Становлення і еволюція економічної теорії

Згідно з концепцією «граничної корисності» вартість є результатом  виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) вносять свій весок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших.

Монетаризм (англ. мoney – гроші) – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. У США. Його лідер – глава чіказької школи політичної економії М.Фрідмен – виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

Інституціоналізм (лат. institutum – установа) – один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить процес відбору і пристосування. Аналогічною, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя ( в тому числі господарського), людських зв’язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.

Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму  є необхідність участі трудящих у  власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій, а  влади – гуманітарній інтелігенції. Заслуговують на увагу також їхні думки про еколого-економічне виживання людства.

Кейнсианство та його еволюція. Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших у західній економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв’язках.

Сучасні послідовники економічного лібералізму (американські вчені Л.Мізес та Ф.Хаєк) виступають навіть проти робочого законодавства (регулювання тривалості робочого дня, встановлення мінімальної зарплати, тощо). Деякі вітчизняні економісти -“реформатори” підтримують ці ідеї стосовно економіки України. Вони розробили й відповідні практичні рекомендації, що в умовах перебування при владі більшості некомпетентних урядів (після проголошення державної незалежності) призвело до розвалу державного управління економікою і завдало народному господарству великих збитків.

Неокласичний синтез –  узагальнююча економічна концепція, в  якій поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення і розподілу  доходів в межах неокласичного  напряму (зокрема в межах теорії загальної економічної рівноваги) з положеннями теорії макроекономічної рівноваги та зростання національного  доходу в межах кейнсіанського напряму  економічної теорії. Прихильники  неокласичного синтезу розглядають  теорію загальної економічної рівноваги  як ідеальну модель функціонування економічної  системи. Але, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних  методів державного регулювання  з метою наближення до такої моделі. Тому концепцію неокласичного синтезу  ще називають ортодоксальним кейнсіанством.

Теорію неокласичного  синтезу критикують представники монетаристської школи (зокрема М.Фрідмен), концепції “економіки пропозиції”, “раціональних очікувань”. Головним напрямом такої критикиє теза прихильників неокласичного синтезу про те, що механізм ринкового саморегулювання має доповнюватися цілеспрямованим державним втручанням, його коригуванням. Держава, на їхню думку, повинна лише створювати умови для максимально вільного функціонування ринкового механізму. Така критика неконструктивна, не відповідає вимогам сьогодення.

Ліворадикальна політична  економія. Однією з течій сучасної економічної думки є ліворадикальна політична економія, що відображає інтереси проміжних верств і прошарків  розвинутих країн Заходу (насамперед інтелігенції) та реалії дійсності. Оскільки проміжні верстви і прошарки складаються  з різноманітних груп, а серед  інтелігенції спостерігається різка  диференціація, то ліворадикальній  політекономії властива внутрішня  неоднорідність і навіть суперечливість їх методологічних і теоретичних  засад.

Місцем народження цієї течії  були університети розвинутих країн  світу, передусім США. Найвідоміші  представники ліворадикальної політекономії  – вчені Г.Шерман, Р.Едванс (США), П.Андерсон, Дж.Харрісон (Великобританія) та ін.

!!!Хоча погляди представників англійської класичної політекономії, французького утопічного соціалізму та німецької філософи на еволюцію економічної системи капіталізму не виходять за рамки буржуазної соціально-економічної думки, їх, як вже зазначалося, не можна вважати попередниками (джерельною базою) сучасних західних теорій економічних систем. Справа в тому, що і класична політична економія в особі А. Сміта та Д. Рікардо, і утопічний соціалізм в особі А. Сен-Сімона, ЦІ- Фур'є та Р. Оуена, і німецька класична філософія в особі Г. Гегеля і Д Фейербаха були джерельною базою марксистської теорії економічних систем. Саме вони намагалися знайти наукове пояснення процесів і явищ соціально-економічного життя в умовах становлення економічної системи капіталізму і, як це робили соціалісти-утопісти, навіть змоделювати економічну систему соціалізму.

Джерельну базу сучасних західних теорій еволюції економічних систем слід шукати в рамках тих шкіл і  течій соціально-економічної думки, які відмовились від надбань  класичної англійської політекономії, французького утопічного соціалізму та німецької філософії, стали на шлях прямої апологетики економічної  системи капіталізму. Це передусім  неокласицизм в особі У. Джевонса (1835-1882 pp.), К. Менгера (1840-1921 pp.), Л. Вальраса (1834-1910 pp.), інституціоналізм в особі Т. Веблена (1857-1929 pp.), консерватизм в особі Ф. Найта (1885-1972 pp.) і т. ін.

Власне теорії сучасних економічних  систем виникли і отримали значне поширення після розколу світу  на дві системи внаслідок перемоги Великої Жовтневої революції  в Росії. На перших порах ці теорії виникли як розділ навчальних курсів буржуазної політичної економії. Як зазначає американський економіст Д Хелм, в деяких навчальних закладах США та Німеччини викладання цього розділу Здійснювалося вже у 1928 році Через десять років побачив світ навчальний посібник "Порівняльні економічні системи", автором якого був американський економіст У. Луке. У післявоєнний період в тих же США та інших розвинутих капіталістичних країнах кількість навчальної літератури з проблем економічних систем постійно зростала. Це зумовлено тим, що значно зросла чисельність студентів, котрі зобов'язані були цей курс вивчати. Якщо у довоєнний період лекції з проблем економічних систем читалися лише в деяких навчальних закладах капіталістичних країн і головним чином для студентів економічних спеціальностей та майбутніх фахівців з міжнародних відносин, то у післявоєнний період цей курс був запроваджений в усіх вузах для всіх спеціальностей. У передмові до п'ятого видання вже згадуваного навчального посібника У.Лукс писав, що якщо раніше вивчення економічних систем було бажаним, то в нових умовах воно є необхідним для кожного студента, який готується стати справжнім громадянином. З другої половини 60-х років всі підручники з політичної економії завершуються розділом "Альтернативні економічні системи".

