Ринок пораці

Тенденція до скорочення зайнятості населення, породила в Україні безробіття. За офіційними даними рівень безробіття в Україні був невисоким  - 6,5% у 2000 році, 5,5% у 2002 (рівень безробіття це виражене у відсотках числа безробітних до кількості економічно активного населення працездатного віку).

Але останнім часом в Україні  на дуже високому рівні існує проблема прихованого безробіття.[5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. НЕПОВНА ЗАЙНЯТІСТЬ.

 

2.1. Суть і причини неповної зайнятості.

 

Зайнятість -  це забезпечення працездатного  населення робочими місцями та його  участь в суспільно-корисній діяльності, що приносить заробіток чи прибуток. Вона пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і проявляється через систему економічних відносин з приводу визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержання засобів до існування.

          Ці відносини охоплюють продавців робочої сили (найману працю), її покупців (працедавців), осіб, що займаються індивідуальною (сімейною) трудовою діяльністю; вони зачіпають такі сторони соціально-економічної діяльності, як заробітна плата, доход, прибуток, динаміка капіталу і робочої сили, підготовка і перепідготовка трудових ресурсів, структура економіки, нагромадження і споживання тощо.[9]

          В умовах формування ринкового господарства змінюють погляди на так званий  принцип загальності праці і повну зайнятість як атрибут екстенсивного економічного розвитку. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці у будь-якій формі (за винятком випадків, передбачених законодавством країни). Повна зайнятість є важливим фактором економічного захисту населення у трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов’язкову соціальну зайнятість у суспільному виробництві.[8]

     Повна зайнятість означає використання усіх приданих до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість  усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість  сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід врахувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні та економічні фактори.

          Раціональність зайнятості визначається такими аспектами: суспільно-корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура економіки; професійно-кваліфікаційна структура трудових ресурсів ( структура пропозиції і попиту на ринку праці).

Повнота і раціональність у комплексі  визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею соціально-економічних результат.

          Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення трудових ресурсів в економічну систему. Серед них найбільш поширені такі: наймана праця за трудовою угодою (в державному секторі, на об’єктах орендованої, колективної чи приватної власності); особиста праця власника (чи співвласника) засобів виробництва; особиста праця на орендованих засобах виробництва тощо.

          Усе це зумовлює існування неповної зайнятості, тобто  зайнятості частини трудових ресурсів у суспільному виробництві. При  цьому слід враховувати, що певний рівень безробіття характеризує саме повну зайнятість (мова йде про нормальні, виправдані, неминучі форми безробіття).[4]

          Існують різноманітні причини неповної зайнятості трудових ресурсів. Одна з них -  динаміка нагромадження капіталу.

         Динаміка нагромадження капіталу зумовлює зростання потреби в праці, адже масштаби виробництва невпинно збільшуються. Однак, з іншого боку, відбувається відносне зменшення цієї потреби із зростанням продуктивності праці. Взаємодія цих двох суперечливих тенденцій в умовах індустріальної, а особливо – постіндустріальної економічної системи, зумовила сповільнення абсолютного зростання  потреби в робочій силі і її відносне зменшення ( в розрахунку на одиницю функціонуючого капіталу).

         Як відомо, нагромадження капіталу  під дією науково-технічного прогресу  супроводжується зростанням фондоозброєності  праці, що і є причиною відносного  зменшення вартості робочого місця. А це в свою чергу ускладнює відкриття нових робочих місць і перешкоджає зростанню зайнятості.

          На ринку праці ця закономірність проявляється в формі перевищення пропозиції праці над попитом на неї, як надлишок продавців праці (працеємців) в порівнянні з її   покупцями (працедавцями). В умовах ринкової економіки в основі попиту на працю лежать закони нагромадження капіталу, які  обумовлюють тенденцію до зменшення потреби в робочій силі. Дослідження тривалих тенденцій показує, що на ринку праці щорічно відбувається зростання пропозиції робочої сили (поява на ринку нових працеємців) і попиту на неї (поява вільних робочих місць).

         Зростання пропозиції праці зумовлюється  зростанням населення, сукупної  робочої сили, втягуванням у виробництво  жіночої праці тощо. Пропозиція  праці дуже мінлива, вона постійно змінюється внаслідок того, що нове покоління працівників, що вступає на ринок праці, має більше знань і кращу підготовку, але й більші потреби, ніж попереднє покоління. Водночас постійно змінюється й попит на працю під впливом таких факторів: зміна попиту на товари та послуги, поява нових професій і зникнення старих. Внаслідок цього постійно з’являються нові незайняті робочі місця, але й скорочують старі.

         Пропозиція праці  визначається  рівнем її ціни (заробітної плати), а також рівнем податків, потребами працеємця та членів його сім’ї, звичками і традиціями, рівнем культури і релігією, силою профспілок тощо. Попит на працю регулюється потребами виробництва в трудових ресурсах, його технічним рівнем, вартістю робочого місця тощо.

         Таким чином, у кожний даний  момент на ринку праці є  певна кількість продавців робочої  сили різноманітних професій  і кваліфікації, з одного боку, і вільних робочих місць –  з іншого. Якщо кількість бажаючих  продати свою робочу силу перевищить кількість незайнятих робочих місць, то виникає неповна зайнятість, або надлишкове безробіття.[9]

         Рівновага  на ринку праці досягається  через збалансованість попиту  і пропозиції певним рівнем  ціни праці, який стає ціною  рівноваги ринку праці (рівноважною ставкою заробітної плати, адже заробітна плата – це ринкова ціна праці). Проте ціна праці (заробітна плата) залежить від багатьох чинників – можливості задоволення нагальних потреб, рівня освіти і кваліфікації, економічної боротьби трудящих тощо. Водночас рівень заробітної плати не може опускатись нижче можливостей фізіологічного забезпечення життя найманого працівника і членів його сім’ї, але він не може бути і надто високим – це приведе  до зменшення попиту на працю і зростання безробіття.

 До причин неповної зайнятості слід також віднести структурні зрушення в економіці під впливом науково-технічного прогресу, циклічність економічного розвитку, нерівномірне розміщення продуктивних сил, прагнення працеємців знайти кращу роботу, яка б відповідала їх можливостям і вище оплачувалась.

        Неповна зайнятість -  серйозна економічна проблема для ринкового суспільства. Боротьба з нею завжди  є одним із найголовніших завдань у сфері макроекономіки.[4]

Стосовно Сумської області, то з метою розв’язання цих проблем щорічно розробляється програма зайнятості. Реалізація її заходів сприяє пом’якшенню напруги на ринку праці, забезпеченню у деякій мірі соціального захисту громадян, які втратили роботу.

         Завдяки загальним зусиллям органів державної влади та служб зайнятості населення вдалось вирішити ряд питань щодо стабілізації стану на ринку праці області.[6]

Починаючи з травня 2002 року відбулося  сповільнення темпів нарощування негативних тенденцій на ринку праці. Рівень безробіття знизився з 7,35% до 6,5% на кінець року. Внаслідок чого кількість безробітніх, які знаходились на обліку у службі зайнятості зменшилась з 50 тис. осіб до 46,7 у 2002 році.[10]

У 1,4 рази зросла чисельність  громадян, залучених у 2002 році до заходів  активної політики зайнятості (працевлаштування, професійного навчання, громадські роботи). Зростання відбулося у всіх містах і районах області.

В кожному місті і  районі службами зайнятості розроблені графіки проведення семінарів з  безробітними де будуть висвітлюватись  основні теми:

• Порядок взаємодії центрів зайнятості з безробітними по отриманню послуг.
• Послуги, які надаються спеціалістами центрів зайнятості безробітнім особам.
• Техніка самостійного пошуку роботи.[3]

Треба сказати, що чисельність  незайнятих громадан працевлаштовано службою зайнятості по області збільшилась у 1,6 рази, а у Білопільському районі - 2,7 рази. М. Охтирка 2,5 рази, у м. Ромни 2,1 рази. Зменшилось навантаження на одне робоче місце з 37 чол. до 18 чол. у 2001 році.

Для забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення службою зайнятості здійснюється професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації громадян більш як за 50 професіями та спеціальностями.  [6]

 

2.2. Безробіття та його форми

          Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Безробіття -  це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного  ефективного попиту;

• негнучкість системи  відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення

  в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність  робочої сили;

• структурні зрушення в  економіці;

• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної

   меншості;

• демографічні зміни  в чисельності та складі робочої  сили;

• сезонні коливання  в рівнях виробництва окремих галузей економіки.[5]

Досвід переходу окремих  країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими  сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.[11]

Розрізняють такі форми безробіття:

• фрикційне (добровільне)
• структурнее
• циклічне
• сезоне
• інституціональне

Фрикційне безробіття. Якщо людині надається свобода вибору роду діяльності і місця роботи, деякі робітники потрапляють у становище “між роботами”. Одні з них добровільно змінюють місце роботи. Другі шукають нову роботу після звільнення. Треті тимчасово втрачають сезонну роботу. Також є категорія робітників, які вперше шукають роботу. Коли ці люди знайдуть роботу чи повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші “шукачі” роботи замінять їх в “загальному фонді безробітних”. Тобто проблема фрикційного безробіття – це проблема тривалості перебування певної кількості людей без роботи у проміжку, коли вони залишили одну роботу і ще не влаштувалися на іншу.

Фрикційне безробіття вважається неминучим  і в якійсь мірі навіть бажаним. Це виражається в тому, що багато робітників, які опинилися “між роботами”, переходять з низькооплачувальної роботи на більш висооплачувальну і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, що має наслідком збільшення реального об’єму національного продукту.

         Для оцінки величини фрикційного   безробіття  необхідно  врахувати дві обставини: кількість людей, що добровільно змінили роботу, і тривалість їх перебування " між роботами".

         Наприклад, нехай протягом року 6 %  працездатних  змінило роботу  і кожен з  цих  людей   шукав  нового  місця  приблизно місяць. Тоді втрата зайнятості за  рахунок  фрикційного  безробіття складає: 

                                               6%     = 0,5%               

 Оскільки фрикційне безробіття - це результат добровільного і  тимчасового скорочення пропозиції, то в його  моделі мають бути відображені зміни у пропозиції праці. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. На графіку відображене скорочення   пропозиції праці  і відповідне скорочення зайнятості.

2. Стрілками показано зміщення пропозиції і її повернення у попередній стан.

 Структурне безробіття. Фрикційне безробіття непомітно переходить в структурне. З часом в структурі споживчого попиту і в технології відбуваються зміни, які змінюють загальну структуру попиту на робочу силу. Внаслідок таких змін попит на деякі види професій зменшується чи припиняється зовсім. Попит на інші професії, включаючи нові, які раніше не існували, зростає. В результаті у деяких робочих немає навичок, які можливо було б швидко продати, їх навички застаріли і стали непотрібними після змін у технології і характері споживчого попиту.