Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми

Комісія

Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно розпоряджається товаром, приймаючи  його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що укладається  між комісіонером (агентом) і принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента.

Комісійні операції —  це різновид торгово-посередницьких операцій, чинених однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок  комітента. Відносини сторін регулюються  договором комісії.

Комісіонер — посередник, фізична чи юридична особа, що робить за визначену винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.

Комітент — особа (звичайно виробник чи власник товару), що дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд угод від імені останнього, але за рахунок комітента.[4,ст. 150]

 

 

 

 

II. Організаційо-економічні форми підприємництва 

1.Міжнародна  класифікація організаційних форм  бізнесу. Особливості створення, переваги та недоліки різноманітних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

 

Підприємницьку діяльність можна виконувати на основі створення  індивідуального (одноосібного, як це прийнято в західних країнах) підприємства або через створення підприємства в формі товариства або спілки. Індивідуальне (одноосібне підприємство - це підприємство, яке є власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність як за ведення бізнесу, так і за наслідки, пов’язані з цією діяльністю. Підприємництво в цій формі може здійснюватись як на основі підприємства, яке має статус юридичної особи так і на базі підприємства, яке не є юридичною особою.

Справа в тому, що в цілому ряді країн для внесення підприємства в торговий реєстр (регістрація підприємства), т.е. для процедури, пов’язаної з одержанням статусу юридичної особи, необхідно дотримуватись вимоги закону. В основному це відноситься до мінімально допустимого розміру підприємства (частіше всього статутного капіталу) і зайняття діяльністю, не забороненою законом.

Юридичною особою є ділове підприємство, яке має власний статут, рахунок  в банку і занесення в торговий (державний) реєстр, т.е. які пройшли  процедуру офіційного затвердження. Якщо займаються підприємницькою діяльністю на основі підприємства без статусу  юридичної особи, необхідно мати дозвіл займатись яким-небудь промислом. В нашій країні підприємницька діяльність без реєстрації заборонена.

Підприємництво, яке ведеться без  наймання робочої сили, реєструється як індивідуальна трудова діяльність. Світова практика говорить, що малий бізнес – є основа економіки, але по об’єму виробництва, чисельності занятих, в цілому – ведуче місце належить великим підприємствам. Між великими і малими підприємствами знаходиться велика кількість середніх підприємств.

Класифікація підприємств, в залежності від кількості зайнятих, в кожній країні ведеться по різному. В Росії і Україні таким критерієм вважається кількість зайнятих. До суб’єктів малого підприємства відносять таких індивідуальних підприємців, які ведуть свою діяльність без створення юридичної особи, а також організацій зі статусом юридичної особи з обмеженою кількістю працюючих (сюди входять і працюючі на основі договору підряду) до 15 чоловік незалежно від профілю їх діяльності.

При розгляді проблеми організаційно-правової форми підприємства (особливо при його створенні) потрібно мати на увазі, що приватне підприємство може вестись на індивідуальній і правовій основі. Індивідуальне підприємство передбачає здійснення певної форми економічної активності від свого імені і під свою відповідальність, яка в цьому випадку трактується як повна і необмежена (відповідає не тільки майном підприємства, а й власним). Що примушує ділових людей займатись індивідуальним підприємством? Психологічне відчуття повної свободи дій і прийняття рішень на свій розсуд, намагання виглядати зі сторони значною особою.

Колективною називають таку форму підприємницької діяльності, яка ведеться через об’єднання осіб або капіталів і ведеться від імені підприємства (юридичної особи, а не окремих фізичних осіб), які несуть колективну відповідальність і мають колективний прибуток, розділений між його учасниками. Колективне підприємництво передбачає певну форму кооперації (об’єднання осіб або капіталів).

Колективне підприємництво може здійснюватись на статутній або договорній основі. Статутна форма передбачає обмеження відповідальності положеннями, вказаними в статутні підприємства. Об’єднання капіталів на статутній основі зв’язано з об’єднанням коштів, під якими ми розуміємо грошову і майнову форми. Така форма не передбачає об’єднання діяльності самих осіб, які прийняли рішення про об’єднання коштів (товариство з обмеженою відповідальністю).

Договірна форма звичайно пов’язується з необмеженою відповідальністю і не передбачає, як правило, державної  реєстрації (надання підприємству статусу юридичної особи). Об’єднання капіталів на договірній основі виникає при заснуванні повного товариства (його учасники несуть необмежену солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном). З точки зору правових наслідків повне товариство відноситься до небажаних форм об’єднання, так як не передбачає обмеження відповідальності.

 

2.Правові форми організації підприємницької діяльності в  Україні.          Форми здійснення приватної підприємницької діяльності.

 

Підприємницька діяльність на Україні відбувається також і  різних організаційно-правових формах.

В загальному її можна  поділити на три великі групи: індивідуальна, партнерська, корпоративна. Всі наявні форми підприємств поділяються  на 3 групи в залежності від: 1) форми власності;

2)обсягів господарського  обороту та кількості працівників;

3) способом їх об’єднання.

Форми власності –  індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, комунальне та державне підприємство.

Обсяги обороту –  у промисловості та капітальному будівництві мали підприємств чисельність працюючих до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб, у галузях невиробничої сфери – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Залежно від способу об’єднання розрізняють асоціації, корпорації, концерни.

