Сутнісна характеристика предмета політична економія і еволюція її розвитку

Погляди М. Зібера на закономірності суспільного розвитку заслуговують на додаткове вивчення. М. Зібер зробив значний внесок у опрацювання багатьох суспільно-економічних проблем. Він досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва в землеробстві та ін.

Велике значення мали праці М. Зібера, що заперечували народницьку тезу про особливий шлях економічного розвитку Росії. Спираючись на економічну теорію К. Маркса, М. Зібер зазначав, що економічний розвиток Росії відбувається за об'єктивними економічними законами і неминуче приведе до капіталізму, що його М. Зібер розглядав як історично минущий лад.

    Наприкінці XIX — на початку XX ст. відбувається певна переорієнтація економічної думки в Україні. Усе більший вплив на її розвиток справляють німецька історична та австрійська школи. Широкого визнання набула Київська психологічна школа. Її представники розглядають явища економічного життя з погляду психології суб'єктів господарювання. Основи цієї школи, яка здобула високу оцінку на Заході, було закладено ще М. Бунге. В «Основах політичної економії» (1870) він визначає цінність корисністю речі, її «придатністю». Ідеї психологічної школи розвивав учень М. Бунге професор Київського університету Д. І. Піхно. У дослідженнях «Закон попиту та пропозиції. До теорії цінності» (1886), «Основи політичної економії» та інших він основи ціни та цінності вбачає в потребах людей, які, у свою чергу, зумовлюють попит.

Найбільш відомими представниками суб'єктивно-психологічного напряму в Україні на початку XX ст. були P. M. Орженцький та О. Д. Білимович.

    Р. Орженцький свою працю «Корисність і ціна. Політико-економічний нарис» (1895) присвячує популяризації ідей австрійської школи. Він детально викладає теорію цінності Менгера, підтримує критику австрійською школою трудової теорії вартості і, особливо, теорії вартості К. Маркса. У магістерській дисертації «Учення про цінності у класиків і каноністів» (1896) Р. Орженцький дає істо-рико-філософське обгрунтування психологічного напряму, його загальних методологічних принципів. Він високо оцінює теоретичні розробки представників австрійської школи і під впливом їхніх праць запроваджує в науковий обіг поряд з категорією суб'єктивної цінності такі категорії і поняття, як «об'єктивна суспільна цінність», «споживні» та «продуктивні блага».

Цінність благ Р. Орженцький визначає почуттям. Величина цінності, писав він, визначається «величиною чуттєвого стану», який породжується фактом володіння благом, або його відсутністю .

На еволюції суспільно-економічних  поглядів Р. Орженцького позначився вплив соціальної школи в політичній економії. Суб'єктивно-психологічне визначення цінності він доповнює такими поняттями, як історичний характер формування потреб, їхня залежність від обмеженості благ тощо.

   Послідовником Київської психологічної школи був також професор Київського університету О. Білимович. Розробляючи і пропагуючи ідеї австрійської школи, він заперечує трудову теорію вартості і відповідні теоретичні концепції К. Маркса. Білимович бачить заслугу австрійської школи саме в тім, що вона виступила проти трудової теорії вартості, завдяки чому всі теоретичні розробки Маркса — положення про двоїстий характер праці, робочу силу як товар, додаткову вартість — як і вся «теорія експлуатації зависла у повітрі». У О. Білимовича цінність е продуктом «оцінної діяльності суб'єкта». Величину цінності він зв'язує з інтенсивністю потреб і на цій засаді визначає зміст поняття «гранична корисність», зв'язуючи ступінь задоволення потреб з кількістю благ.

О. Білимович виступав прихильником використання математичних методів. У праці «До питання про розцінку господарських благ» (1914) він дав найдокладніше в російській літературі висвітлення всіх позитивних якостей і недоліків застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Що ж до перспектив суспільно-економічного розвитку, проблем поліпшення становища трудящих, то О. Білимович зв'язував їх з нагромадженням капіталу і підвищенням продуктивності праці.

    Сприйняття і пропаганду суб'єктивно-психологічної теорії цінності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено спробами поєднати її з трудовою теорією вартості. Цю спробу зробив видатний український економіст М. Туган-Барановський.

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919) — учений зі світовим ім'ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки. Самий тільки перелік його праць і тих питань, які він вивчав і дослідження котрих здобуло йому світове визнання, зайняв би багато сторінок. Він народився в заможній дворянській сім'ї в Харківській губернії. Закінчив 1889 p. фізико-математичний і екстерном — юридичний факультети Харківського університету.

  Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттенбергер, Г. Цехановецький) М. Туган-Барановський сприймає ідеї класичної школи, захоплюється марксизмом.

М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промий» лові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життяйу яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видан® майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Туган-Барановський критично проаналізував  сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка  стверджувала, що пропозиція породжує попит.

   Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа виробництва визначається продуктивними силами людства і аж ніяк не розмірами його споживання»'. Великого значення у проблемі відтворення він надавав виробничому споживанню. Він писав, що «попит на товари створюється самим виробництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує» .

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв'язок промислових коливань з періодичним зростанням основного капіталу. Саме цю ідею високо оцінив американський економіст Е. Хансен. М. Туган-Барановський розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух «економічної активності», а також фактори, що зумовлюють таку активність. М. Туган-Барановський звертає увагу на виявлення головного внутрішнього рушія «економічних активностей» і робить висновок, що таким є рух інвестицій. Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва (за кейнсіанською термінологією — «капітальні блага») породжує мультиплікаційний процес всіх елементів економічної активності.

