Теоретчний доробок та практичне застосування ідей Кейнса

Друга важлива складова теорії мультиплікатора - залежність доходу (а отже, й споживчого попиту) від обсягу інвестицій.

Кількісний зв'язок між обсягом  національного доходу і сукупним попитом розкриває, за Кейнсом, особливий  коефіцієнт - мультиплікатор. Приріст сукупного попиту дорівнює приросту загальної суми інвестицій, помноженому на мультиплікатор:

∆Y = ∆I * K

де ∆Y - приріст доходу; ∆I - приріст інвестицій; К - мультиплікатор. Збільшення інвестицій зумовлює зростання зайнятості, а отже, й доходу суспільства та витрат на споживання. Величина споживчого попиту залежить від зменшення частки, що спрямовується на заощадження. Від обсягів споживчого попиту, у свою чергу, залежить місткість ринку і, таким чином, умови зростання виробництва, зайнятості й доходів. Саме тому Кейнс пов'язує величину мультиплікатора з граничною схильністю до споживання, що виражає відношення приросту витрат на споживання до приросту доходу.

На цій основі він формулює новий  закон, згідно з яким збільшення зайнятості, безпосередньо пов'язане з інвестиціями, неминуче повинно стимулювати і галузі промисловості, в яких виготовляють предмети споживання, тобто зумовлювати загальний приріст зайнятості в певному кратному розмірі до тієї первинної зайнятості, що безпосередньо пов'язана з інвестиціями. Він зазначає, що більший ефект мають інвестиції в галузі, де виробляються предмети споживання. Водночас фактична величина мультиплікатора нерозривно пов'язана з додатковим обсягом інвестицій, а отже і з розширенням ринку на засоби виробництва.

Мультиплікаційний цикл завершується лише тоді, коли нові інвестиції вже не призводять до мультиплікаційного ефекту, що, в свою чергу, можливе за умов повної зайнятості, відсутності збільшення сукупного попиту.

Серед чинників, які впливають на масштаби ринку засобів виробництва, найважливішими Кейнс вважав співвідношення "граничної ефективності капіталу" і норми позичкового відсотка, їх різниця визначає дійсну прибутковість інвестицій. Граничною ефективністю капіталу він вважав відношення між перспективною вигодою капітального майна і ціною його пропозиції або відновною вартістю, тобто відношення перспективної вигоди, що забезпечує одну додаткову одиницю цього виду капітального майна, до витрат виробництва на таку одиницю або до відновлюваної вартості цієї одиниці. Отже, капітал, за Кейнсом, - це капітальне майно, яке приносить дохід. Гранична ефективність капіталу знаходиться в обернено пропорційній залежності від обсягу інвестицій. Така властивість зумовлена рідкісністю цього майна. Кейнс виділяє "продуктивну" форму капіталу, зайнятого у процесі виробництва (машини, устаткування тощо), і "споживчу", що функціонує у сфері споживання (житлові будинки та ін.).

У трактуванні поняття "капітал" учений відходить від проголошеного ним принципу, що праця є головним і навіть єдиним фактором виробництва та ефективного попиту. Замість цього реального фактора єдиним фактором стають засоби виробництва. Крім того, Кейнс повністю ігнорує соціально-економічний аспект категорії капітал. Виходячи з цього, "гранична ефективність капіталу" залежить від очікуваної дохідності нових інвестицій, а не від того, що інвестиції вплинули на збільшення початкової вартості за даними на кінець терміну своєї дії. Саме цей очікуваний показник ефективності капіталу визначає попит на засоби виробництва з боку підприємців. Зростання інвестицій, на думку Кейнса, зменшує рідкісність капітального майна, що призводить до зменшення їх прибутковості, до погіршення умов для наступних інвестицій. Підприємці робитимуть їх доти, поки гранична ефективність капіталу зрівняється з ринковою нормою відсотка.

Аналізуючи норму відсотка, Кейнс виходить з того, що підприємець  використовує взятий у позику капітал, тому він привласнює лише підприємницький  дохід (різницю норми прибутку і  норми відсотка). Оскільки рівень відсотка є нижчою межею рентабельності, то його зміна суттєво впливає на прибутковість інвестицій, стимули інвестування та на ефективний попит. Норму відсотка учений характеризує як винагороду за розставання з ліквідною грошовою формою (як найбільш рухомою і зручною) багатства, заперечуючи при цьому характеристику відсотка як винагороду за зберігання або очікування як таке. Намагання власників багатства перетворити його на таку форму Кейнс називає "перевагою ліквідності", що вимірюється величиною тих ресурсів, які вони (власники багатства) хочуть утримати в грошовій формі за будь-яких обставин. Перевага ліквідності як психологічне явище впливає на норму відсотка, визначає кількість грошей, яку люди бажають заощадити за цієї норми відсотка. Водночас він визначає відсоток і як суто грошовий феномен, як плату за позичені гроші. Обсяг готівки, яку власники хочуть заощадити, визначається потребами: у наявних грошах для поточних угод і виробничого характеру; у наявних грошових резервах, а також у спекулятивних цілях. Вирішальний вплив на норму відсотка мають перевага ліквідності й кількість грошей в обігу. Перший фактор залежить від норми відсотка прямо пропорційно, другий - обернено пропорційно. Тому сукупна дія цих факторів впливає на його величину. Насправді норма відсотка залежить насамперед від співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал, норми прибутку, фаз економічного циклу та ін. Якщо норма прибутку наближається до норми відсотка, то робити інвестиції стає невигідно, а за їх рівності - неможливо. Тому рівень рентабельності перебуває в обернено пропорційній залежності від зміни норми відсотка. За Кейнсом, вона є оптимальною тоді, коли сумісна з повною зайнятістю за інших заданих параметрів системи. Зростання норми відсотка уповільнює виробництво всіх товарів. Це явище було характерне для економіки України у 90-х XX ст.

