Саморегулювання ринкової системи та забезпечення ринкової рівноваги

Суть закону попиту полягає  в тому, що зниження цін на товари і послуги призводить до підвищення попиту на них, а при рості цін  попит зменшується. Реакція попиту на зміну ціни визначає еластичність попиту. Еластичним він буває, коли розмір попиту змінюється на більший процент, ніж ціна; нееластичним — коли платоспроможна потреба покупців не реагує на зміну цін. Крім ціни, на динаміку попиту впливають такі нецінові фактори: зміна смаків та уподобань споживачів, зміна числа покупців, зміна доходів споживачів та їх очікувань щодо цін і доходів та ін.

Сутність закону пропозиції полягає в тому, що підвищення цін  за інших рівних умов збільшує пропозицію товарів. Вища ціна призводить до зростання  норми прибутку, що створює сприятливі умови для розвитку і вдосконалення виробництва. Зниження цін діє в зворотному напрямі — веде до зменшення пропозиції. Пропозиція еластична, коли вона змінюється більшою мірою, ніж ціна. Пропозиція нееластична, якщо ступінь її зміни (у відсотках) менше за рівень зміни ціни. До нецінових факторів, що впливають на динаміку пропозиції, належать зміни: цін на ресурси; податків і субсидій; цін на інші товари; числа виробників; структури пропозиції.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову кон’юнктуру. При цьому виникають такі основні варіанти ринкової ситуації:

1. Попит перевищує пропозицію. Причини: ріст грошових прибутків, виробництво непотрібної продукції, штучне зниження цін. Наслідки: криза недовиробництва, ріст цін, спекуляція. Вихід: стримування зростання доходів, збільшення виробництва, підвищення цін на дефіцит.

2. Пропозиція перевищує попит. Причини: зайве виробництво, штучне підвищення цін, невисока якість товарів, дефіцит грошей та ін. Наслідки: затоварення (криза надвиробництва). Вихід: зниження цін.

3. Рівновага попиту і пропозиції. Це оптимальна ситуація на ринку, те, до чого він постійно прагне. Тут товари і послуги продаються за ціною ринкової рівноваги. Сила, що змушує виробництво і ринок рухатися до рівноваги, є конкуренція. Взаємодія законів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції визначає появу і дію механізму ринкового саморегулювання.

Вивчення механізмів функціонування ринку робить необхідним повернення, але вже в новій  якості, до теорії граничної корисності. Справа в тому, що фундатори теорії граничної корисності та їх послідовники намагалися використовувати її в розробці законів ринку в цілому, зокрема при дослідженні її впливу на попит, пропозицію і т. д. Основні положення цієї теорії досить повно висвітлені в навчальній літературі. Наприклад, досить вдалу інтерпретацію її дає В. З. Балікоєв. Перед тим, як зрозуміти суть теорії граничної корисності, необхідно засвоїти вихідні посилання: по-перше, висока ціна на товар зазвичай перешкоджає придбанню його покупцем, а низька ціна стимулює покупку. По-друге, при тих самих розмірах доходу споживача низькі ціни створюють ефект росту прибутку. Реальні доходи споживача дійсно зростають, і саме це явище називається ефектом доходу. По-третє, при споживанні супутних товарів зниження ціни на один з них стимулюватиме ріст його споживання. Він заміщатиме собою інші, більш дорогі товари в структурі споживання покупця, стаючи привабливішим через відносну дешевину. Це явище називається ефектом заміщення. По-четверте, грошові доходи споживачів, за рідкісним винятком, завжди обмежені. Отже, вони мають стримуючий ефект щодо споживачів. По-п’яте, потреби людей у принципі безмежні. До того ж з багатьох об’єктивних причин вони мають схильність до зростання. Проте окрему потребу в конкретному товарі мож на задовольнити.

Потреби мають свою напругу, яку протягом визначеного проміжку часу необхідно задовольнити. Визначена  потреба задовольнятиметься відповідно до спаду корисності кожної наступної (додаткової) одиниці товару. Отже, для споживача остання одиниця означатиме граничну корисність, яка завжди спадає, оскільки потреба насичується, а напруженість її знижується. Це явище відоме як закон спадної корисності. Як уже зазначалося, під корисністю розуміється спроможність товару задовольняти потребу людей. Звідси очевидно: корисність — явище чисто суб’єктивне, а не об’єктивне, що не піддається точному кількісному визначенню.