   М. Туган-Барановський підкреслює анархічний характер капіталістичного виробництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромадження і витрачання суспільного капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капітальні блага, на думку М. Туган-Барановського, відкриває  можливості для безмежного розширення капіталістичного виробництва.

   Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження — інвестиції» як головну рушійну силу економічних активностей.

   Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими економічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став прямим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політеко-номічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки.

   Спочатку М. Туган-Барановський був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з'являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії вартості, назвав «фікцією» трудову вартість і «малозначущою» категорію додаткової вартості. М. Туган-Барановський заперечував марксистське положення, що нова вартість створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розвивати його наукові елементи.

   Визнаючи методологію Маркса, його ідеї про визначальну роль економічних явищ у розвитку суспільства, М. Туган-Барановський критикує Маркса за економічний детермінізм, за ігнорування психології людей, їхньої моралі.

  У багатьох дослідженнях: «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890), «Основна помилка абстрактної теорії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) — учений намагався переорієнтувати політекономію в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-психологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу. На Заході цю ідею здійснив Маршалл у праці «Принципи економічної науки» (1890), що ознаменувала початок неокласичного напрямку в політичній економії. Хоч підходи до такого синтезу в Туган-Барановського і Маршалла не були цілком ідентичними, вони свідчили про єдність наукового пошуку обох визначних економістів.

  Велику увагу приділив М.Туган-Барановський питанню розвитку капіталізму в Росії, що в останнє десятиріччя XIX ст. стало головним теоретичним питанням у країні. У 1898 p. було опубліковано його докторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному. Історико-економічне дослідження». Ця праця здобула високу оцінку західноєвропейських економістів (зокрема І. Шумпетера).

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М.Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

     Світовим визнанням користувались дослідження українських економістів, представників математичного напряму в політичній економії, які намагалися синтезувати ідеї класичної і психологічної шкіл.

   1902 p. відомий український економіст-математик М. Столяров за допомогою диференційного обчислення намагався довести слушність запропонованої М. Туган-Барановським економічної формули про пропорційність граничної корисності господарських благ, що вільно відтворюються. Розробляючи цю проблему, М. Столяров зумів не лише подолати певну обмеженість формули М. Туган-Барановського, що полягала у суто суб'єктивному трактуванні корисності, а й сформулював функцію суспільної корисності.

   Першим у Росії й Україні глибоке обгрунтування принципів застосування математичних методів з позицій психологічної школи дав уже згадуваний нами О. Білимович. Він зробив висновок про обмежені можливості використання математичних методів для економічних досліджень і вважав за доцільне використовувати математику переважно для ілюстрації викладу.

   Економіко-математичний метод дослідження застосовував також Р. Орженцький, розвиваючи ідеї відомого російського економіста-математика В. Дмитрієва щодо теорії ціни, теорії попиту тощо.

   Найбільш видатним економістом-математиком, який справив величезний вплив на розвиток сучасних економ і ко-математичних досліджень, був Є. Слуцький (1880—1948), викладач Київського комерційного інституту (1913—1926)2. Він зробив визначний внесок у розвиток математичних, математико-статистичних досліджень. Його твір «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу» (1912) був тривалий час найліпшим посібником з математичної статистики. 1915 року Є. Слуцький опублікував в італійському журналі статтю «До теорії збалансованого бюджету споживача», яку лише 1963 p. було передруковано в Москві. У цій статті вчений показав зв'язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів населення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних економіко-математичних досліджень проблем попиту і взаємозв'язку між функцією попиту, рухом цін та доходів.

    Уже в 30-ті роки ця праця здобула високу оцінку зарубіжних економістів, зокрема Р. Аллена і Дж. Хікса, які виявили її в італійському журналі. Ідеї Є. Слуцького лягли в основу книжки Дж. Хікса «Вартість і капітал» (1939). У ній Хікс високо оцінює наукові розробки Є. Слуцького й наголошує, що він був першим економістом, котрий зробив значний крок наперед порівняно з «неокласиками» і з Парето. Хоча Хікс і дізнався про статтю Слуцького тільки тоді, коли основні ідеї його власної праці були опубліковані в журналі «Economica»(1934), це не завадило йому визнати, що «теорія, яку буде викладено в цьому і двох наступних розділах (праці «Вартість і капітал»), належить, по суті, Слуцькому...».

     Про величезний вплив праць Є. Слуцького на розвиток економічної науки і, зокрема, економетрики писав Р. Аллен. Ще 1936 p. він опублікував працю, присвячену Слуцькому, в якій дав високу оцінку його теорії поведінки споживача .

1950 p. Аллен в журналі «Економетрика»  опублікував нову статтю, присвячену Слуцькому. Він писав, що праці Слуцького мали великий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напрямах: теорії поведінки споживачів і аналізі часових рядів.

    Високо оцінюють економісти і внесок Слуцького в розробку основ праксеології. В «Етюді до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки», що його було опубліковано українською і німецькою мовами3, Слуцький уперше в світовій літературі поставив питання про необхідність формування особливої науки — праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов.