Ринок: суть, функції, структура та інфраструктура

Деякі функції ринку негативно  впливають на зміну окремих аспектів економічної системи, тобто є  дисфункціональними:

— функція провокування та здійснення банкрутства — диференціація  товаровиробників, неминучість банкрутства  частини з них;

— функція породження монополістичних  тенденцій в економіці — концентрація виробництва і власності, а також  централізація власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій передусім у сфері обміну, до яких належать синдикати і трести;

— функція диспропорційності —  нерівномірність у розвитку окремих  галузей, регіонів, у тому числі в  межах світового господарства. У політекономічному аспекті ця дисфункція ринку посилює дію закону не рівномірності економічного розвитку, диференціацію капіталістичного відтворення і, як наслідок, нерівномірність у відтворенні робочої сили, відносин економічної власності;

— функція нерівномірного розвитку — дисбаланс розвитку різних елементів продуктивних сил. Ринок не спроможний розвивати фундаментальні наукові дослідження (внаслідок чого гальмується прогрес дослідно-конструкторських розробок на рівні підприємств), підвищувати загальноосвітній рівень робочої сили в масштабі всієї країни (тому стримується розвиток основної продуктивної сили);

— антисоціальна функція — нерівномірний  розподіл економічної власності  в суспільстві, соціальна незахищеність окремих соціальних верств і груп населення;

— антиекономічна функція — ринок  посилює наростання інфляційних  процесів в економіці, поглиблює економічні кризи, сприяє зростанню кількості безробітних;

— антиекологічна функція — відсутність  внутрішніх ринкових стимулів до збереження природи (як наслідок — на  певному етапі розвитку капіталістичного способу виробництва виникає екологічна криза);

— платіжнозвужуюча функція —  зниження платоспроможного попиту споживачів шляхом штучного підвищення цін підприємствами-монополіста-ми, гіпертрофованої реклами тощо.

Крім цих дисфункцій, ринок не може вирішити багато інших соціально-економічних проблем сучасності. Відомі американські економісти Е. Долав та Д. Ліндсей, узагальнивши різні дефекти ринку, навіть запровадили термін "фіаско ринку", яким, зокрема, пояснюють необхідність втручання держави в економіку.

Вітчизняні реформатори, які упродовж 90-х років XX ст. (а деякі й нині) закликали до переходу від адміністративно-командної економіки до ринку, не враховували, що ринку властиві і негативні особливості, які можуть переважати позитивні. Якщо навіть послуговуватись науковим визначенням ринку без урахування негативних аспектів, то його побудова означає необхідність формування сучасних економічних відносин лише в одній із сфер суспільного відтворення — у сфері обміну — похідній від сфери безпосереднього виробництва. А таке розуміння сфери обміну і ринку не збігається з тлумаченням обміну (йдеться передусім про обмін діяльністю між людьми, який виникає на основі суспільного поділу праці) як передумови існування людства, не поширеним у західній науковій літературі.

Держава і наддержавні органи повинні  проводити таку економічну політику, яка посилюватиме позитивні функції  ринку і послаблюватиме або нейтралізуватиме частину негативних.

Для того щоб виконувати свою конструктивну  роль, ринок повинен відповідати  основним критеріям, тобто бути:

1) ринком цивілізованих покупців ("покупець завжди має рацію"). Тоді пропозиція дещо перевищує  попит, завдяки чому продавці, намагаючись продати товар (послугу), поліпшують якість його і обслуговування, удосконалюючи виробництво;

2) всебічно вивченим через досконалу  маркетингову діяльність торговельних  підприємств, що функціонують у сфері обігу, підприємств-товаровиробників, з урахуванням державних прогнозів та поточних і перспективних планів;

3) немонополізованим або маломонополізованим;

4) раціонально і оптимально регульованим.

Щоб ринок задовільно виконував  свої основні функції, необхідно  забезпечити комплекс умов[1,c.79].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ.

Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв'язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв'язок елементів; визначена усталеність цих зв'язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему ринків[9,c.204].

Структуру ринку розглядають з  різних точок зору,що пов’язано  із складністю цієї системи господарських  відносин,які стосуються усього комплексу  економічних,політичних,соціальних,правових,моральних  та інших аспектів життєдіяльності  людини і суспільства[15,c.173].

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків :

• з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин;
• з точки зору територіального підходу;
• з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.

Пізнання ринку як економічної  категорії неможливо без глибокого  аналізу його структури,тобто елементів,з  яких він складається,і які взаємодіють  між собою.Для цього слід обрати критерій,за яким можна розмежувати  елементи ринку.Таких критеріїв  може бути кілька,оскільки ринок є  складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд  структури ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин:ринок предметів  споживання та послуг;засобів виробництва;науково-технічних  розробок та інфрмації;фінансовий,валютний,праці(робочої  сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м’ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва.Ринки акцій,кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.Існує і такий критерій розмежування ринку,як ступінь зрілості ринкових відносин : розвинений ринок,ринок,що формується,ринки з різним ступенем обмежування конкуренції.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства, як легальний і нелегальний[13,c.194].