Цінність продукту визначатиметься, згідно з даною теорією, цінністю останньої його одиниці. Таким чином, корисність того або іншого блага зменшується для споживача залежно від того, яким великим його запасом він володіє. Отже, корисність пов’язана ще й з поняттям рідкості.

Вартість усього товарного  запасу можна виміряти, зрозумівши методологію маржиналізму в порівнянні з теорією трудової вартості. Представники останньої виходили з логічного ланцюжка: виробництво — розподіл — обмін — споживання, тобто з тієї принципової позиції, що праця є джерелом будь-якого багатства.

Маржиналісти до економічної  дійсності підійшли з іншого, зворотного боку: споживач — потреба — корисність — попит — пропозиція (виробництво). Принципова відмінність цього підходу полягає у формуванні потреб людини, розміщення їх у центрі будь-якого виробництва як головної мети економічної діяльності. Адже заради людини і для її блага здійснюється будь-яке виробництво, тобто людина і є критерієм розвитку економіки.

Разом з тим у теорії граничної корисності однозначного кількісного визначення цінності немає. Проте маржиналісти дійшли до узагальненого  висновку: цінність (вартість) блага формується при зустрічі граничних оцінок корисності блага покупцями і продавцями. Отже, ціни на товари формуються на базі попиту і пропозиції.

Об’єктивну класичну економічну теорію із суб’єктивістським  маржиналізмом органічно поєднав А. Маршалл у знаменитому, всім добре знайомому «хресті Маршалла». У ньому пропозиція пояснюється з погляду процесу виробництва, а попит — з погляду граничної корисності блага. Сам же зв’язок корисності і ціни добре відстежується в падінні кривої попиту. Очевидно, що при зниженні граничної корисності внаслідок насичення потреби покупець одержуватиме додаткові одиниці даного товару тільки при зниженні ціни на них.

Природно, споживач, розпоряджаючись  певним доходом і визначеним набором  потреб, намагатиметься так розподілити доходи згідно із задоволенням потреб, щоб отримати з тих товарів, що купуються, максимальну загальну корисність за мінімальних витрат. 
Недоліки теорії граничної корисності полягають у такому: вона є теорією суб’єктивістською; виходить з дослідження суб’єктивних оцінок товарів абстрактним споживачем; доводить, що гранична корисність впливає на ціну, а то й визначає її. Насправді ж ціни на товари відомі. Раз товар уже зроблений і виробник зазнав відповідних витрат, що і є головною субстанцією вартості (ціни), а у вартості (ціні) товару вже «сидить» вартість додаткового продукту, то гранична корисність мало що може змінити, тим більше визначити ціну. Гранична корисність не може пояснити ні закону ціноутворення, ні закономірностей розвитку ринку. Отже, маржиналісти жодним чином не можуть пояснити виробництво і збільшення національного багатства, додаткового продукту. За їх словами виходить, що підприємець (продавець) має прибуток, якщо покупець оцінює корисність продукту вище, ніж він обійшовся виробнику. А якщо ні? І де знаходиться те джерело оплати продукту або блага в покупця, навіть у разі високої оцінки корисності товару, якщо попередньо немає виробництва додаткового продукту?

Досягненнями теорії граничної корисності є: можливості впливу споживача у певному (обмеженому) ступені на ціну, а отже, на поведінку виробника у коротко- і довгостроковому періодах. Наприклад, при вирішенні питання про те, до яких пір потрібно буде виробляти той чи інший товар, або скільки потрібно додатково витратити ресурсів, щоб виробити додаткову (граничну) одиницю товару, і т. д. Тут саме теорія граничної корисності виявляється на місці, оскільки досить точно допомагає визначити ступінь і межі ефективності даного виробництва. Очевидно, що вона також дає змогу провести точніший аналіз попиту, рівноваги споживача, а отже, загальної ринкової рівноваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

З результатів проведеного  аналізу можна зробити такий  висновок, що ринок є механізмом взаємодії основних мікроекономічних суб’єктів – споживачів і фірм, завдяки якому відбувається  реалізація господарських рішень та їх оптимізація.

