Теоретчний доробок та практичне застосування ідей Кейнса

 

 

Зміст

 

Вступ...................................................................................................... 2

 

Теоретичний доробок  Дж.М. Кейнса................................................. 3

 

Практичне застосування теорії Дж.М. Кейнса................................... 11

 

Висновки............................................................................................... 16

 

Список використаних джерел............................................................... 17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

"Загальна теорія ..." - жахливо написана книга. Вона  погано організована. Вона переповнена  ілюзією і плутаниною. Сама кейнсіанська  система викладена в ній невиразно.  Коли її зрештою здолаєш, то  виявляється, що аналіз в ній  беззаперечний і в той же час новий. Коротше кажучи, це праця генія. 
Пол Самуельсон.

Економічна наука пережила багатовікову історію. Кожна епоха  характеризувалася своїми поглядами  на мистецтво ведення господарства. Варто згадати і про доробок  Дж.М. Кейнса. Тема є актуальною, бо розгляд теоретичних положень і практичної реалізації наукових досягнень науковця  дозволить «збагатити» економічний світогляд студентів та більш глибоко аналізувати господарське життя, зокрема й України.

Проблематика дослідження полягає у тому, щоб якомога повніше, з усіх боків, розглянути кейнсіанську теорію.

Метою дослідження є вивчення самої концепції Кейнса та застосування її на практиці. Завданнями є, по-перше, дослідити основні теоретичні засади вчення Дж.М. Кейнса, а по-друге, розглянути історичні приклади здійснення його надбань на практиці. Для цього, головним чином, буде розглянуто політику «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта.

Тож помітне місце  у розвитку економічної теорії XX ст. посідає творча спадщина Джона  Мейнарда Кейнса (1883—1946). Вона дала назву окремому напрямові економічної думки — кейнсіанству. Дехто з послідовників навіть схильний був твердити про кейнсіанську революцію в економічній науці, хоч останній більш властива еволюційно-генетична природа, ніж революційне бунтарство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичний доробок Джона Мейнарда Кейнса

 

Вчення Кейнса виникло  як своєрідна реакція на неокласичну  школу і маржиналізм, що панували в економічній науці раніше і  до яких належав сам Кейнс, учень  А. Маршалла і прибічник його Кембріджської  школи економічної думки.

На відміну від інших  тогочасних економістів, які зосереджували  свою увагу на діяльності окремих  господарських одиниць, Кейнс значно розширив межі дослідження, спробував  розглянути національне господарство в цілому, оперуючи, переважно, агрегованими категоріями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Головне у методі дослідження Дж.М. Кейнса — те, що у процесі аналізу сукупних народногосподарських величин він прагнув з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Цим було зміцнено засади того напряму в економічній науці, який сьогодні називають макроекономічним.

У докейнсіанській англійській  політекономії панував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з погляду певних економічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами зростання та процвітання нації загалом, примноженням її національного багатства. Тому в центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Предметом дослідження ж Кейнса була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування, насамперед з'ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. Тому теорія Кейнса дістала назву "макроекономіка", на противагу мікроекономіці. На відміну від класиків політичної економії та значною мірою представників неокласичного напряму, Дж. Кейнс добре усвідомлював, що між метою діяльності окремих фірм і компаній, з одного боку, та економіки як цілого, з іншого, існують суперечності, вирішення яких є одним з найважливіших завдань державного регулювання економіки. Тому цілком закономірно, що на відміну від неокласиків, Кейнс знову відновив статус категорії "політична економія". У цьому контексті цілком справедливою є його думка про неспівпадіння закономірностей мікроекономіки із закономірностями макроекономіки.

Заслуга Кейнса полягає в макроекономічному аналізі національної економіки за нових умов на вищій стадії капіталістичного способу виробництва, у комплексному дослідженні впливу держави на розвиток таких макроекономічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків тощо. Кінцевою метою своєї праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936) він називав відбір змінних величин, які підлягають свідомому контролю й управлінню з боку центрального уряду в межах існуючої економічної системи.

