Рынковая економика необходимость,сущность,путь перехода

Цукрова промисловість — галузь харчової промисловості, яка виробляє цукор  — пісок і рафінад. 

В Україні  це одна з найстаріших і найважливіших  галузей харчової промисловості, продукція  якої до 1914 року, поруч із збіжжям, була найважливішим предметом експорту. 

В Україні  цукор виробляється в основному  з цукрового буряку. З середини 1950-х років деяка, щораз більша (тепер до 35 %), кількість — також  з цукрової тростини, яку привозять  з Куби. Понад половини цукру в  Україні споживає населення, частина  становить сировину для низки галузей харчової промисловості. 

Виробництво цукру з цукрового буряку припадає у Західній Європі на середину 18 століття; у Росії перші цукрові заводи виникли у першій половині 18 століття (з привізної сировини — цукрової тростини). 

В Україні перші цукроварні збудовано 1824 у с. Трощині (тоді — Канівського повіту) й у с. Микишині на Чернігівщині. 

З початку 1840-х років цукроварство швидко розвивається: у 1830 р. — 6 заводів, у 1842 р. — 52, у 1848 р. — 192. Це пов'язано з вигідними природними умовами для вирощування цукрових буряків (клімат, ґрунти) та наявністю дешевої робочої сили (селяни-кріпаки). 

Початково цукрова промисловість розвивалася  майже винятково у поміщицьких  господарствах — на той час, у  зв'язку з високою вартістю перевезення цукрового буряку, розміщення підприємств цукрової промисловості пов'язувалося з розміщенням сировини. 

Подальшому  розвиткові цукрової промисловості  сприяла тенденція переходу на товарне  рільництво з постійно зростаючими  посівами технічних культур, зокрема цукрового буряку. У 1914 році в Російській Імперії нараховувано 241 заводів, у тому числі в Україні — 203. На Правобережжі цукрова промисловість була найбільше розвинена на Київщині й Поділлі; на Лівобережжі — на Сумщині й Харківщині. Цукрові заводи в Україні являли собою підприємства невеликої виробничої потужності. 

Після скасування кріпацтва в Росії  більшість цукроварень перейшла в руки капіталістів — поміщики залишилися далі продуцентами цукрового  буряку, і цукрова промисловість  зазнала деякої концентрації. Більшість із заводів, збудовані ще до 1870 року, користувалися старим устаткуванням — малопотужні котли і невеликої потужності парові машини, а вантажно-розвантажувальні роботи виконувалися вручну. Ручна праця та кінний транспорт використовувалися для багатьох робіт, зокрема для довозу буряків, палива, вапнякового каменю, перевезення жому у жомові ями, вивезення шляку. 

В 1914 році на цукрових заводах України працювало 120 тисяч робітників (1/5 робітництва  України), переважно жінки і підлітки. Праця була сезонною (3-4 місяці), і працювали на 2 зміни, по 12 годин на добу. Виробництво цукру зросло з 200—900 т у 1881—1882 роках до 1,1 млн т у 1913—1914 роках. Україна виробляла 80-85 % цукру-піску і близько 75 % рафінаду Російської Імперії. У світовій продукції цукру з цукрового буряку Україна посідала друге після Німеччини місце. У 1887 році в Російській Імперії створено синдикат цукрозаводчиків, і наприкінці XIX ст. картелі й синдикати контролювали 92 % виробництва, вони значно збільшували внутрішню ціну цукру (5-7 крб. за пуд), натомість за кордон продавали по 2-3 крб. за пуд. Споживання цукру в Україні, не зважаючи на значне виробництво, не було велике, і це дозволяло значний експорт цукру з України в інші частини Російської Імперії, на Близький Схід, а також до Західної Європи, переважно до Великої Британії. 

Серед цукрозаводчиків була низка українців, відомих меценатів: Терещенки, Симиренки, Яхненки; були також поляки (Браніцькі), євреї (Бродські), росіяни (Бобринські). 

До 1914 року найбільше цукроварень було на східному Поділлі, на Сумщині й Київщині, натомість їх майже не було у лісовій і степовій смугах. У Східній Галичині цукрова промисловість існувала з першої половини XIX століття, але пізніше всі цукроварні закрито внаслідок політики австрійського картелю. У 1913 р. постала цукроварня у Ходорові. 

За роки Першої світової війни цукрова промисловість  занепала, а у 1917—1921 роках зазнала  цілковитої руйнації. 

У 1921—1922 роках вироблено ледве 4 % цукру, порівняно  з 1913 роком. 

За наступні роки цукрова промисловість швидко відбудувалася і в 1927—1928 роках досягла довоєнного рівня (1,1 млн т). 

За перші  роки колективізації значно зменшилися площі посівів цукрового буряку, і виробництво цукру зменшилося (1932 — 550 тис. т). 

З середини 1930-х років цукрова промисловість почала швидко зростати — до 1 580 тис. т 1940 року. Низку старих заводів реконструйовано і споруджено ряд нових, серед них 4 великі: Лохвицький (найбільший завод в СРСР і Європі) і Веселоподільський (обидва на Полтавщині), Куп'янський на Харківщині і Гніванський на Вінничині. У їхньому спорудженні використано найновіші технологічні досягнення цукрового виробництва, а зокрема, механізовано до 70 % робіт. Дещо концентровано виробництво і зменшено чисельність заводів до 138. 

У 1913 році цукровий завод в Україні переробляв пересічно 70 тис. центнерів, у 1940 р. — 103 тис. центнерів цукрових буряків. 

Кількість цукрових заводів в УРСР становила 74,5 % від загальної кількості таких  заводів всього СРСР, а виробництво  цукру — 73 %. 

Концентрація виробництва відбувалася також і в рафінадній промисловості України. 

У Галичині було лише два заводи; на Буковині — 3 (Жучка, Лужани, Хрещатик). 

За часів  війни 1941—1945 років частину цукроварень  цілком зруйновано, частину — пошкоджено. У 1945 р. виробництво цукру зменшилося до 329 тис. т. Довоєнного рівня було досягнуло лише у 1954 році. 

Швидких темпів розвитку цукрова промисловість  набула у 1955—1970 роках. За той час  збудовано 38 нових високомеханізованих  підприємств, а багато старих заводів  реконструйовано і значно розширено. Середня потужність в розрахунку на один завод зросла за 1950—ті—1970-ті роки майже вдвічі: з 8,6 тис. центнерів на добу в 1950 р. до 17 тис. центнерів у 1970 р. 

За той  час виробництво цукру: 

1955 —  2 425 тис. т, у тому числі 2 328 тис. т з цукрового буряку, 

1960 —  3 877 тис. т (у тому числі 3 340 тис. т з буряку) 

1965 —  6 686 тис. т (у тому числі 5 644 тис. т з буряку) 

1970 —  5 973 тис. т (у тому числі 5 069 тис. т з буряку) 

У 1970-х pp. почалася деяка стаґнація цукрової промисловості: 

1975 —  6 035 тис. т (у тому числі 4 679 тис. т з буряку), 

1978 —  6 900 тис. т (у тому числі 3 743 тис. т з буряку); 

З 1982 р. знову почалося зростання — 6 608 тис. т (4 254), найвищі числа в історії  українського цукровиробництва. Однак, не зважаючи на помітне зростання врожайності і валового збору цукрового буряку, а також на розширення виробничих потужностей цукроварень, обсяг виробництва цукрової промисловості збільшився неістотно. Так, середньорічна продукція цукру з цукрових буряків в УРСР становила у 1976—1980 pp. 4 млн т (проти 4,3 млн т у 1961—1965), тоді як обсяг переробки цукрових буряків зріс за цей час до понад 13 млн т. Основна причина цього явища — зменшення врожайності і цукристості цукрових буряків, погіршення їх технологічних вартостей, підвищення втрат цукру в процесі зберігання та нерідко нераціональні транспортування і переробка бурякової сировини. Унаслідок всього цього продукція цукру на 1976—1980 pp. знизилася з 13,7 % до 10,6 % від загальної маси цукрових буряків. 

Чисельність цукрових заводів в УРСР зросла до 185 у 1975 р. і до 191 у 1982 р. Найбільше цукрових заводів побудовано на Західній Україні, зокрема в Галичині (1939 — 2, 1970 — 10), а також у північно-західній частині Степу. Далі зросла концентрація виробництва цукрової промисловості — один завод виробляє тепер щороку 279 тис. т. цукру. Поряд з виробництвом цукру з цукрового буряку щораз більше використовувалася цукрова тростина (1970 — 912 тис. т, 1982 — близько 2300 тис. т). 

Тепер значення цукрової промисловості в експорті України відійшло на задній план. 

Географічне розміщення цукрової промисловості  і тепер в основному перекривається з розміщенням цукрового буряку. 

