Іспанія РПС

2.3. Демографічні умови.

Найдавнішими відомими предками сучасних іспанців вважаються племена іберів, питання про походження яких залишається невирішеним і досі. З II ст. до н. е. і до V ст. н. е. вони перебували під владою Стародавнього Риму і були романізовані. Значний вплив на формування іспанського етносу мали також араби і бербери, які в 711—718 pp. завоювали весь Піренейський півострів і яких місцеве населення називало маврами. Сучасний іспанський етнос склався під час Реконкісти — відвоювання земель у арабів, яке закінчилося тільки в 1492 р.

Офіційною мовою є іспанська (кастильська). Вона належить до романської групи індоєвропейських мов і близька до португальської, французької та італійської. В трьох північних областях: Каталонії, Басконії і Ґалісії, які в свій час не були завойовані арабами, а Басконія не була завойована навіть Стародавнім Римом, зберігаються і досі місцеві мови. Вони мають статус других офіційних мов. У Каталонії — каталонська, споріднена з провансальською мовою Франції; в Басконії — баскська (становить окрему мовну сім'ю); в Ґалісії — галісійський діалект португальської мови. Офіційною релігією Іспанії є католицизм. Регіоналізм і католицька релігія мають великий вплив на суспільне життя країни.

В епоху Великих географічних відкриттів іспанці масово пере­селялися в Новий Світ і стали важливим компонентом більшості сучасних латиноамериканських етносів. Нині за межами країни найбільше іспанців проживає у Франції'.

Понад 9/10 населення вважається міським і тільки 9 % — сіль­ським. При оцінці цього факту слід враховувати, що невеликі міста Іспанії мають порівняно високий процент аграрного населення. Найвища густота населення (понад 100 чоловік на 1 км2) характерна для північних вологих і південних середземноморських територій. На внутрішній посушливій Месеті, якщо не брати до уваги столичну агломерацію Мадрида середня густота населення не перевищує 20— 30 чоловік на 1 км . Найбільшими містами Іспанії є Мадрид і Барселона.

Зайнятість самодіяльного населення в Іспа­нії характеризується такими показниками: в третинній сфері —52 %, в сільському госпо­дарстві — 17 (у 1950 р. — 50 %) і в промисловості та будівництві — 31 %.

Промисловість

Основу енергетики Іспанії стано­вить імпортна нафта. Нафтопереробка, як правило, здійснюється в портових містах, її річна потужність ста­новить понад 60 млн т сирої нафти. Власний видобуток вугілля (кам'яного і бурого) забезпечує лише 1/5 енергетичних потреб, част­ка невеликих ГЕС і кількох АЕС дорівнює приблизно 1/6.

За обсягом продукції обробної промисловості Іспанія посідає в світі досить вагоме місце: вона входить до групи перших 15 промислових країн. У Західній Європі за цим показником вона поступається тільки Німеччині, Франції, Великобританії та Італії, хоча істотно відстає від них, особливо в розрахунку на душу населення. За структурою обробна промисловість Іспанії досить різноманітна, але в ній різко переважають традиційні трудомісткі галузі.

В країні виплавляють чорні і кольорові метали (виплавка сталі — 13 млн. т). Значного розвитку набули нафтохімія, яка тісно пов'язана з нафтопереробкою, а також промисловість будівельних матеріалів, деревообробна і паперова. Важливу роль останнім часом стали

відігравати металообробка і машинобудування. Нове для Іспанії виробництво — автомобілебудування — почало розвиватися з 60— 70 pp. Воно представлене філіалами західноєвропейських та амери­канських автомобільних концернів. Випуск автомобілів становить 1,7 млн одиниць. Машинобудівні заводи країни випускають також промислове обладнання, трактори і сільськогосподарські машини, електро- і електронну техніку, судна.

Старими галузями обробної промисловості залишаються тек­стильна (переважно бавовняна), трикотажна, швейна і шкіряно-взуттєва. В харчовій промисловості широко розвинені виноробна, олійна, плодоовочева і рибоконсервна, продукція яких значною мірою орієнтована на експорт. Заслужену славу здобули іспанські поліграфічні видання, ринком для яких є, крім самої Іспанії, більша частина Латинської Америки.

Швидкий промисловий розвиток Іспанії в останній третині XX ст., і в першу чергу розвиток машинобудування, тісно пов'яза­ний з великим притоком іноземних капіталів, а також з використан­ням іноземних технологій та з орієнтацією на зарубіжні ринки. В Іспанії іноземний капітал приваблює низька вартість робочої сили, мінімальне оподаткування та інші привілеї.

