Тенденції розвитку відносин власності в індустріально розвинутих країнах

Концептуально власність  є багатоплановою та багатогранною  категорією, яку можна розглядати в якості: суспільного блага, яке  здатне задовольняти суспільні потреби; багатства, яке може виражатися в  національному багатстві країни; надбання нації, капіталу країни; системи відносин з приводу володіння, розпорядження та контролю за об’єктами власності; необхідного та невід’ємного атрибуту життя й існування людини, права яке забезпечується на рівні зі свободою і вільною працею; категорії яка формується історично під впливом суспільного розвитку, росту продуктивності праці, змін політичного та економічного устрою, системи цінностей та менталітету.

Історично відомі дві основних типи власності приватна та суспільна.

Приватна (індивідуальна) власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній особі.

Суспільна власність  означає спільне привласнення засобів  виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться одне до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця. Суспільна власність існує у двох формах: державної і колективної.

У процесі свого еволюційного розвитку власність пройшла складний шлях від колективно-общинної форми, яка визначається відповідним, тобто колективно-общинним характером виробництва, до приватної та державної з їх різноманітними проявами у сучасних умовах. Форми власності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил з притаманними їм формами організації виробництва: розподілом праці - кооперацією праці; відокремленням виробництва - усуспільненням виробництва; диференціацією виробництва - інтеграцією виробництва.

Поступово в процесі  економічного розвитку в індустріально-розвинутих країнах світу домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. Основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

Іншою важливою зміною в  сфері відносин власності на сучасному етапі розвитку ринкової економіки стало різке зростання значення державної власності. Зумовлено це тим, що ринковий механізм не тільки не знімає, а ще більше загострює соціальні та екологічні проблеми, а також проблеми користування колективними товарами та послугами.

Список використаної літератури

1. Безгубенко В. Теоретична концептуалізація власності: еклектика та діалектика пізнання // Світ фінансів – 2008 - №1 (14).
2. Грановська І. Теоретико-методологічні основи економічної категорії власності та її історичних форм // Економічний вісник – 2009 – вип.13.
3. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка – К.: Вища школа, 2008.
4. Климко Г.Н., Каніщенко Л.О., Пригода В.М., Чухно А.А., Черваньов Д.М. Основи економічної теорії: політекономічний аспект – К.: Знання-Прес, 2008.
5. Основи економічної теорії / за заг. ред. О.О. Мамалуя – К.: Юрінком Інтер, 2006.
6. Основи економічної теорії / за ред. В.Г. Федоренка – К.: Алерта, 2009.