Зокрема концерн, як статутне об’єднання підприємств створюється  на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців. Головна мета такого об’єднання полягає в тому, щоб фірми, прагнучи вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки, проникають в нові для себе галузі і сфери розширюють асортимент товарів та послуг, поступово перетворюються в багатогалузеві комплекси.

3. Значного поширення в процесі реформування власності корпоратизації та акціонування підприємств набули господарські товариства.

Закон України “Про господарські товариства” визначає поняття й  види господарських товариств, правила  їх створення, діяльності, права і  обов’язки їх учасників та засновників. Господарськими товариствами визначаються підприємства, організації, установи, що створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами через об’єднання їх майна та спільну підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку.

Види господарських  товариств: акціонерні, ТзОВ, тов-ва з додатковою відповідальністю, повні, командитні.

Акціонерне товариство, ТзОВ і тов-во з додатковою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство –  на підставі  установчого договору. Установчі документи повинні  містити відомості про вид товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників, найменування і місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компенсацію органів товариства і порядок винесення ними рішень.

4. Особливості створення та функціонування товариств з обмеженою відповідальністю.

 

ТзОВ признається  товариство, яке має статутний фонд, розділений на долі, розмір яких визначається установчими документами.

Установчі документи  ТзОВ повинні містити дані про розмір долі кожного з учасників, розміру, складу, порядку внесення ними вкладів.

Зміна вартості майна, внесеного  в якості вкладу, а також додаткові  вноси учасників не впливають  на розмір їх долі в статуному фонді, вказаний в установчих документах товариства, якщо інакше не передбаченими установчими документами. В ТзОВ створюється статутний фонд, розмір якого повинен складати не ‹ суми, еквівалентної 625 мін.зар.платам, виходячи з ставки заробітної плати на момент створення ТзОВ.

До моменту реєстрації товариства кожен з учасників повинен внести не ‹ 30% вказаного в заповницьких документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник повинен повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. Учаснику, який вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Учасник ТзОВ може зі згоди  останніх учасників передати свою долю одному або декільком учасникам  цього ж товариства, (якщо передбачено  документами – то і третім особам). Учасники товариства користуються першочерговим правом покупки доля учасника, пропорційно їх долям в статутному фонді, або в іншому розмірі (в залежності від їх домовленості).

При виході учасника з  товариства йому виплачується вартість частини майна  товариства, пропорційно його долі в статуному фонді. Виплата проводиться терміном до 1 року. Майно, яке було передане учасником товариства, повертається йому без винагороди. При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або в зв’язку зі смертю учасника товариства його наслідники мають першочергове право вступу в товариство, якщо не хочуть – їм виплачується доля, а статутний фонд зменшується на цю суму.

Вищим органом  ТзОВ – є збори учасників. Учасники мають кількість голосів, пропорційно розміщенню їх долі в статутному фонді. Збори учасників товариства скликаються не рідше 2-х разів на рік. Якщо учасник має › 20% голосів, то він може вимагати скликання зборів (попередити до 30-ти днів).

В ТзОВ створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або  одноосібний (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органі можуть бути також особи, які не являються членами товариства.

Дирекція (директор) вирішує  всі питання діяльності товариства, за виключенням тих, які відносяться  до компетенції зборів учасників. Контроль за діяльністю дирекції (директора) виконує ревізійна комісія.

Виключення  з ТзОВ. Учасник, який не виконує своїх зобов’язань, заважає діяльності товариства, може бути виключений на основі одноголосного рішення всіх членів товариства.

 

III. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні.

 

Розглянувши досвід Німеччини  і США, можна перейти до питання  про те, які ж умови необхідні  для розвитку малого підприємництва в нашій країні.

Чи може малий бізнес стати основою економіки? Чи в  наших умовах він може стати лише сполучною ланкою, що забезпечило б безперебійну роботу великих промислових підприємств? Для початку варто визначити ті галузі і сфери економіки, у яких підприємства малого бізнесу відіграють вирішальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге - торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.

Тому однією з вирішальних умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон'юнктури, заповнювати ніші, що утворяться, у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу проведених реформ.

Сектор малого бізнесу  формується в Україні з 1986-1988 р. після  прийняття постанови, а потім  і закону про кооперативи. Тоді це була ще квазіформа малої частки бізнесу, але вона поклала початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року спостерігався бурхливий ріст малих підприємств, що різко сповільнився. у 1993 році

Втрата адміністративного  керування, економічний хаос і законодавча  плутанина привели до того, що законослухняні підприємці, що організують бізнес у виробничій сфері, виявилися в надзвичайно скрутному стані, несучи великі витрати, виплачуючи високі податки і піддаючи державному і недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів для підтримки малого бізнесу, труднощі в одержанні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їхнього росту і до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.

Серед видів  діяльності МП дотепер переважають  роздрібна торговля (35 %), промисловість (15 %), будівництво (16 %). Тенденції в  галузевому розподілі малих підприємств  і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка і , відповідно значення для нашої економіки, підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі чи багатоцільові (випуск товарів народного споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-посередницькою діяльністю як основною.