Тенденції розвитку відносин власності в індустріально розвинутих країнах

Реферат

 

на тему: «Тенденції розвитку відносин власності в індустріально розвинутих країнах»

 

ЗМІСТ

 

Вступ  ...............................................................................................................  3

1. Сутність відносин власності  .................................................................  4
2. Розвиток відносин власності ................................................................  9
3. Тенденції у відносинах власності на сучасному етапі  .....................  13

Висновки  ......................................................................................................  18

Список використаної літератури  ...............................................................  20

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Відносини власності є соціально-економічною основою функціонування економічної системи. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.

Економічні  відносини власності характеризують насамперед соціальну сторону суспільного виробництва, дозволяючи чітко відповісти на запитання, у чиїх інтересах воно здійснюється. Не менш важливим є і те, що власність визначають форми організації виробничої діяльності, характер управління виробництвом, розподіл його кінцевих результатів.

Відносини власності завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого  формувалися і розвивалися всі  інші суспільні відносини. Від форми власності багато в чому залежать не тільки явища господарського життя, але й суспільний устрій, державні інститути, соціальний і культурний аспекти.

Мета даної роботи – дослідити тенденції розвитку відносин власності в індустріально-розвинутих країнах світу.

Відповідно до поставленої  мети визначені наступні завдання:

• розкрити сутність поняття власність та відносин власності;
• проаналізувати розвиток відносин власності в розвинутих країнах;
• визначити новітні тенденції розвитку відносин власності.

Предметом дослідження є процес розвитку відносин власності в індустріально-розвинутих країнах.

При проведенні дослідження використовувалися загальнонаукові та специфічні методи дослідження: діалектичний метод як система загальних принципів та методології пізнання; індукція та дедукція; історичний метод; аналіз та синтез, системний підхід.

 

 

 

 

1. Сутність відносин  власності

 

Власність - це суспільні, історично визначені  економічні відносини між людьми, породжені привласненням умов і  результатів виробництва. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно  визначеною. Як соціально-економічна категорія  вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

З економічного погляду  власність - це виробничі відносини  між суб'єктами відносин з приводу  об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий  підхід дає змогу встановити:

• хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
• як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
• хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності. З юридичного погляду власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.

Як  юридично-правова категорія власність  відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних  і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних  прав власності.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок. Власність через багатоманітність її суб'єктів (фізичні та юридичні особи) реалізується у різних формах (рис.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Форми власності

 

Індивідуальна власність  означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих  речей домашнього вжитку, одягу, робочої  сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це - приватно-трудова власність, а з її залученням - приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага). Наприклад, нерухомість (житло, земля, споруди на ній) можна віддати не власнику в тимчасове володіння і розпорядження. Легковий автомобіль може бути використаний власником для своїх потреб, а також для надання послуг перевезення іншим суб'єктам.

Колективна власність  реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських  об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів. Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу. Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Кооперація - об'єднання трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів для спільної праці і досягнення певної мети та організаційно-правова форма діяльності. Кооперація с самостійною продуктивною силою, що дає змогу отримати результат, який не може бути досягнутим за розрізнених дій окремих осіб. Це неприбуткова форма господарювання, особлива форма самодопомоги, самозабезпечення та економічного самозахисту населення.

Суб'єктами державної  власності є: держава в цілому, територіально-регіональні та муніципальні органи влади. Об'єктами державної власності залежно від рівня влади є природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, спорту тощо.

Власність економічно реалізується, коли приносить доход її суб'єкту. Такий доход може бути виражений  прибутком, різного роду платежами. Наприклад, в умовах оренди призначається  орендна плата, при концесії - платежі, або встановлюється частка прибутку, яку тимчасово виплачують господарі власнику. Держава також реалізує свою власність через систему податків і платежів.

Відносини власності  є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім  виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.

У системі  виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення. Власність як висхідні виробничі  відносини - це початок формування економічної системи, що переростає згодом у провідні (основні) виробничі відносини. В свою чергу, власність як провідні (основні) виробничі відносини визначає спосіб (характер) поєднання засобів виробництва та робочої сили і реалізується через усю систему виробничих відносин. Основною економічною формою реалізації власності є механізм господарювання та управління виробництвом з його структурами і формами влади.

Першим  критерієм віднесення відносин власності  до виробничих є безпосередній зв’язок  аналізованих суспільних відносин, відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним, найбільш стійким об’єктом власності, майнового права.

Другим  критерієм тут стають масовість відносин власності, їх повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Що ж становить економічний зміст відносин власності? По-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює. По-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини. По-третє, створюються суспільно значимі матеріальні блага або надаються послуги. Виникає ще один рівень суспільних відносин: з приводу реалізації продукції, її споживання, а також розподілу (привласнення) отриманого доходу. Таким чином, майно стає власністю в економічному розумінні тільки з виникненням суспільних виробничих відносин під час її використання.

Відносини власності  охоплюють весь господарський процес і, природно, пронизують відносини з  приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Тобто вони охоплюють надто великий спектр економічних відносин.

Основними функціями  відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різ-них господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Власність - це ядро системи  виробничих відносин, серцевина кожного  суспільного способу виробництва, її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. При цьому  мається на увазі таке.

По-перше, власність визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Наприклад, за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо.

По-друге, власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

По-третє, будь-які докорінні зміни в  економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у  відносинах власності. Без цього  не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті.

 

 

2. Розвиток відносин власності

 

Відносини власності  виникають між людьми з приводу  привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини  власності виступали у формі  певних історичних звичаїв. З виникненням  держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом  власності.

Розпорядження - здійснюване  власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.