Найбільше розвинена цукрова промисловість  у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській, Сумській, Полтавській та Харківській, Кіровоградській і Одеській областях. 

Як і  раніше, найбільшим заводом є Лохвицький цукровий комбінат зі щоденною потужністю 93 тис.центнерів. Інші комбінати: Куп'янський  на Харківщині (денна продукція 40 тис. центнерів і річна продукція 123 000 т цукру-піску) і Первомайський (Миколаївська область); заводи: Засільський (на Миколаївщині), Пальмирський (Черкаська область), Орільський (Харківська область), Крем'янецький (Тернопільська область, річна продукція 68 000 т цукру). Цукор-пісок переробляється на рафінад на 15 рафінадних заводах (найбільші — Сумський і Одеський) і в 12 рафінадних цехах. Почавши з 1960-х pp., у зв'язку з зменшенням його споживання, виробництво рафінаду скоротилося. 

Значне  падіння виробництва цукру відбулося протягом 1990 —1997 рр. - з 6 791 тис. т до 2 034 тис. т на рік. 

В 2011 році, після багатьох років занепаду галузі і ліквідації цукрозаводів, нарешті  розпочато будівництво нового. Так  у Вінницькій області в містечку Шпиків закладено найбільший в Європі цукрозавод (12 тис. т переробки буряків за зміну).

[ред.]

Література

Воблий К. Нариси з історії російсько-української  цукрово-бурякової промисловости. —  Тт. 1- 2. — К., 1928—1930;

Основные показатели работы сахарных заводов СССР. —  М., 1950;

Харчова промисловість України. —ження стану розвитку цукрової галузі України і контроль за собівартістю цукру

Виконуємо написання  дипломних і курсових робіт з  економічних дисциплін

Україна належить до традиційно цукрових держав світу, що зумовлюється досить сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для розвитку буряківництва й виробництва цукру. Коріння галузі сягає 20-х років XIX століття. Однак, її матеріально-технічна база неодноразово зазнавала значного руйнування, а вирощування цукрових буряків опинялось у кризі, як це, зокрема, бачимо і в останні роки.

 В минулому  виробництво цукру визначалося  планом, заводи наперед мали замовлення  на експорт до країн Європи. Люди працювали по 4 зміни, виробничий  сезон тривав з березня до  кінця грудня. Ця ситуація почала  погіршуватися вже на початку 90-х років. Політична криза та роспад СРСР позначилась і на агропромисловому комплексі, почалося скорочення посівних площ та руйнування матуріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості (табл.1). 

 Таблиця 1

 Динаміка  посівів цукрового буряка в Україні [1]

 Роки 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Посівна  площа, млн.га 1,46 1,44 1,26 1,004 0,89 0,89 0,747 0,852 0,764 0,668 0,696 0,623 0,788 0,584

(прогноз) 

 Однак, українські  цукрові заводи хоч і знижували обсяг виробництва цукру, проте ще трималися на плаву. Така ситуація трималася до 1996 року, бо саме тоді Росія, що була основним споживачем нашого "білого золота ", ввела проти нього високе ввізне мито, яке дорівнювало 40% вартості. Гостро забракло обігових коштів, переробка сировини почала проводитися виключно за давальницькими схемами, тобто обходитися без грошей. Остаточним ударом стало зниження, у 2007 році, російського замовлення у 3 рази. Український ринок перенаситився власним цукром, на складах залишилося багато минулорічного цукру, новий врожай не було де зберігати. Почалося масове закриття заводів. Тенденції розвитку показників цукрової галузі наведені у табл..2.

 Таблиця 2 

 Показники  цукрової галузі України за 2002 - 2007 роки [2]

 тис.тонн 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 (прогноз) Виробництво  цукру 1420 1470 1791 1878,5 2592 1867 1815 Імпорт  цукру 375,8 474,96 390,2 220 28,3 30 280 Експорт  цукру 170,4 491,1 156,6 41,7 22,5 25 25 Залишки  цукру - - - - 469,5 141,5 - Споживання цукру 1450,6 2066,9 1990,4 2097,3 2100 2200 2211,5

 Головні економічні  наслідки системної кризи:

* втрата вітчизняних  традицій вирощування цукрових  буряків;

* постійна незавантаженість  потужностей цукрових заводів:  цукрових буряків вистачає для  роботи в оптимальному виробничо-економічному режимі ( 90 днів) тільки для третини з них;