Роль прибутку у ринковій економіці. Механізм формування та розподілу

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ  ІНФОРМАЦІЙНО-ДІАГНОСТИЧНИХ  СИСТЕМ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Домашня контрольна робота

з дисципліни «Основи  економічної теоріі» 

тема  № 27 « Роль прибутку у ринковій економіці.                                                                Механізм формування та розподілу. » 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала:

Студентка ІІДС 361

Дорошенко Майя

Перевірила:

Бойко Світлана Дмитрієвна 
 
 
 
 
 

      Київ - 2010

Зміст:

Вступ

1. Роль та місце прибутку в ринковій економіці

2. Процесс формування та розподілу прибутку

     2.1. Формування прибутку підприємства

          2.2.  Розподіл і використання прибутку

     2.3. Група «Метінвест», статті про прибуток

3. Вдосконалення механізму формування та розподілу прибутку підприємств

Висновок

Перелік використаної літератури

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Поняття  прибутку  в економічній системі  існує  у  зв'язку  з наявністю  товарно-грошових відносин, появою і  розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі  значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із  видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві. Це  добре  розуміли ще засновники класичної  школи  А.  Сміт, Дж.Ст.  Мілль,  які  брали до уваги історичний  і  юридичний  факт володіння  тим  чи іншим капітальним майном, землею або  капіталом (засобами  виробництва, матеріалами, коштами) як основу  вирішення питання про походження прибутку. 

     Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі  джерела  доходів поділялися на фундирувані  й  нефундирувані, тобто  пов'язані  й  не пов'язані з капітальним  майном,  отже,  і розподіл  доходів  здійснювався за двома категоріями:  доходи  від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не  пов'язані  з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою  чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу. 

     Д.  Рікардо  виявив протилежну залежність  між  прибутком  та земельною  рентою, між заробітною платою і  прибутком. Яка  частина продукту   сплачується  у  формі  заробітної   плати   —   питання надзвичайно  важливе при вивченні прибутку. Останній буде  високий або  низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він. 

     А.  Сміт і Д. Рікардо відокремили  поняття прибутку в особливу економічну  категорію,  яку  досліджували  у  тісному  зв'язку  із процесом  накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства. 

     У різні часи Сміт трактував прибуток як: 

• закономірний результат продуктивності капіталу;
• винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;
• вирахування   з  частини  неоплаченої  праці   найманого робітника.

 

     Пояснення  джерел виникнення прибутку, яке  зробив  А.  Сміт, набуло   розвитку  в  різноманітних  напрямках  подальших   теорій прибутку. 

      Прибуток  є об’єктом числення і сплати податків по встановлених ставках,

унаслідок чого виникають фінансові відносини  підприємства з бюджетом і

установами. Господарчий  суб’єкт самостійно визначає напрямок

використання  чистого прибутку, що залишився після  сплати всіх податків,

якщо інше не передбачено статутом. 

      У системі планів, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств,

головне місце  посідає планування прибутку. Це планування визначає

необхідний обсяг  операційної діяльності підприємства, забезпечує

стратегічний  його розвиток необхідними фінансовими  ресурсами, формує

фінансові взаємовідносини  підприємства з бюджетом та позабюджетними

фондами.  Об’єктом планування є елементи балансового  прибутку.  

     У  працях  декого  з  теоретиків того часу  панували  й  такі варіанти   трактування  прибутку,  як  винагороди  за   збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що  йому підвладна  будь-яка  діяльність  підприємця,  а  також  сприйняття прибутку  як  результату  виявлення  законів  мінового  процесу  і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом. 

      Актуальність  теми полягає у розумінні прибутку, як фінансового показника підприємств, його сутності, формуванні та розподілу;поняття основного показника, яким є прибуток.  

      В ринковій економіці метою кожного  підприємства є прибуток. 

      Метою дослідження роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибутку та використання його. 

      Завданням курсової роботи є визначити чутність прибутку, його види та

значення прибутку у ринковій економіці. 

      Предметом роботи є прибуток та його розподіл, об’єктом -  дохід

підприємства, як більш загальний показник  прибутку, який входить до

величини доходу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. РОЛЬ  ТА МІСЦЕ ПРИБУТКУ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМЦІ

 

      Прибуток   у   ринковій    економіці   використовується  як найважливіший     інструмент державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання  насамперед  через  механізм оподатковування. Розрахунок  оподатковуваного    об'єкта   тісно зв'язаний з порядком  прибутку. Багато промислових підприємства  й  об'єднання мають своїх основних  постачальників. Їхній  прибуток  має  пряме відношення до поняття  собівартості. 

      Собівартість  складається  з  витрат,  зв'язаних  з використанням у 

процесі виробництва  продукції природних, трудових і  матеріальних ресурсів,  основних фондів,  а також інших витрат на  її  випуск  і реалізацію. Останнім  часом  склад  витрат,  що включаються  в собівартість має тенденцію до зростання. Це у певній  мері  зменшує розмір одержуваного прибутку, знижує доходи бюджету.  Проблема розподілу витрат  на ті,  що   включаються   в собівартість  і  ті, що відносяться  на фінансові  результати  чи інші  джерела,  розглядалася уже багатьма економістами. 