Аналізуючи взаємозв'язок грошової заробітної плати та ефективного  попиту, Кейнс дійшов висновку, що ефективний попит, від якого залежить зростання зайнятості, можна збільшити скороченням заробітної плати у разі, якщо це спричинить зниження норми відсотка. Але такий метод він вважає невиправданим, оскільки аналогічний результат можна отримати за допомогою банківської політики. Доцільніше утримувати стійкий рівень заробітної плати і підтримувати його. Пряме зниження номінальної заробітної плати може спричинити зменшення схильності до споживання суспільства загалом внаслідок перерозподілу сукупних доходів на користь підприємців, рантьє, у яких низька схильність до споживання. Негативний вплив загального зниження номінальної заробітної плати на рівень прибутків можна нейтралізувати збільшенням споживання інших верств населення або зростанням інвестицій. Тому таке зниження стимулюватиме розширення виробництва лише за певних умов.

Замість зниження грошової (номінальної) заробітної плати Кейнс  рекомендує уряду здійснювати політику поступового або автоматичного  зниження реальної заробітної плати  через механізм зростання цін  тобто інфляцію. Таке зниження за певних умов (наприклад, зменшення ефективного попиту) зумовлює зростання внутрішньої стабільності економічної системи. Реальному стану речей відповідає спостереження вченого, що робітники швидше погоджуються на скорочення заробітної плати за зростаючого безробіття.

Під "повною зайнятістю" (або нормальним, допустимим рівнем безробіття) Кейнс розуміє наявність 3 - 6 % безробітних від загальної кількості зайнятих.

Досягнення навіть такого рівня зайнятості, що супроводжується  збільшенням інвестицій, породжує, на його думку, тенденцію до безмежного зростання цін незалежно від граничної схильності до споживання. Це зумовлено дією тенденції до зростання заробітної плати. Кейнс при цьому дотримується концепції спіралі "заробітної плати-цін".

Поряд з регулюванням заробітної плати у працях Кейнса розглядаються такі два важливі інструменти регулювання сукупного попиту, як грошово-кредитна і бюджетна політика. Бюджетну політику він вважав найважливішою, а регулювання за допомогою грошово- кредитних важелів - недостатньо надійним. Головним інструментом економічної політики держави, для управління сукупним попитом є, на думку Кейнса, державний бюджет, у т.ч. збільшення витрат самої держави. При цьому він наголошував на доцільності ширшої соціалізації інвестицій для наближення до повної зайнятості. Оскільки левова частка доходів державного бюджету акумулюється за допомогою податків, то вони, впливаючи на виробництво національного доходу, рівень зайнятості, величину прибутків тощо, зменшують величину сукупного попиту, а отже, виконують значною мірою функцію заощадження. Протилежну роль відіграють державні витрати. Тому економічна політика держави повинна бути спрямована на регулювання різниці між доходами і витратами бюджету залежно від конкретних умов, що дає змогу підтримувати баланс між нагромадженням і використовуваним у процесі виробництва капіталом, створювати рівновагу в економіці. Так, під час економічної кризи держава повинна скорочувати податки і збільшувати державні витрати навіть за рахунок зростання державного дефіциту, тобто посилюючи додатковий попит. За економічного зростання держава, навпаки, має збільшувати податки і обмежувати витрати. Кейнс недооцінював також можливість виникнення і неконтрольованого розвитку інфляційних процесів в економіці, абстрагувався від панування монополій. Проте маніпулювання державним бюджетом сприяє надмірному зростанню грошового попиту, а отже - посиленню інфляції.

Практичне застосування теорії Дж.М. Кейнса

Практична доцільність кейнсіанської теорії була підтверджена під час подолання кризи 1929—1933 рр. у заходах господарської політики, зокрема США. Однак це аж ніяк не дає підстав говорити про кейнсіанську революцію, бо, по-перше, революції в історії економічної теорії не відповідають природі поступального розвитку; по-друге, чимало з того, що запропонував Дж. М. Кейнс, було відоме раніше, проте, можливо, не з такою науковою аргументацією і прозорістю. В економічній теорії ніщо не виникає з нічого. Це істина, про яку доводиться нагадувати тим, які будь-яку незвичну концепцію оголошують революцією. Якби так було, то в історії економічної теорії було б надто багато революцій, бо вона має справу з постійним новаторським оновленням.

