Тенденції розвитку відносин власності в індустріально розвинутих країнах

Користування (використання) - процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних  актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому  остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні – надбудовні Характер цих відносин на різних етапах суспільного розвитку складався не однаково.

Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва  і виробленого продукту. Її можна  представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає в формах державної і колективної власності.

Донедавна в економічній літературі приватна і суспільна власність  розглядалися як антиподи, тобто такі, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Подібне протиставлення двох типів власності не можна визнати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну і урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. В кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності: це в основному сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний процес окремих галузей вимагає їх усуспільнення в рамках держави або окремого колективу (залізниця, транспорт, зв'язок та ін.).

Таким чином, приватну і суспільну  власність не варто протиставляти, не слід також вважати, що одна з  них більш прогресивна, а інша - регресивна. Прогресивний економічний  розвиток завжди передбачає взаємодію  цих двох типів власності. Водночас не заперечує того, що одна з них може бути переважаючою в окремі періоди і етапи розвитку людського суспільства.

Відносини власності також виникають у  процесі господарського використання певного майна. Це особливо має місце  тоді, коли власник засобів виробництва  сам не веде господарську діяльність. Він надає можливість іншим особам володіти його майном на конкретних умовах. Тоді між власником і підприємцем виникають відносини використання майна. Підприємець одержує юридичне право володіння і користування чужою власністю. Прикладом цього може бути оренда - договір про надання за певну плату майна якого-небудь власника для тимчасового користування іншим особам. Аналогічні відносини виникають на державних підприємствах - між державою як власником засобів виробництва і трудовими колективами, при концесії, в акціонерних товариствах і кооперативах тощо.

Основою ринкової економіки індустріально-розвинутих країн є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Кроузом, А. Алчіаном, А. Оноре та ін.) ще на початку 60-х років ХХ століття:

• право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;
• право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
• право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
• право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
• право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
• право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
• право на передачу благ у спадок;
• право на безстроковість володіння благом;
• заборона на використання способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;
• право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;
• право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Комбінації перелічених  прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності  видів приватної форми власності.

3. Тенденції у відносинах власності на сучасному етапі

Поступово в процесі  економічного розвитку в індустріально-розвинутих країнах домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90% загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80-90% загального обсягу виробництва.

Порівняно з класичною  формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили  їм вихід на провідні позиції у  сфері бізнесу. Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність: підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі колективні форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

Серед переваг корпоративної  форми власності є й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватна власність у її класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.

Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорації. На сучасному етапі людство в своєму розвитку вступило в таку фазу, коли досягнутий рівень добробуту може підтримуватися й зростати лише за умови зростання самостійності, підвищення відповідальності, активної участі в прийнятті рішень і зацікавленості в результатах праці безпосередніх робітників - головного фактору виробництва. Це об'єктивно вимагає передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів виробництва. Тобто, необхідно подолати те відокремлення робітника від засобів виробництва, яке породжує приватна капіталістична власність, знецінюючи матеріальні стимули до ефективної праці. Зробити це можна шляхом персоніфікації власності, тобто розосередженням її серед усіх працюючих. Так, у 1974 р. Конгрес США прийняв так званий план розвитку акціонерної власності - Employee Stock Ownership Plan (ESOP), зміст якого зводився до здійснення широкої системи заходів щодо залучення працівників корпорацій до акціонування. У наступні роки Конгресом США було прийнято ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли розвитку цього процесу.

Сутність заходів полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого форму-ються акції працівників цієї компанії. Згідно з рішенням Конгресу, компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної влас-ності, надаються податкові пільги.

Упродовж останніх десятиліть у країнах Заходу відбувається процес обмеження економічного простору й діапазону функціонування класичної форми приватно-капіталістичної власності на засоби виробництва, її діалектичне перетворення, зумовлене всебічним розвитком корпоративної форми приватної власності і зростанням внаслідок цього кількості власників, тобто класична приватна власність поступово стає елементом колективної власності, залишаючись при цьому приватною для кожного окремого її власника.

Усередині корпорації відбуваються процеси подальшої трансформації  власності. Так, у Франції законодавчо стимулюється внутрішній перерозподіл акцій. Дедалі помітнішою стає тенденція переходу підприємств у повну власність їх персоналу. По суті, йдеться про створення кооперативної форми власності не в результаті об'єднання дрібних індивідуальних власників, а через придбання підприємства його персоналом. Особливого поширення ця форма власності набула в Західній Європі, насамперед у скандинавських країнах. Наприклад, у Швеції тільки в обробній промисловості налічується понад 100 підприємств, власниками яких є їхній персонал.