      Зі  складу собівартості варто виключити  податок на користувачів 

автомобільних  доріг,  що  по своєму  економічному змісту близький   до   платежів  на  природні ресурси. Збільшення собівартості і, отже,  ціни   продукції    за рахунок   включення  в  неї податків  викликає  додаткову  потребу підприємств  -  споживачів  в  оборотних   коштах. У  цілому включення  податків  у собівартість приводить  до  відволікання оборотних  коштів  споживачів   від   використання    їх    на цілі виробництва. Це також створює в підприємств додаткову потребу в  оборотних   коштах,   що  вони  змушені покривати   за  рахунок кредитів  банку під високі відсотки,  що негативно   позначається на    фінансовому    стані підприємств. 

      До  складу   собівартості включаються  підвищені  витрати  на виробництво  нових видів продукції в період їхнього   освоєння,  а також

 витрати  по  підготовці  й  освоєнню  випуску  виробів,  не призначених

для масового випуску.  Всі інші  витрати,  зв'язані  з підготовкою  й  освоєнням  нових видів продукції  і  технологічних процесів,  відшкодовуються з чистого  прибутку.  У  результаті  в підприємств  з'являються  можливості    для    включення вищезгаданих витрат, що відносяться за рахунок прибутку, до складу собівартості  продукції. Розмір  же одержуваного  прибутку і   відповідно  платежів   у   бюджет знизиться. 

      З  метою  рівномірного включення майбутніх витрат  у  витрати

виробництва  і  обігу звітного року підприємство  може  створювати резерви:  на  майбутню  оплату  відпусток працівникам; на  виплату щорічної  винагороди за вислугу років; витрат на  ремонт  основних коштів;   виробничих витрат по   підготовчих  роботах  у  сезонних галузях промисловості. 

      Витрати,   що   утворять   собівартість   продукції   (робіт, послуг), групуються по  економічних  елементах,  одним  з  яких  є витрати  на оплату праці. До складу останніх входять  премії за виробничі результати   й   оплата простоїв не з вини працівника. 

      Працівники  підприємства  повинні бути  зацікавлені  в  збільшенні

прибутку   підприємства.  Якщо  премії  є  частиною  собівартості продукції, знижується їхній зацікавленість у її рості. 

      Таким  чином,  доцільно ряд витрат оплачувати з прибутку,  що

залишається   в  розпорядженні   підприємства. Виключення  їх із собівартості    продукції   буде сприяти росту кінцевих результатів діяльності підприємств, зниженню цін,  збільшенню доходів  бюджету, ефективному використанню   наявних   ресурсів, підвищенню зацікавленості в одержанні прибутку. 

      Формування  прибутку   в  умовах   ринку  має  першорядне значення 

для  визначення  оподатковуваних сум доходів. 

      Основну ціль діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового   

підприємства)  складає   максимізація   прибутку. Можливості  її одержання   обмежені,  по-перше,   витратами виробництва  і, по-друге, попитом   на   зроблену продукцію. 

      Виробники, однак, можуть зіштовхуватися з особливими ситуаціями, що

висувають   на   перший   план  рішення  проблем, не укладаються  в русло  максимізації  прибутку, чи  навіть зухвалих протиріччя  з  цією метою:   наприклад,   різке зниження цін  для   виходу   на   нові ринки чи   проведення  дорогих  рекламних  компаній  для залучення споживачів, здійснення  заходів  екологічного   порядку і т.п. Але  всі подібні кроки носять усе-таки тактичний характер і в  кінцевому рахунку підпорядковані рішенню головної  стратегічний задачі - одержання можливо більшого прибутку. 

        Головним обмежником прибутку  є витрати виробництва. Доїхнього

визначення і  виміру існують різні підходи, у  яких   можна виділити  погляд   економіста, орієнтований на перспективу  фірми, і позицію бухгалтера, яких насамперед цікавить фінансові звіти  і баланси підприємства. 

  Оскільки  усі  види ресурсів обмежені, будь-яке  рішення  про

виробництво   якого-небудь товару  припускає   відмовлення  від використання тих же ресурсів для  випуску якогось  іншого виробу. Таким чином,  усі  витрати  являють  собою альтернативні витрати. Точніше кажучи,  витрати  будь-якого ресурсу, притягнуті  для виробництва товарів, відображають його цінність при найкращому з всіх альтернативних варіантів використання чи цінність тих альтернативних  можливостей, якими   доводиться  жертвувати. Наприклад, метал, витрачений  на  виробництво  озброєння, вже неможливо застосувати  для

виготовлення  медичного   устаткування чи автомобілів. І  якщо робітник

здатний   робити   як озброєння,   так   і   медичне устаткування, то витрати, які суспільство несе при використанні цього  робітника на військовому заводі,  будуть  дорівнюють  внеску,  що  він  міг  би внести   у виробництво медичного устаткування. 

      Варто дати  наступне  визначення економічним  витратам: економічні