З 1933 р. президентом США був обраний Франклін Делано Рузвельт (1882—1945). До цього моменту положення в країні було надзвичайним. Для виходу з нього були потрібні неординарні заходи. Урядом Рузвельта були здійснені великомасштабні реформи, що ввійшли в історію за назвою «Новий курс Рузвельта». Незважаючи на те, що «Новий курс» не був заздалегідь обміркованою системою нововведень, він представляє одну з найвідоміших і ефективних реформ у світовій історії. Рузвельтом проведено в життя більше реформ, ніж було обіцяно в передвиборчій кампанії.

      Теоретичною  базою «Нового курсу» стало вчення видатного Джона Мейнарда Кейнса. Як уже зазначалося, Кейнс і його послідовники визнавали необхідним участь держави в регулюванні господарського життя.

Виходячи з цього, основною метою реформ Рузвельта стало  активне втручання держави в  процес суспільного відтворення.

У здійсненні «Нового  курсу» виділяють два етапи: первісний  — з 1933 до 1935 р. і другий етап —  з 1935 р.

Слід розглянути основні заходи «Нового курсу». Насамперед почався порятунок банківської і фінансової систем. Для їхнього оздоровлення заборонявся вивіз золота за кордон; був припинений обмін банкнот на золото. Незважаючи на те, що багато суспільних діячів і політики вимагали націоналізації банків, Рузвельт не пішов на це. У прийнятому одноголосно Надзвичайному законі про банки передбачалося поновлення функції й одержання урядових кредитів з федеральної резервної системи, хоча це дозволялося тільки благополучним, тобто найбільш великим банкам. До кінця березня 1933 р. було знову відкриті 4/5 банків — членів Федеральної резервної системи, однак 2 тис. банків дозвіл на це не одержали.

Створена при президенті Гувері Реконструктивна фінансова корпорація розширила свої операції — за перші 2 роки «Нового курсу» сума позик, виданих нею, перевищила 6 млрд. дол. У результаті підсилилася концентрація банківської системи — число банків з 25 тис. скоротилося до 15 тис.

Для збільшення фінансових ресурсів держави і розширення його регулюючих функцій у цей період США відмовилися від золотого стандарту, вилучили золото з обігу  і провели девальвацію долара.

Заслуговує на увагу метод девальвації грошової одиниці, застосований урядом Рузвельта. Девальвація долара затруднялася активним торговим і платіжним балансом. Стати ж на шлях масового випуску незабезпечених золотом паперових грошей Рузвельт не вважав можливим. Тому він знайшов оригінальний шлях інфляційного розвитку. США здійснили великомасштабні закупівлі золота за цінами, що перевищують курс долара стосовно золота. До кінця 1933 р. золота було закуплено на 187,8 млн. дол. Це штучно знизило курс долара. Одночасно золотий запас був вилучений з федеральних резервних банків і переданий казначейству. Банкам замість золота видавалися золоті сертифікати, прирівняні до золота й які забезпечували банківський резерв. На початку 1934 р. був прийнятий закон про золотий резерв, що встановлює нову ціну на золото — 35 дол. за унцію, що діяла до 1971 р.

     Завдяки  девальвації долара розподіл  доходу змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим самим були відвернені масові банкрутства в кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, підсилилися експортні можливості США. Для стимулювання дрібних акціонерів і вкладників  була створена корпорація по страхуванню банківських вкладів, а також прийняті міри захисту внесків від ризику через біржову спекуляцію. Уведення державного страхування депозитів сприяло запобіганню банкрутств, підвищувало довіру вкладників.

     Центральне  місце в заходах «Нового курсу»  приділялося проблемі відновлення  промисловості. У червні 1933 р.  був прийнятий один із двох  найбільш важливих законів — закон про відновлення національної промисловості (National Industrial Recovery Act – НІРА). Для його проведення була створена Адміністрація національного відновлення, до складу якої ввійшли представники фінансової олігархії (від торговельної палати, від фірми «Дженерал моторс», «Стандарт ойл», від групи Моргана й інших концернів), а також економісти, діячі Американської федерації праці. Головою Адміністрації національного відновлення був призначений генерал Хью Джонсон. Емблемою цього органа став синій орел. Якщо такої емблеми на продукції тієї чи іншої компанії не було, то суспільство її товари бойкотувало.

Закон про відновлення  промисловості вводив систему державного регулювання цього підрозділу економіки. Наприклад, один з розділів, перший,1 передбачав заходи, що сприяють пожвавленню економіки і виводу її з тяжкої ситуації. Основний упор робився на «кодекси чесної конкуренції», у яких установлювалися правила конкуренції, зайнятості і наймання.