Уряди підтримують програми надання робітникам акцій для  придбання власності, використовуючи їх для запобігання негативним соціально-економічним  наслідкам концентрації капіталу в  окремих осіб чи держави.

У США для реалізації програм акціонування держава використовує головним чином фінансові важелі. На думку американських фахівців, запровадження цих програм дасть змогу досягти балансу між трьома основними проблемами, що викликають найбільшу стурбованість у суспільстві: соціальною справедливістю, економічною ефективністю і надходженням коштів до державного бюджету. Акціонування сприяє формуванню багатоукладної економіки і спричинює появу змішаних форм власності. Наприклад, залізнична компанія «Конрейнл» багато років є спільною власністю Уряду США (85% акцій) та її працівників (15% акцій).  У Сполучених Штатах Америки внаслідок реалізації програм акціонування кількість компаній, в яких працівникам належить від 1 до 100% акцій, сягнула 12 тис. Майже 700 компаній повністю належать їхнім персоналам на правах колективної власності. Плани передачі власності реалізують понад 200 великих корпорацій, серед яких такі гіганти, як «Локхід», «Проктер енд Гембл», «Анхойзер-Буш», «Крайслер», «Істерн ейрлайнс», «Кепітел ейрлайнс». У трьох останніх співробітникам належить понад 20% акціонерного капіталу. Нині загальна кількість працівників в американських компаніях, де здійснюються програми акціонування, становить майже 18 млн, або 10% усієї робочої сили США. Загальна сума акціонерного капіталу цих компаній сягає 60 млрд. доларів.

Володіння працівниками акціями своїх компаній позитивно  впливає на продуктивність та ефективність функціонування компаній, а також  сприяє досягненню різних цілей, головними  з яких є:

• створення додаткового доходу для працівників. Винагорода, яку отримують найкращі працівники, стимулює ефективність їхньої праці. Виходячи з цього, приблизно 40% ESOP створювались як плани із забезпечення доходів працівників;
• можливість викупити акції своєї компанії у тих працівників-власників, що звільняються або виходять на пенсію;
• можливість запобігти негайному закриттю підприємства власниками з економічних або інших причин;
• можливість запобігти втраті робочих місць або захиститися від нових потенційно індиферентних чи нелояльних власників.

Не спиняючись на інших  цілях, можна зазначити, що рентабельність економічної діяльності фірм, які  використовували ESOP, підвищувалася на 3-4% швидше, ніж у фірм без цієї програми. Таке зростання забезпечило створення приблизно на 50% більше додаткових робочих місць у цих компаніях. Таким чином, ідея створення народних підприємств (під якими розуміють підприємства, акції яких належать їх працівникам) с досить перспективною. У країнах Заходу кожний третій найманий працівник бере участь у перетворенні власності. Зростання кількості суб'єктів власності зумовлює перетворення найманого працівника на співвласника засобів виробництва, або на працюючого власника. Питання про його участь в управлінні виробничо-функціонуючою власністю є досить складним. Часткове розв'язання проблеми полягає в юридично-правовому оформленні повноважень, делегованих менеджеру співвласниками. У такому випадку менеджер стає найманим працівником для співвласників цього підприємства.

Така форма власності  сприяє об'єднанню інтересів працівників і керівництва: усі зацікавлені в зростанні та ефективності виробництва.

Незважаючи на винятково  високу частку корпорацій у вироб-ництві валового національного продукту, в  США не тільки не змен-шується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що знаходяться в індивідуальній приватній власності. Їхня загальна кількість за період 1970-1986 рр. зросла майже вдвоє і перевищила 12 млн. Звичайно, частка таких підприємств у загальному виробництві не-значна - приблизно 6 відсотків реалізованої продукції. Проте з точки зору виявлення перспектив економічного розвитку це свід-чить, що приватно-трудова власність, на якій грунтується діяль-ність зазначених підприємств, кількісно зростає.

Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій влас-ності, за своїм економічним змістом  є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи  або більше. Діяльність їх поєднує  функції виробника і власника.

У економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

ВИСНОВКИ

Суттєвою характеристикою  та однією з головних рис людського суспільства, його стану та історії розвитку є особливі суспільні відносини, що складаються у суб’єктів щодо матеріальних і нематеріальних об’єктів тобто відносини власності або володіння.

Відносини власності - це складний комплекс відносин, що виникають і розвиваються між людьми в процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. Передумової виникнення власності є обмеженість економічних благ (їх невідповідність потребам людини) або рідкісність (абсолютна не відтворюваність деяких ресурсів). Обмеженість та рідкісність становлять основу виникнення інтересу до власності.