В розміщенні іспанської обробної промисловості дуже висока частка міст Барселони, Мадрида і Більбао, а серед районів — північ­ного і середземноморського узбереж. Заводи чорної металургії і суднобудівні верфі розміщені переважно в портових містах північ­ного узбережжя. Понад 4/5 текстилю, одягу і взуття виробляється в Барселоні. Електротехнічні та електронні заводи і поліграфічні фабрики концентруються в Мадриді і Барселоні. Головні автозаводи знаходяться в Барселоні, Мадриді, Валенсії та Сараґосі. Підприємства харчової промисловості експортного напрямку тяжіють до відповід­них сировинних баз.

Сільське господарство

Галузь залишається відсталим сектором іспанської економіки. Вона все ще малопро­дуктивна і переважно екстенсивна. Для її потреб обробляється 2/5 території (орні землі і землі під постійними насадженнями), а 1/3 зайнята луками і пасовищами. Важливу роль відіграє штучне зрошення (3,7 млн га — перше місце в Західній Європі). Практикувати його почали ще за часів Стародавнього Риму і, особливо, під час панування арабів. Найбільше зрошуваних земель у Середземноморській Іспанії (басейни рік Ебро і Гвадалквівір) і значно менше — в басейнах рік, що перетинають Месету — Дуеро, Тахо, Гвадіана.

Головною галуззю є землеробство. Вирощують зернові (ячмінь, пшениця, кукурудза, рис), бобові, картоплю, цукрові буряки, бавовник, тютюн, а також овочі та фрукти помірних і субтропічних широт. Як правило, для зернових, крім рису, використовують богарні землі, врожайність їх низька. Під рис та інші цінні культури відводять зрошувані площі. Врожайність рису дуже висока і його експортують у країни Європи. Іспанія відома як експортер томатів, цибулі, мигдалю тощо.

Особливе місце в світі Іспанія посідає як виробник винограду, оливок і цитрусових (апельсини, мандарини і лимони). Як і в інших країнах Середземномор'я, ці культури з'явилися в Іспанії ще в часи Старо­давньої Греції і Стародавнього Риму. За збором винограду, вироб­ництвом вина та його експортом країна поступасться в Середземно­мор'ї лише Італії та Франції, вино відіграє виняткову роль в житті і традиціях населення. Такі марочні іспанські вина, як «Малага» та «Херес», мають світову славу. За збором цитрусових та їх експортом Іспанія посідає перше місце в Середземномор'ї, а за вирощуванням оливок, виробництвом і експортом оливкової олії — перше місце в світі. Головний район цитрусових та оливок — середземноморське узбережжя й Андалузька рівнина. Культура винограду розповсюдже­на ширше, вона охоплює також південну половину Месети і Арагонську рівнину.

Тваринництво в Іспанії розвивається в складних умо­вах. Тільки у північній вологій частині природні кормові угіддя дозволяють утримувати велику рогату худобу. Пасовища посушливої Месети придатні для розведення овець та кіз. Саме в умовах Месети була виведена порода знаменитих кастильських мериносів, які пізніше стали основою тонкорунного вівчарства в посушливих сте­пах Австралії та Південної Африки. Інтенсифікація тваринництва здійснюється шляхом розширення свинарства і птахівництва. Окре­ме місце займає вирощування спеціальних биків для кориди.

2.4. Економічні передумови.

У XVIII столітті Іспанія почала засвоювати технологічні нововведення, які стали загальноприйнятими в Західній Європі. Американські колонії були обширним ринком для товарів іспанського мануфактурного виробництва, що розширилося, яке швидко розвивалося в Каталонії і Країні Басків. Нашестя Наполеона і втрата американських колоній в 19 ст. увергнули Іспанію в черговий період застою. У 20 ст. Іспанія увійшла із слабо розвиненою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славилася маслинами і оливковим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів.

Після другої світової війни Іспанія залишилася в стороні від світової спільноти, як країна з фашистським режимом. З цієї ж причини США не надали країні економічну допомогу (план Маршалла). Країна стала розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високий ступінь втручання держави в ринок, введення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення частки державної власності.

З 1950-х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За об'ємом промисловій продукції вона займає п'яте місце в Європі і восьме – в світі.

