Роль прибутку у ринковій економіці. Механізм формування та розподілу

витрати  фірми - це ті виплати, які вона зобов'язана  зробити  власникам 

ресурсів, щоб  залучити ці  ресурси для визначеного  виробничого процесу і

відвернути їх тим  самим  від альтернативних   варіантів  застосування.  Всі   альтернативні витрати,   що понесе фірма в процесі виробництва, можуть  бути або зовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми (неявними). Зовнішні витрати приймають форму   грошових   платежів постачальникам факторів  виробництва,  проміжних виробів і ділових послуг. Тут говориться  про заробітну плату робітників і службовців, витратах на сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим фірмам,  внесках банкам і іншим фінансовим показникам,  розрахунках за юридичні  консультації, транспортні послуги і т.п. Іншими словами,  зовнішні  витрати являють    собою плату за ресурси постачальникам,

самостійним стосовно даної фірми, не приналежним до числа  її власників. 

      У  процесі   виробництва   фірма   може  також використовувати  ресурси 

приналежні їй самій. У  цьому  випадку вона   несе    внутрішні   витрати.    Вони    не  передбачені контрактами,  обов'язковими  для зовнішніх платежів,   і  тому  нездобувають грошову форму. З погляду фірми, вони дорівнюють грошовим   платежам, що могли б бути отримані за власний ресурс при найкращому з  альтернативних способів його застосування.Так, якщо  фірма  використовує  один   з  приналежних їй будинків, то вона не несе ніяких зовнішніх витрат у виглядіорендної плати. Однак  внутрішні  витрати  є, тому  що  фірма втрачає можливість одержання грошей, здаючи цей   будинок кому-небудь  в оренду.  Хоча внутрішні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, вони

існують цілком    реально і відповідно впливають  на  прийняття  економічних  рішень: які обов'язково     повинні враховувати можливості кращого використання, що упускаються власних ресурсів виробника. 

      У якості одного з  елементів внутрішніх витрат розглядається і так 

називаний   нормальний  прибуток підприємця, тобто  винагорода за виконувані їм функції. Прикладом тут може послужити ситуація, у якій одноособовий власник дрібної фірми застосовує в ній винятково власну працю і грошовий капітал. Зовнішніх витрат на  виплату  заробітної плати і відсотків він не несе. Але підприємець, про якого мова йде, мігби покласти свої  гроші  в  банк і одержувати по них відсотки. Крім того,  керуючи  власним   підприємством,  він відмовляється від заробітку,  що міг би мати, запропонувавши такі ж управлінські послуги іншій фірмі. Та  мінімальна плата,  що   необхідна,  щоб   удержати

його підприємницькі  здібності  і  кошти  в  даному  підприємстві,  і називається  нормальним прибутком. Якщо вона  не забезпечується, перед підприємцем стоїть  питання  про відмовлення від  данного способу діяльності. 

        Існують багато  визначень   прибутку. Економісти розглядають  її 

величину,   як  різницю між валовим доходом(тобто  загальним виторгом   від  реалізації  продукції) і  усіма витратами - як зовнішніми, так і внутрішніми (включаючи в останні  нормальний  прибуток  підприємця). 

        Таким  чином,  якщо  по оцінці  економіста фірма ледь покриває  витрати,

це означає, що вона лише відшкодовує всі зовнішні і внутрішні витрати на виробництво. Підприємець при цьому одержує винагороду, якої вистачає, щоб   удержатися в рамках даного напрямку діяльності. Величина ж перевищення  доходів  від  реалізації  продукції над її економічними витратами утворить    економічний   чи   чистий прибуток, тобто доход підприємця, отриманий понад  нормальний прибуток. 

      Економічний  прибуток варто відрізняти від прибутку бухгалтерського,

котрий являє  собою різниця  валового доходу і  зовнішніх (грошових) платежів  фірми. Стало бути, економічний прибуток перевищує бухгалтерський   на  величину   внутрішніх витрат. Витрати, що  фірма несе при виробництві  того чи іншого обсягу  продукції  залежать не тільки від цін  на необхідні ресурси, а  і  від технології, і від того, які  саме  ресурси застосовуються й у якій кількості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ПРОЦЕС  ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ  ПРИБУТКУ

 
  Прибуток це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів. Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Балансовий прибуток загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізацій них операцій .                                                                                                                                                   Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

      Прибуток  є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих ідецентралізованих фінансових ресурсів.

      Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних  потреб. По-перше, він спрямовується  на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.1. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА 

     Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".  

     По-перше, це основна діяльність, її результатом  є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей  прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.  

     По-друге, це діяльність, що не є основною для  даного підприємства, але пов'язана  з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.  

     Прибуток  від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону  продукції підсобних, допоміжних і  обслуговуючих виробництв. У цьому  разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір). 

     Склад і обсяг прибутку від іншої  реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.  

          По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках.

     Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку. На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 р. прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами суб'єктами господарювання, оподатковується. По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.  

     До  них включали:  

• прибутки  і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;
• невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
• надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
• штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
• штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
• кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
• дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
• прибуток від завищення цін і тарифів;
• курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
• прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;
• вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
• прибуток (збиток) від спільної діяльності.

     Слід  звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане  з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами. Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включалися. З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"" від 22 травня 1997 року податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням прибутку підприємств, як фінансового результату їхньої діяльності. Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства - суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ 

      Із  загального (валового) прибутку сплачується  податок. Величина, що

залишилась, називається  чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить  прибуток,   який  залишається  на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.  

      Отриманий підприємством прибуток є об'єктом  розподілу. У розподілі

прибутку можна  виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального

прибутку. На цьому  етапі учасниками розподілу є  держава й підприємство.

У результаті розподілу  кожний з учасників одержує свою частку прибутку.

Пропорція розподілу  прибутку між державою і підприємствами має важливе

значення для  забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне