Сутнісна характеристика предмета політична економія і еволюція її розвитку

Щоб правильно зрозуміти  закони, що управляють розвитком відповідної  системи відносин, необхідно насамперед провести науковий аналіз цієї системи, детально вивчити кожну з її сторін, з’ясувати роль і значення в загальній  системі. На цій основі може бути вірно вирішене й інше завдання — синтез в єдине ціле, встановлення внутрішніх зв’язків між усіма сторонами даної системи, виявлення загальної закономірності розвитку всього цілого і кожної з його складових.

    Будь-яке абстрактне — сторона конкретного. Звідси зрозуміло, що абстрактне бідніше за конкретне, оскільки воно виражає лише одну сторону дійсності, а не всю сукупність її рис та ознак. Проте процес абстрагування не є відривом від реальності. Наукові абстракції — це не породження нашої уяви, а відбиток у свідомості реально існуючих відносин і зв’язків. У цьому й полягає матеріалістичний характер наукових абстракцій. Якщо ж у процесі абстрагування ми взагалі відірвемося від сторін дійсності, то одержимо ненаукові абстракції, що призводять до схоластики та ускладнюють дійсний процес пізнання навколишнього середовища.

   Наукова абстракція дає можливість глибше зрозуміти дійсність, виокремити в досліджуваному явищі найголовніше, істотніше, позбутися другорядних обставин, що ускладнюють розуміння досліджуваного явища. Сукупність абстрактних визначень предмета наводить його конкретну характеристику. Перехід від одного абстрактного визначення до іншого тим самим дає можливість одержати дедалі повніше конкретне знання предмета.

    Наукові абстракції, що виражають ті або інші сторони економічних відносин, як уже зазначалося, називаються економічними категоріями. Так, при капіталізмі існують економічні категорії: товар, вартість, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, процент, рента і т. д.

  Кожна з цих категорій виражає якусь одну зі сторін вироб-ничих відносин. Узяті в єдності, економічні категорії характеризують систему економічних відносин в цілому. Кожній системі економічних відносин відповідає своя система економічних категорій. Отже, поступальний перехід від абстрактного до конкретного не можна розуміти як простий підсумок економічних категорій, їх перерахування в будь-якій послідовності. Діалектичний метод виходить з того, що різноманітні сторони економічних відносин, що виражаються в економічних категоріях, не є самостійними, незалежними одна від одної. Вони перебувають у внутрішньому зв’язку. Тому у разі характеристики економічних категорій та їх субординування потрібно керуватися внутрішніми зв’язками, що об’єднує їх в єдине конкретне ціле.

Що ж являє собою  цей внутрішній зв’язок, що лежить в основі системи економічних  категорій?

   По-перше, діалектичний матеріалізм виходить з того, що в природі і суспільстві всі явища і відносини не є назавжди заданими, вічно і незмінно існуючими; вони перебувають у процесі розвитку і зміни. Щодо політичної економії, це означає, що економічні категорії не повинні розглядатися як застиглі, нерухомі, вічні, а як такі, що змінюються і розвиваються. Необхідно чітко з’ясувати, як, чому та через які причини виникають дані категорії, у чому виявляється їх розвиток.

    По-друге, діалектичний матеріалізм виходить з того, що в природі і суспільстві розвиток йде від простого до складного, від нижчого до вищого. Стосовно політичної економії це означає, що у всій сукупності економічних відносин необхідно виокремити насамперед найпростіші відносини, що виникли раніше за інші і послужили вихідною основою для появи наступних, складніших відносин. Таке найпростіше відношення К. Маркс свого часу назвав «економічною клітинкою». Тобто будь-яка система економічних відносин має свою особливу клітинку, з якої вона бере початок для свого розвитку. При капіталізмі, наприклад, найпростішим відношенням, за виразом К. Маркса, є товар. З вивчення природи товару він і починає дослідження всієї системи капіталістичних виробничих відносин.

     По-третє, діалектичний матеріалізм виходить з того, що рушійною силою розвитку є єдність і боротьба протилежностей, внутрішні суперечності даного явища. Перехід від простого до складного — це перехід до нової якості. І в той же час складне відношення, притаманне якісно новим відносинам, містить і ті риси, що мали місце в попередньому простому відношенні. Логічне теоретичне дослідження економічних відносин є методом сходження від абстрактного до конкретного, який відображає дійсний історичний процес розвитку суспільства. З чого починається історія даної системи відносин, з цього ж починається її теоретичний аналіз. Проте логіко-теоретичний відбиток не є точною копією історичного процесу.

Тим часом одна з головних проблем економічної теорії полягає в тому, щоб пізнати сутність, зміст економічних відносин, форми їх прояву. Як уже зазначалося, подібна мета досягається шляхом застосування методу наукового абстрагування. Проте звідси не випливає, що при аналізі виробничих відносин експеримент не відіграє ніякої ролі. Експериментування дає можливість перевірити на практиці слушність теоретичних положень, отриманих методом наукової абстракції, та ефективність заходів, що намічаються.

  По-четверте, завершальним елементом діалектичного методу дослідження в політичній економії є поєднання наукової теорії і суспільної практики. Остання виступає критерієм практичної дієвості економічної теорії.

Функції політекономії

   Політична економія виконує такі основні функції: насамперед це — пізнавальна. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії. Друга — методологічна функція, що застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для останніх. Практична — третя функція — безпосередньо загальне обґрунтування необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях, тобто на різних «поверхах» економіки. Четверта, прогностична функція спроможна надати соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу. Ідеологічна функція — п’ята, оскільки висновки економічної науки завжди стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це зазвичай використовується в політичній боротьбі. Деідеологізація політичної економії, яку можна сьогодні спостерігати в деяких авторів підручників і навчальних посібників, — це міф. Економічна теорія не може бути незалежною від ідеології. Якщо така теорія не відображає реальні стосунки людей і не виражає інтереси певних прошарків населення, вона мертва. У пам’яті історії залишилися лише ті теорії, що виражали чиїсь інтереси. З цього погляду вбачається плідною спроба формування соціальної політекономії*2, що відображає інтереси всіх прошарків суспільства. Варто підкреслити і те, що політекономія покликана формувати відповідний тип економічного мислення і водночас досліджувати сучасне економічне функціонування господарюючих суб’єктів.

