Становлення і еволюція економічної теорії

Досвід людської цивілізації, розвиток якої з часом все більше прискорюється, свідчить, що розвиток економічної теорії тісно пов'язаний з розвитком економічної системи  суспільства.

 

 

 

§ 2. Марксова концепція розвитку політичної економії. Сучасні оцінки

 

Серед ключових питань методології  історії науки особливе місце  належить проблемі вироблення теоретико-методологічного  підходу до вивчення реального процесу  руху наукового знання, з'ясування загальних  закономірностей і специфіки  функціонуван-ня та прогресу науки, зокрема економічної теорії. У найзагальні-шому вигляді ця проблема отримує розв'язання в моделях розвит-ку науки.

Протягом другої половини XIX-XX ст. наука збагатилася низ-кою таких моделей. Серед них особливе місце належить концепції розвитку політичної економії, яка розвивалася на основі вчення К. Маркса. Її ключові положення - історичність форм суспільного виробництва, суспільні суперечності, класова боротьба, класові інте-реси, криза, класична і "вульгарна" політекономія - несуть на собі відбиток основних ідей економічного вчення К. Маркса.

Сутність Марксової концепції  така: "Розвиток політичної еко-номії і породженої нею самою антитези іде в ногу з реальним роз-витком властивих капіталістичному виробництву суспільних супе-речностей і класової боротьби"*.

Характерною ознакою буржуазної політичної економії, за К. Марк-сом, є її позаісторизм та метафізика - розгляд підприємницького ладу, можливості розвитку якого в соціальне орієнтованому напрямі він не розрізняв, не як історично минущого ступеня розвитку, а, навпаки, як абсолютної, кінцевої форми суспільного виробництва. Безпосередньо звідси вчений робив висновок, що "вона може лиша-тися науковою лише до того часу, поки класова боротьба перебуває в прихованому стані або виявляється лише в одиничних проявах"*. Отже, науковий аналіз економічних явищ та процесів у межах бур-жуазного, тобто підприємницького, кругозору ставився в нерозрив-ний зв'язок із загостренням класової боротьби, зміною становища в системі підприємництва різних класів та соціальних груп. Конкрет-ним моментом кризи наукової (класичної) політекономії К. Маркс вважав 1830 р., пов'язуючи його із завоюванням буржуазією у Фран-ції і Великобританії політичної влади. Починаючи з цього моменту, класова боротьба, практична і теоретична, набирає все більш яскра-во виражених і загрозливих форм. Водночас, на думку К. Марк-са, настала смертна година для наукової буржуазної політичної економії. Йшлося уже не про те, правильна чи неправильна та чи інша теорема, а про те, корисна вона для капіталу чи шкідлива, зруч-на чи не зручна. Неупереджене дослідження поступається місцем перед сутичками найманих писак, безсторонні наукові досліди замінюються упередженою, догідливою апологетикою. Отже, кла-сичну школу замінила вульгарна буржуазна політекономія. Одно-часно формується антитеза останній - пролетарська політична еко-номія.

У концепції К. Маркса історично  вихідними моментом і теоре-тичною основою виникнення вульгарної буржуазної політекономії була класична школа. Таке парадоксальне, на перший погляд, по-ложення пояснюється тим, що класичній школі, згідно з вченням К. Маркса, властива двоїстість - переплетіння наукових і вульгар-них (ненаукових) елементів в її методології та теорії. Така двоїс-тість пронизує класичну економічну теорію з самого початку її існу-вання.

Однак своєрідна кристалізація  вульгарних елементів в особли-вий вид економічної теорії відбувається лише на певному історич-ному етапі розвитку. "Тільки після того як політична економія до-сягла певного ступеня розвитку і вилилась у сталі форми, тобто після А. Сміта, - наголошував К. Маркс, - від неї відділяється як окремий вид політичної економії той її елемент, що є лише відобра-женням зовнішності явища, як уявлення про нього відділяється її вульгарний елемент". Класична політекономія, за словами К. Марк-са, досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин вироб-ництва. На противагу їй вульгарній політекономії іманентне влас-тиві розгляд лише зовнішніх, поверхових явищ конкуренції, зату-шовування суперечностей підприємницького виробництва, його апо-логетика тощо. Отже, для К. Маркса та його ортодоксальних при-

бічників посткласична економічна теорія - це вульгарна (неовуль-гарна) теорія, синонім ненауковості, примітивно-поверхової опи-совості, апріорної орієнтації на спотворення реальності. В цілому вона втілювала принципово інші, ніж класична школа, методоло-гію, пріоритети, системи цінностей, погляди на економіку тощо.