В цей же період починають  публікуватися монографії, проводитися  спеціальні конференції та організовуватися дослідницькі програми з проблем  співіснування (змагання) двох протилежних  економічних систем. Причому всі  ці заходи дуже щедро фінансувалися  як монополіями, так і різноманітними фондами.

У буржуазних автори (а отже, і в буржуазній літературі) існують  різні точки зору щодо самого поняття  економічної системи, класифікації економічних систем, характерних  рис економічної системи капіталізму  та соціалізму тощо. В чому вони єдині, так це в ідеологічному захисті  економічної системи капіталізму. Саме з цією метою всі буржуазні  теорії економічних систем безпідставно перебільшують позитивні і приховують негативні риси економічної системи  капіталізму і в той же час  безпідставно перебільшують негативні  та применшують (або замовчують) позитивні  риси соціалізму.

Сучасні буржуазні теорії економічних систем увібрали в себе багато що із методологічного арсеналу буржуазної політекономії, спираються, як зазначалося раніше, на її розуміння  предмета ' економічної теорії, а  тому й виступають своєрідним підсумком  пристосування буржуазної економічної  теорії до нових історичних умов співіснування  та ідеологічного протиборства двох світових систем господарства Буржуазні  теорії економічних систем виступають зручною базою для створення  цілої низки конструкцій типу "суспільства загального добробуту", "нового індустріального суспільства", "післяіндустріального суспільства", "інформаційного суспільства", 'Технотронного суспільства", ''конвергенції двох систем" тощо.

В усіх означених моделях  сучасний капіталізм розглядається  як удосконалена економічна система, яка  нібито позбавлена тих недоліків  та суперечностей, що були притаманні капіталізму минулого. Як легко помітити по самих назвах цих моделей, всі  вони в тій чи іншій мірі спираються на метод технологічного детермінізму, прагнучи використати деякі аспекти сучасної науково-технічної революції. Сказане зовсім не означає, що буржуазна економічна наука при витлумачуванні економічної системи капіталізму геть зовсім відмовилася від використання методології ідеалістичної та метафізичної філософії. Адже поряд з теоріями, в яких робляться спроби поєднати традиційний ідеалізм та метафізику з методом технологічного детермінізму, є чимало концепцій, які, як і раніше, цілковито сповідують принципи ідеалізму та метафізики. Саме ці принципи дозволяють буржуазним авторам твердити про можливість вільного вибору економічної системи.

Зрозуміло, що, маючи своїм  основним завданням захист (відкритий  чи завуальований) державномонополістичного капіталу, приватної власності на засоби виробництва і панування монополістичного капіталізму, буржуазні теорії еволюції економічних систем особливо велику увагу приділяють капіталізму. Як визнають їх ангори, це робиться для того, аби показати, що економічна система сучасного капіталізму докорінно відрізняється від капіталізму XIX та початку XX століть.

Сама по собі постановка питання про відмінність нинішньої  економічної системи капіталізму  від економічної системи, скажімо, XIX століття, безумовно є продуктивною і заслуговує на увагу. Адже навіть капіталізм кінця XIX - початку XX століть, як це було показано В. І. Леніним, багато в чому був несхожий на капіталізм вільної конкуренції. Ще більше несхожим на капіталізм пори А. Сміта і Д  Рікардо сучасний капіталізм - капіталізм епохи науково-технічної революції  Йому дійсно притаманні нові процеси  та явища, які варті того, щоб піддати  їх всебічному науковому аналізу. Проте  підхід західних вчених до означених  процесів та явищ не завжди служить  пізнанню істини.

Скажімо, щоб спробувати довести принципові зміни в суті економічної системи капіталізму, вони взяли на озброєння різноманітні теорії трансформації капіталізму. Тобто ці останні стали базою  сучасних буржуазних моделей економічної  системи капіталізму. Самі теорії трансформації  беруть початок від творів основоположника  американського інституціоналізму  Т. Веблена, в яких висувалася думка про перехід економічної та політичної влади до так званих технократів. В період між двома світовими війнами ідеї трансформації" проповідували американські економісти А. Берні та Г. Мис. Вони трансформацію капіталізму пов'язували із зростанням ролі корпорацій і навіть висунули теорію "корпоративного капіталізму", згідно з якою капіталізм нібито трансформується в нове суспільство, в якому влада належатиме професіоналізм менеджерам корпорацій.

Особливо широкого розповсюдження теорії трансформації капіталізму  набули після другої світової війни, зокрема з 50-х років. Цьому сприяло  кілька чинників:

впровадження досягнень  науково-технічної революції дали поштовх розвитку економіки головних капіталістичних країн, що проявився  у відносно високих темпах економічного зростання, пом'якшенні економічних  криз, вирішенні окремих соціальних проблем;

успіхи країн соціалістичної системи, що склалася у післявоєнний період підштовхували капіталістичні країни до впровадження соціальних програм, а західних вчених - до пошуку доказів  можливості вирішення соціальних проблем  не тільки в умовах соціалізму, айв  умовах трансформованого капіталізму. Повній зайнятості працездатного населення, планомірному і пропорціональному  розвитку економіки, високим темпам и розвитку, доступності освіти, медичної допомоги та культури в умовах соціалізму захисники капіталізму  намагалися протиставити трансформований  капіталізм під назвою "народного  капіталізму", "змішаної економіки", "держави загального добробуту", "соціального ринкового господарства" тощо.