Методологічна основа дослідження  економічної системи Кейнсом - застосування статичного функціонального методу, за якого економічні явища аналізують не переходом від розкриття їх суті до форм вияву, а через взаємозалежність і взаємне визначення.

Такий підхід, на його думку, добре висвітлює психологічні риси людської природи, суспільні навички й настанови. Квінтесенцією такого підходу є сформульований Кейнсом психологічний закон, згідно з яким "люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не такою мірою, як зростає дохід". Із традиційних елементів діалектичного методу дослідження він надає перевагу кількісному аналізу, пошукам кількісних і функціональних залежностей макроекономічних величин. Кейнс, зокрема, намагається з'ясувати кількісні взаємозв'язки між об'єктивними факторами, постійними змінними, що впливають на "схильність до споживання" та інші процеси (наприклад, кількість грошей в обігу, величина заробітної плати, норма відсотка тощо), з одного боку, і суб'єктивними факторами (передбачливість, ощадливість та ін.), і залежними змінними (масштабами зайнятості, величиною національного доходу тощо) - з іншого. Акцент на кількісній стороні економічних цінностей призвів до того, що у Дж. Кейнса не досліджувались, як вважав Б. Селігмен, причинно-наслідкові зв'язки, зате надмірно простежувався механізм функціонування.

Основними недоліками предмета й метода Кейнса є абстрагування  від такого елемента економічної  системи, як відносини власності (навіть від відносин економічної власності у сфері розподілу), від законів розвитку продуктивних сил і всього суспільного способу виробництва. Підкреслюючи це, Дж. Кейнс заявляв, що "не власність на знаряддя виробництва є істотною для держави, а можливість винагороди власників виробничих ресурсів за ризик вкладання інвестицій. Визнаючи працю єдиним фактором виробництва, Кейнс справедливо зідносить до цього процесу працю підприємців та їх помічників в управлінні підприємством.

Некоректно у такому разі вважати продуктивною працею особисті послуги класу капіталістів загалом, оскільки значна кількість представників цього класу перетворилася на власників фіктивного капіталу і, на відміну від функціонуючих капіталістів, веде паразитичний спосіб життя.

Суперечливий характер носить дослідження ринкового механізму у Кейнса. 3 одного боку, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо, що рівновага рідкісний випадок в економіці, а з іншого боку для спрощення аналізу агрегатних показників він виходить з існування саме такого механізму.

Одним із методів дослідження  економічної системи є поділ  Кейнсом економічних явищ і процесів на незалежні та залежні змінні. До перших він відносить граничну ефективність капіталу, граничну ефективність відсотка, схильність до споживання та ін. Внаслідок цього одним із завдань його дослідження було намагання розкрити кількісні зв'язки між цими двома змінними.

Аналізуючи функціональні  закономірності економічної системи капіталізму Кейнс, з одного боку, епізодично поділяє суспільний продукт на засоби виробництва і предмети споживання, вбачає відмінність між відповідними видами ринків, а з іншого - зазначає, що об'єднання підприємців за ознакою виробництва ними споживчих товарів і капітальних благ є плутаним, складним і не відповідає фактам.

За вартістю суспільний продукт Кейнс поділяє на витрати  використання, факторіальні, додаткові  й сукупний дохід підприємств. Витрати  використання (U) - це вартість витрачених у процесі виробництва засобів виробництва. При цьому він вважає, що цей елемент засобів виробництва повинен бути врахований у структурі вартості одиничного товару, але може бути упущений, коли йдеться про сукупний продукт. Факторіальними витратами (F) Кейнс називає заробітну плату, відсоток і земельну ренту, без використання категорії "змінний капітал". При цьому він використовує формулу D1 : F, де D1 - прибуток підприємця, і визнає прагнення підприємців досягти максимуму своїх прибутків щодо факторіальних витрат. Витрати використання і факторіальні витрати Кейнс називає безпосередніми витратами виробництва. Термін "додаткові витрати" (V) учений розглядає як фізичне і моральне знецінення засобів виробництва.