Узагальнюючи, можна зробити  висновок, що підхід К. Маркса до історії  політичної економії - це підхід з позиції  розвитку під-приємництва у буржуазній формі і загострення його суперечнос-тей, зміни положення в суспільстві буржуазії та пролетаріату. Ор-тодоксальні марксисти абсолютизували Марксові положення і ме-ханічно перенесли їх на сучасність. Це класичний приклад поши-реного серед прихильників марксизму прийому використання ідей свого вчителя, висунутих для конкретно-історичних умов, поза сис-темою просторово-часових координат. Марксова теза про кризу класичної політекономії була догматично сприйнята як констата-ція кризи буржуазної політекономії взагалі. На сторінках ортодок-сальної марксистської літератури надовго запанувало сумнівне по-няття "перманентної кризи" посткласичної економічної думки За-ходу.

Відкидання ортодоксальним марксизмом науковості плюраліс-тичної економічної думки має своє підґрунтя. Людина, як відомо, є біосоціальною істотою. Виходячи з ще зовсім короткого порівняно з розвитком життя на Землі строку людської цивілізації (приблиз-но 10 тис. років), у відносинах величезної більшості людства прева-люють біологічні основи. Проте ортодоксальний марксизм, висту-паючи з месіанських (від давньоєвр. месія - спаситель), рятівних засад, сконцентрував увагу саме на соціальних відносинах людей, насамперед економічних. Ортодоксальний марксизм визначає свою теоретичну побудову, в тому числі соціально-економічного розвит-ку, як єдиний шлях розвитку до соціального буття людини, відки-даючи плюралістичні концепції як вузькокласові, що відображають інтереси невеликої меншини, і тупикові. Звідси непримиримість і нетерпимість до інших теорій розвитку відносин між людьми, зок-рема економічних.

Відношення до Марксової  концепції розвитку політичної еко-номії в світовій економічній науці ніколи не було однозначним. Представники немарксистської економічної думки критично розці-нюють розглянуту тут концепцію. Типові прийоми критики містять роботи багатьох західних істориків економічної думки (Й. Шумпе-тера, М. Блауга та ін.).

В економічній літературі колишніх країн командно-адміністра-тивної системи Марксова концепція безроздільно панувала до кін-ця 80-х років. Вона обумовила однобічний, конфронтаційний, звер-хній характер відношення ортодоксальних марксистів до економічної думки Заходу. Все це призвело до свідомої самоізоляції марк-систської теорії від світової, обмежило наукове вивчення немарк-систських концепцій зарозумілим "викриттям" їх, завдало величез-ної шкоди розвитку економічної науки в колишньому СРСР та інших командно-адміністративних країнах.

Принциповою спробою модернізувати  Марксову концепцію була теза про  дві функції сучасної буржуазної політекономії - ідеоло-гічну та практичну. Якщо в колишньому СРСР лише наприкінці 80-х років розпочався обережний перегляд тоталітарного напряму марксистської концепції розвитку економічної теорії в цілому, то в Китаї, Чехословаччині, Польщі, Угорщині, а також в середовищі компартій європейських та інших країн він розпочався значно раніше. Вчені дійшли важливого висновку: аналіз сутнісних відно-син (які також знаходяться в процесі трансформації) не вичерпує предмета економічної теорії. Він має містити також дослідження поверхових, але реальних і важливих відносин, взаємозв'язків (зокрема, господарського механізму та його ефективності). На цій підставі було критично подолано положення про "вульгарно-апо-логетичний" характер сучасної економічної теорії Заходу, її "пер-манентну кризу".

На противагу самоізоляції економічної думки в колишніх ко-мандно-адміністративних країнах прийшло усвідомлення необхід-ності критичного переосмислення та реінтеграції її в світову, гли-бокого'вивчення сучасної західної теорії.

Як відомо, трьома джерелами  марксизму в цілому були класична німецька філософія, класична англійська політична економія та французький  утопічний соціалізм. Щодо діалектики класичної ні-мецької філософії, то вона загалом вписалась в марксистську тео-рію. Проте класична англійська політична економія з її ринковими, приватнопідприємницькими засадами не могла бути поєднана в практичному житті з французьким утопічним соціалізмом, з його соціальною і економічною справедливістю, рівністю, заснованими на суспільній власності, тощо. Практика, яка є критерієм істини, на прикладі розвитку країн командно-адміністративної системи дове-ла це. Утопія залишилась тим, чим вона й має бути - нереальною, місцем, якого не існує в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації. Без реального ринкового господарства губився особис-тий інтерес людини до напруженої праці.

Щодо Марксової економічної  теорії, то вона потребує сьогодні не бездумного відкидання, а розвитку відповідно до сучасних умов людської цивілізації  зі збереженням позитивних її засад (виділення дослідження економічних  відносин у зв'язку з соціальними, ідея соціальної спрямованості економічної  теорії на захист інтересів людей  праці, системність аналізу, аналітичний  пошук з поєднан-

ням історичного і логічного, наукової абстракції і соціального екс-перименту і багато інших) як однієї з плюралістичних концепцій, що спрямована на соціальне буття людини. Тим більше, що сього-дення яскраво свідчить про необхідність використання різноманіт-них підходів як в економіці, так і в духовному світі людини в ціло-му. Про це свідчить навіть приклад взаємодії релігійних конфесій. Так, раніше непримиримі конфесії християнства знаходять точки співвідношення між собою та іншими релігійними напрямами, в тому числі іудаїзмом, мусульманством тощо. Водночас посилюють-ся також фундаменталізм, ортодоксальність в цих конфесіях, які намагаються доводити протиріччя до антагонізму.

 

 

 

§ 3. Трактування розвитку економічної теорії в сучасних моделях

 

Визначні представники немарксистських  напрямів історії науки з метою  аналізу її прогресу розробили в XX ст. ряд моделей. Най-відоміші серед них - кумулятивна, фальсифікаційна, наукових революцій, конкуруючих програм дослідження, циклічного роз-витку. Вченим-економістам вони слугують вихідними теоріями для трактування реальних історичних процесів розвитку економічної теорії.

Кумулятивна модель. Виникнення її пов'язане з роботами відо-мого французького вченого П. Дюгема. Основні поняття моделі - "накопичення знань", "спадкоємність", "індивідуальний внесок у науку", "першовідкривачі" тощо - охоплюють її зміст. Наука роз-глядається як сукупність фактів, теорій та методів, зібраних в під-ручниках, а розвиток її -як поступовий послідовний процес на-копичення наукових досягнень. Чимало вчених першої половини XX ст. з таких позицій трактували також розвиток економічної теорії.

Сучасні економісти також  застосовують кумулятивну модель. Автор  підручника "Політична економія", що вийшов уже чотир-надцятим виданням, відомий французький вчений Р. Барр ствер-джує: "Сучасна економічна наука не відкидає нічого з того, що внесли в неї визначні економісти кінця минулого віку. Вона не протиставляє себе їх ідеям, а скоріше продовжує, розвиває або до-повнює їх по напрямах, на які її попередники не звернули належ-ної уваги або лише вказали. Крім того, вона відзначається збігом застосовуваних методів аналізу"".

Насправді ж розвиток економічної  теорії супроводжується пе-реломними етапами, які призводять до якісних змін у теорії, радикального перегляду попередніх уявлень про економіку. Іншими словами, він пов'язаний з еволюційними і революційними періо-дами.

фальсифікаційна модель. Автор  її - відомий американський філософ  К. Поппер. Основні поняття моделі - "спростування гіпо-тез", "фальсифікаціонізм", "об'єктивне знання". Сутність її поля-гає в тому, що історія науки- це історія безперервного висунення гіпотез і спростування їх в ході емпіричних перевірок (через експе-римент або спостереження). Необхідна негайна відмова від теорії, як тільки виявлено її фальсифікацію.

Однак проти моделі К. Поппера  висунуто два основних ар-гументи. По-перше, зазначається, що реальний процес розвитку науки навіть у галузі природничих наук, не говорячи вже про еко-номічні, які мають значну специфіку, ніколи не був таким ра-ціональним процесом. Відмова від фальсифікованих теорій настає лише в разі створення більш досконалої нової теорії. По-друге, ви-сунення гіпотез і спростування їх - один з методів наукового про-гресу. Розвиток науки супроводжується не тільки спростуванням помилкових гіпотез, а й доведенням правильних і тим самим лік-відацією їхнього гіпотезного характеру, доповненням основного змісту науки.

Модель наукових революцій. Суттєвий недолік розглянутих ра-ніше моделей полягає в тому, що в них принцип історизму обмежу-ється по суті лише декларуванням його і не є засобом історико-економічного пізнання. Подолати цей недолік покликані новітні моделі, які висунули представники історичної школи в методології науки Т. Кун, І. Лакатош, П. Фейєрабенд, Б. Колдуелл та ін,

У 60-х роках американський  вчений Т. Кун розробив модель на-укових революцій, яка ще й досі знаходиться в центрі наукових дискусій. Ключові її поняття - "парадигма", "наукове товариство", "нормальна наука

 

 

 

 

Неокласична економічна теорія. В останній третині ХІХ ст. з  розвитком внутрішніх економічних  і соціальних суперечностей капіталізму  починається перехід цього способу  виробництва у свою вищу і водночас низхідну стадію розвитку, що характеризується передусім виникненням монополій  і активним втручанням держави у  розвиток економіки, її одержавленням. Ця стадія неоднозначно тлумачилася  представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

 

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна  умовно згрупувати в такі три основні  напрями:

 

1) неокласична економічна  теорія;

 

2) інституціонально-соціологічний  напрям, або інституціоналізм;

 

3) кейнсіанство.

 

Об’єкт дослідження неокласичної економічної теорії – поведінка  Homo economicus – «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки ХІХ ст. Її засновники – відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст Л.Вальрас та ін.