Розвиток політекономії в  Україні

       Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями, поглибленням класових суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Зміни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 p., позначилися і на розвитку політичної економії.

Політична економія як наука в Росії  набула певного розвитку ще до реформи 1861 p. Було перекладено й опубліковано низку праць західноєвропейських  економістів, друкувалися дослідження  вітчизняних учених. Велике значення для розвитку політичної економії в Росії мало створення університетських лекційних курсів із цієї дисципліни. Політичну економію було включено до навчальних планів університетів (зокрема Московського, Казанського, Харківського), а згодом гімназій і ліцеїв у 1803—1804 pp.

     Одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою Тихін Федорович Степанов (1795—1847) — професор політичної економії Харківського університету. До нього користувались переважно підручником академіка Шторха, виданого французькою (1815) і німецькою (1820) мовами.

   На формуванні суспільно-економічних поглядів Т. Степанова позначилися праці західноєвропейських економістів — Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса, Сісмонді. Але вирішальним був вплив представників класичної політичної економії Сміта й Рікардо.

Сміта за розроблену ним систему  Степанов взагалі називає «справжнім світилом». «Праця, — писав він, —  є головним джерелом багатства — це наріжний камінь, що його поклав Адам Сміт у підвалину його чудової системи».

У своїх наукових працях і лекціях Т. Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі політичної економії. У двотомних «Записках про політичну економію» та в інших книжках він аналізує такі питання, як предмет політичної економії, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивна й непродуктивна праця, суспільний поділ праці, відношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, заробітна плата, прибуток, рента, процент, кредит, національний дохід тощо.

     У висвітленні цих категорій Т. Степанов здебільшого наслідував А. Сміта. У дусі А. Сміта він визначає такі категорії, як цінність, багатство. Під капіталом він, фактично, розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його розуміння.

Капіталом, писав він, продукти стають залежно від вживання, якщо дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку.

    Т. Степанов, не будучи цілком оригінальним мислителем в галузі політичної економії, не тільки аналізував і пропагував теоретичні ідеї західноєвропейських економістів, а зв'язував їх із російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи. Мріючи про світле майбутнє людства, Т. Степанов сподівався досягти його мирним удосконаленням суспільства, просвітництвом.

   Прихильником класичної політичної економії був також професор Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884). У своїх працях, опублікованих до реформи, а також у журналі «Экономический указатель» (1857—1861) видавцем і редактором якого він був, І. Вернадський головну увагу приділяє критиці кріпосництва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він захищає буржуазні відносини, стає прихильником великого виробництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес.

Позитивно оцінюючи процес концентрації капіталу і виробництва, І.Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земельної власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, і І.Вернадський як буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм господарювання.

Як прихильник класичної школи  в політичній економії І. Вернадський заперечував протекціонізм, втручання держави у приватну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної конкуренції.

Значне місце в дослідженнях І. Вернадського займає проблема праці. Ще в докторській дисертації «Критико-історичне  дослідження італійської політико-економічної літератури до початку XIX ст.» (1849) він визнає працю «головним і єдиним джерелом багатства». Він розрізняє споживну вартість (придатність) і вартість. Вартість, зазначає він, «визначається працею, а не придатністю». Отже, у питанні про вартість і про джерело доходів І. Вернадський стояв на позиціях класичної школи, проте, усупереч класикам, вважав усі види праці продуктивними.

    Спеціальну працю («Предмет політичної економії») І.Вернадський присвячує визначенню предмета політичної економії. Завдання політичної економії полягає в тому, писав він, щоб відкрити «природні закони виробництва». Але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва. У тому самому творі І. Вернадський пише, що «економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існує праця й обмін...». Він виступає проти визначення політичної економії як науки про багатство і підкреслює, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства — його цінність . Предмет науки він обмежує товарним виробництвом.

    Як типовий буржуазний економіст І. Вернадський виступав проти соціалізму. Ідеї соціалізму він вважав помилковими і їхню появу зв'язував зі зростанням пауперизму.

Політична економія в Україні в  пореформений період і до 90-х pp. розвивається переважно в руслі класичної  школи. Економістів цікавлять проблеми аналізу економічних категорій, з'ясування предмета політичної економії, якій вони надавали виняткового значення в суспільному житті.

    Професор Новоросійського університету М. Вольський у праці «Завдання політичної економії і відношення її до інших наук» писав: «Указавши на загальні засади для заснування правильної, розумної й могутньої системи суспільного життя, наука ця ... із незаперечним успіхом намагалася підготувати й створити все, що могло підтримати народи й суспільства на шляху загального добробуту, фізичного, морального й розумового прогресу». Для того щоб політична економія успішно розвивалась як наука й надалі відігравала належну роль, необхідно, підкреслював М. Вольський, точно визначити її предмет, тобто чітко окреслити коло питань, що підлягають вивченню цією наукою.

Питання про предмет політичної економії вирішувалося майже в усіх наукових дослідженнях. Найбільше акцентував на ньому увагу М. Вольський. Він критично аналізував визначення предмета політичної економії такими західноєвропейськими та російськими економістами, як Сей, Сісмонді, Шторх, Горлов; заперечував визначення Маклеодом і Бастіа політичної економії як науки про обмін.