На початку 1960-х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як «іспанське диво». З 1960 по 1974 р. економічні показники росли в середньому на 6,6% в рік. Це було вище, ніж у будь-якої іншої країни миру (за винятком Японії).

Економічне диво трапилося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три чинники забезпечили ривок іспанської економіки:

1. Зарубіжні інвестиції. Як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США і ФРН стали основними джерелами інвестицій;

2. Туризм. Підйом національних економік розвинених країн Заходу привів до зростання рівня доходів. Збільшилося число людей, що мають можливість здійснювати іноземні поїздки. Іспанія, володіючи прекрасними пляжами, теплим кліматом і високим рівнем сервісу стала основним світовим центром туризму;

3. Грошові перекази емігрантів-робочих. З 1959 по 1974 р. більш за 3-х мільйонів іспанців покинули країну у пошуках роботи. Переважна більшість виїхала до Швейцарії, Західної Німеччини і Франції. Ці робочі-емігранти тільки за один 1973 р. перевели додому близько 1 млрд. дол.

Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відвертістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався в кінці 50-х років з “Плану лібералізації”, продовжився потім в рамках Переважного Договору з ЕЭС 1970 року, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії до Європейського Співтовариства в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого розповсюдження і створення робочих місць за роки, що послідували за нашим вступом в ЕЭС. В той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкій модернізації перед лицем конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства і споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку. У червні 1989 р. песета стала частиною Європейської Валютної Системи, а в лютому 1992 р. Іспанія зняла абсолютно всі обмеження на переміщення капіталів.

Не дивлячись на все це, на початку 90-х років почали з'являтися симптоми економічного перенапруження, що відбилися в інфляції, що намітилася, і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (у 1993 р. у ВВП відмічено негативне сальдо у розмірі 1,2%), скороченні зайнятості і подальшої девальвації песети.

У 1994 р. Іспанія знов вступила у фазу відносного відновлення, хоча все ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на шлях економічного розвитку відбулося в 1996 році, в значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним в життя новим Урядом, сформованим після виборів в квітні 1996 року.

Протягом 1997 і 1998 років вже можна говорити про нову модель економічного зростання, яка дозволила зробити сумісними відновлення економіки з істотними досягненнями в контролі над основними дисбалансами в економічній системі. У 1998 р. економічне зростання досягло 3,8%, практично перевищивши на один відсоток середній показник для крупних європейських держав.

У 1998 р. остаточно оформилася ця модель зростання і відновлення економіки: за

1,9% (менше, ніж передбачено Програмою Конвергенції).

офіційними прогнозами зростання ВВП складе 3,8%, а дефіцит бюджету буде на рівні

Економічна політика, що проводиться, покоїться на двох основних опорах. З одного боку, це формування бюджету, в основі якого скорочення дефіциту, що досягається за рахунок жорсткого контролю за витратною його частиною; з іншої - амбітна програма лібералізації економіки і приватизація, що має на головній меті зробити економіку країни більш конкурентоздатною і додати динамізм приватному сектору.

Наявність великих засобів фінансування за низькою ціною з'явилася однією з причин, які сприяли масовому виходу іспанських підприємців на зовнішні ринки; так, в 1997 р. іспанські інвестиції за кордоном склали 4 тис. млрд. песет, в той час, як тільки за перші десять місяців 1998 р. цей показник досяг вже 6200 млрд. Ці інвестиції, у свою чергу, стають справжнім мотором для нового експорту.

Політична і суспільна стабільність також з'явилися важливим чинником в досягненні позначених економічних показників. Підтримка провідних націоналістичних політичних сил державного бюджету і суспільний консенсус між профспілками і підприємцями в тому, що стосується колективних договорів і трудових відносин, також стали чинниками, що надали вирішальну допомогу в здійсненні процесу конвергенції і забезпечили стабільність, необхідну для досягнення економічного зростання.

Але все ще залишаються актуальними три головні проблеми, з якими належить боротися економіці Іспанії: високий рівень безробіття (майже 23%), інфляція і великі борги країни. Одна з головних проблем - зайнятість молоді: кожен третій у віці до 20 років не може знайти роботу.

Все більше значення для сучасної Іспанії набуває сфера послуг: вже 60% що всіх працюють зайняті в цій сфері, 31% працює в промисловості, і близько 10% займаються сільським господарством, рибальством і гірською справою. У сфері послуг державне значення має туризм. У 1995 р. обслуговування туристів принесло рекордний дохід - 2650 млрд. песет.