 Основними ринковими  змінними є попит, пропонування  та ціна, які формують ринковий  механізм саморегулювання.

Ринкова ціна  є складною функцією попиту і пропонування.

Водночас попит і  пропозиція виступають як функції ціни.

Попит - це множина співвідношень  цін і відповідних кількостей товару.

Обсяг попиту- це конкретна  кількість товару, яку покупці  бажають і можуть купити за деякий період часу за певного значення ціни.

Пропозиція — характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами.

Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яка продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв'язок .

Закон пропонування полягає  у тому, що між ціною і обсягом пропонування існує прямий зв'язок.

Ціна є основним чинником попиту і пропозиції, зміни ціни спричиняють зміни в обсягах  попиту і пропозиції.

Нецінові чинники попиту і пропозиції спричиняють зміни  у попиті та пропозиції.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу.

Ринкова рівновага- це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропозиції збігаються; не існує ні дефіциту, ні надлишку продукції.

Ціна рівноваги –  це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнював обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають.

Рівноважна ринкова  ціна є основним індикатором, який визначає поведінку покупців і спрямовує  зусилля та ресурси виробників.

Рівновага окремого ринку  певного товару називається частковою рівновагою. Точка ринкової рівноваги є стійка.

За своєю природою ринковий механізм є механізмом ліквідації дефіцитів та надлишків. Урядове  втручання в ринкове ціноутворення, відхилення цін від рівноважних  призводить до розбалансування ринку. Запровадження податків чи надання субсидій ведуть до зміни параметрів рівноваги.

Ціна ринкової рівноваги  встановлюється під впливом попиту та пропозиції на певному проміжку часу. Також слід зазначити що наслідки її порушення адміністративними методами, в обхід природних законів ринкової економіки ведуть до негативних наслідків. Серед них можна назвати: дефіцит товарів (оскільки виробникам невигідно їх виробляти), ровиток тіньового сектору економіки, криміналізація суспільства. А оскільки ринкова економіка є динаміка цін і обсягу угод, то домагатися їхньої бажаної зміни можна, регулюючи величину попиту (доходу споживачів) і величину пропозиції (прибуток виробників).

. Цінова еластичність  пропозиція, показує ступінь реагування  величини пропозиції на одновідсоткову зміну ціни і визначається як відношення відносної зміни величини пропозиції до відносної зміни в ціні. Еластичність попиту – це ступінь зміни його величини залежності від рухів в якому-небудь факторі, що впливає на попит. Цінову еластичність можна визначити як ступінь чутливості споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Коефіцієнт еластичності характеризує три ступеня зміни попиту: коли коефіцієнт, більше одиниці (еластичний попит); коли коефіцієнт менше одиниці (еластичний попит); коли коефіцієнт дорівнює одиниці (одинична еластичність). Визначимо основні фактори ринкового ціноутворення – суспільна вартість товару, ціна товару, кількість споживчих вартостей, суспільна потреба чи платоспроможний попит, які визначаються через механізм взаємодіє між собою і визначають коливання ринкової ціни. На практиці використовується такі види ринкової ціни: базова, номінальна, довідкова, фактурна, ціна виробництва, ціна пропозиції, ціна попиту, оптова ціна, роздрібна, монопольна, світова. Таким чином можна зробити узагальнюючий висновок про те, що співвідношення сукупних попиту і пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Відповідних Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економічної теорії: Навч. Посіб. – Вид. 2-ге, доп. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 504с. (Альмаматер).
2. Теорія економіки. Р.М. Постоловський, М.К. Матусевич,

     Л.В. Заглинська, А.О. Заглинський, І.О. Самборський.  За редакцією 

     проф. Р.М.  Постоловського. – Київ: НМЦВО, 2004. – 542с.

3. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с 14-го англ. изд.-М.: ИНФРА-М, 2003.-XXXVI, 972 с.
4. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи,  1998, 518 с.
5. Економічна енциклопедія:  www.studentbooks.com.ua