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країни, ринок коаліцій різних країн, світовий ринок.

Регіональні ринки поєднані між  собою і взаємодіють як певний органічний механізм.Саме цьому порушення  у будь-якій ланці відразу передаються  решті ланок через ціни,попит,пропозицію,конкуренцію.Це означає,що ринок єдиний,а кожний його елемент – невід’ємна складова.

Ринок предметів споживання і послуг. Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання.Він безпосередньо відображає виробництво і споживання,попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає,то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання,з одного боку, і перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцію,ціни,прибуток,перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво,змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг[4,c.157].

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва,можливості вільної реалізації продукції, всановлення на неї цін, укладання договорів.Підприємництво існує лише тоді,коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва. Для досягення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб’єктами були різні власники. Це і є шлях побудови відповідного ринку, оскільки буде подоланий адміністративний монополізм, який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами,що грунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного. Такий розподіл призводив до того,що підприємство отримувало не те,що йому потрібно, а те,що дадуть. Фондування – це свого роду “карткова схема” для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу,породжувала штучний дефіцит і марнотратство.Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємтсва на нагромадження запасів,які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок[4,c.159].

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного госпадарства обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України,підвищити добробут її громадян,забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інфрмації у суспільно-економічному житті. Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно.На винаходи,перспективні розробки,наукову інформацію майже немає попиту. Кількість підприємств, де використовувався хоча б один винахід, швидко зменшується,внаслідок чого невикористаними залишаються понад 80 відсотків винаходів,створених і зареєстрованих протягом 1985-1991рр. Зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями,вкрай спрацьованими основними виробничими фондами,порушеною екологією,важкими та небезпечними для людей умовами праці.

Причини такого становища криються в тому, що науково-технічні розробки здійснювалися на основі бюджетного фінансування і безплатно передавались, а не продавалися споживачам.Останні не тільки не несли відповідальності зі їхнє використання,а й не були зацікавлені у виокристанні їх,оскільки конкуренції не було,і вони могли лишитись дотації,яка виплачувалась з бюджету без урахування того,як працює підприємство.З такою економікою ринок несумісний.Вона,скоріше,як “королівство кривих дзеркал”,відбиває все у спотвореному вигляді.

В умовах ринку докорінно змінюється відношення до науково-технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції, має підвищувати ефективність виробництва,а отже,і запроваджувати нову техніку,технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців,винахідників,всіх,хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентоздатність[6,c.107].

Фінансовий  ринок. Фінансовий ринок – це специфічна сфера економічних відносин,де відбувається купівля – продаж фінансових ресурсів.Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок),ринок кредитів,ринок цінних паперів.Такий ринок формується на основі коштів підприємств,організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів,кредитів та цінних паперів.У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій,істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку[18,c.253].

Ринок капіталів(інвестиційний ринок) здійснює інвестиції,тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки,забезпечуючи загальний розвиток їх.

Оборот капіталу у сфері,де виробляються товари широкого вжитку,більш прискорений  через менший цикл виробництва,ніж  у суднобудуванні,видобувних галузях,будівництві  тощо.З одного боку,це сприяє більш  швидкому поверненню вкладених у  справу грошей,а з іншого – зумовлює посилення конкуренції,нестабільність через активний вплив моди,сезону і тощо.

Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки  та технологої,розробку нових моделей  товарів,підвищення їхньої якості,підприємства потребують все нових інвестицій.Важливим джерелом їх є кредит,який надається  у вигляді позик і являє  собою необхідний компонент фінансового  ринку – кредитний ринок[5,c.110].

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи(підприємства,організації,банки,держава) через свої повноправні органи,а також фізичні особи(громадяни).Залежно від суб’єктів і змісту відносин розрізняють:взаємний кредит,тобто кредитні відносини між підприємствами,фізичними особами і небанківськими закладами;різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі,що надається постачальником покупцеві;банківський кредит надається банками,як правило,у грошовій формі;при державному кредиті кредитором виступає держава;кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного(комерційного) і банківського;позикоодержувачами є фізичні особи[12,c.64].

Валютний  ринок. Це такий специфічний ринок,де предметом купівлі – продажу є різні національні валюти.Їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна,прирівнюючи,наприклад,український карбованець до американського долара,японської ієни,англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари,слід розрахуватись доларами,за агнлійські – фунтами стерлінгів,за японські – ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх,що і встановлює або доларова,або фунтова,або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи,за певну суму карбованців можна отримати 1 долар,а отже,і вартісне вираження товару[4,c.169].

Ринок праці(робочої сили). Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями,і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили,попиту та пропозиції на неї.