повніше використання природних особливостей водосховищ.