Загалом витрати виробництва  складаються з суми витрат використання, додаткових витрат, факторіальних (U + F + V). Дохід підприємця - це частка прибутку, яку отримує функціонуючий капіталіст. Вона визначається як перевищення вартістю готової продукції безпосередніх витрат виробництва.

Сукупний дохід, за Кейнсом, становить національний дохiд. Сукупний чистий дохід суспільства містить і вартість морального зношування засобів виробництва. Сукупний дохід суспільства витрачається на споживання та інвестиції (ототожнення заощаджень та інвестицій спостерігається, якщо мова йде про довгостроковий період).

Центральна ланка теорії Кейнса - "принцип ефективності попиту" в органічній єдності з проблемою  досягнення повної зайнятості. Тому не випадково ідеологи лейбористської партії Великобританії, виходячи з  теорії зайнятості Кейнса, розробили свій варіант концепції "демократичного соціалізму", що свідчить про демократичну спрямованість його концепції. Водночас, регулюючи такий попит, а отже витрати і доходи та рівень виробництва, держава найбільшою мірою впливає на економіку.

Оскільки причиною безробіття він вважає недостатній ефективний (або платоспроможний) попит на засоби виробництва і предмети споживання, то економічна політика держави повинна бути спрямована насамперед на вирішення цієї проблеми. Це вигідно вирізняє його теорію від неконструктивної ідеї Ж.Б.Сея про автоматичне співпадіння величини попиту з обсягами пропозиції, що втілено в законі ринків Сея.

Пов'язуючи показник ефективного попиту з проблемою зайнятості, він визначає ефективний попит як значення функції сукупного попиту, яке у його зв'язку з умовами пропозиції відповідає рівню зайнятості, що забезпечує підприємцю отримання максимального прибутку. Іншими словами, йдеться про реальний платоспроможний (попит, який пред'являється), а не про потенційний попит. При цьому Кейнс некоректно ототожнює попит і дохід, точніше, питання 'їх виникнення.

Критерієм зростання ефективного  попиту є збільшення інвестицій порівняно  із заощадженнями, тобто попит зростає  тією мірою, якою заощадження реально  перетворюються на інвестиції. Головний чинник такого перетворення - прибутковість інвестицій.

Умови інвестуваня у процесі аналізу ринку предметів споживання залежать від таких основних чинників, як схильність до споживання й обсяг сукупного доходу. Під схильністю до споживання учений розуміє функціональну залежність між величиною доходу і витратами на споживання за незмінного рівня доходу. Кількісно схильність до споживання вимірюється часткою доходу, що використовується на споживання і залежить також від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

До об'єктивних, за Кейнсом, зокрема, належать:

> зміна одиниці заробітної плати, з допомогою якої вимірюють усі вартісні величини (останні еквівалентні оплаті певної кількості годин некваліфікованої праці). Він стверджував, що між зміною одиниці праці та обсягом споживчого попиту існує прямо пропорційна залежність;

> зміни в різниці між величиною доходу й обсягом чистого доходу;

> вплив на частку доходу, що споживається, знецінення грошей, оподаткування тощо;

> зміни в оцінці співвідношення між нинішнім і майбутнім рівнями доходу.

Визначальним з-поміж чинників є перший. Суб'єктивними чинниками  Кейнс називає обережність, передбачливість, розрахунок, ощадливість та інші психологічні риси людини, суспільні навички та настанови. Проте вони, на його думку, суттєво не впливають на споживання. До таких чинників він також відносив принципи, на основі яких розподіляється дохід між індивідами.

Важливим елементом концепції кейнсіалства є теорія мультиплікатора, пов'язана з державними інвестиціями, які започатковують економічну активність. Кейнс називає мультиплікатором зайнятості відношення приросту всієї зайнятості (DН) до приросту початкової зайнятості (DH1) в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями.