Прожитковий мінімум в Україні

Прожитковий мінімум в Україні (2) 
 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ  

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ  

ІМЕНІ  
 

Кафедра економічної теорії  
 
 
 
 

Прожитковий мінімум в Україні  

Реферат з курсу  

«Економічна теорія»  

студента  курсу  

ННІ  

(спеціальність  «»)  

Перевірила:  
 
 
 

КИЇВ  – 2010  

ЗМІСТ  

Вступ…………………………………………………………………………… .3  

Основна частина  

1. Поняття  прожиткового мінімуму та його  визначення………………… 5  

2. Прожитковий  мінімум в Україні….… .…………………………………10  

3. Закон  України «Про прожитковий мінімум»…………………… …….12  

Висновки……………………………………………………………………… .19  

Список  використаних джерел……………………………………………… .20  
 
 

Вступ  

Існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою  соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація їх на практиці.  

Особливо  актуальним це питання є в Україні, оскільки держава, перебуваючи в  стадії переходу від командно-адміністративної до ринкової, а інакше кажучи трансформаційної економіки, не здатна в силу реальних економічних можливостей виконувати свої зобов’язання перед суспільством. Незважаючи на те, що мінімальний споживчий бюджет – державний соціальний стандарт існував з 1991 року, активізація процесу формування соціальних стандартів та створення цілісної та взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався лише у 1999 році із прийняттям Закону України “Про прожитковий мінімум”, а остаточною ланкою повинен би був стати Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р.  

Проблема  соціальних стандартів досліджувалася в працях вчених різних галузей науки (юридичні, економічної, соціології, психології). Взагалі під стандартом прийнято розуміти певний зразок, еталон, модель які сприймають як основні при співставленні з ними інших подібних об’єктів. Саме слово стандарт походить від англійського “standart”, яке в буквальному перекладі означає норма. Окремо з юридичної точки зору поняття стандарту не розглядають.  

Підхід  до визначення поняття “соціальний”, також є неоднозначним. Під соціальним розуміють породженого умовами  суспільного життя, певного середовища, ладу. Крім того соціальний – це такий, який існує в суспільстві. В певних сферах поняття “соціальний” ототожнюють із поняттям “суспільний”. Якщо ж взяти вужче, то соціальний можна трактувати як життєво необхідний, життєво важливий. Саме таке розуміння терміну соціальний застосовують при визначенні системи соціальних прав людини. Право на соціальне забезпечення також входить в систему цих прав.  

Під державними соціальними стандартами розуміють  встановлені на кожний визначений період мінімальні розміри матеріальних та інших благ, які гарантують соціально-прийнятий  рівень їх споживання і призначені для встановлення обов’язкового мінімуму витрат (бюджетних, коштів підприємств) на такі цілі.  

Закон України “Про державні соціальні  стандарти та державні соціальні  гарантії” подає таке визначення державного соціального стандарту  – встановлена законами, іншими нормативно-правовими актами, соціальна норма і норматив або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.  
 

Основна частина  

1. Поняття  прожиткового мінімуму та його  визначення  

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.  

Прожитко́вий  мі́німум — вартісна величина достатнього  для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.  

Обсяг прожиткового мінімуму містить два  елементи — фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для існування. Фізіологічний мінімум орієнтований тільки на задоволення фізіологічних потреб людини [6, c. 204]. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя [7]. Соціальний мінімум, або показник мінімального достатку включає мінімальні духовні та соціальні потреби, отже, задовольняє більш високий рівень потреб сім’ї [6, c. 205].  

Мінімальний споживчий бюджет, який забезпечує основні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини на суспільно-необхідному рівні, окреслює верхню межу малозабезпеченості або прожиткового мінімуму. Нижня межа малозабезпеченості означає можливість задоволення лише необхідних фізіологічних потреб (збігається з фізіологічним мінімумом). Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.  

Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві  найнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних) [1, c. 340]. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я.  

За Законом  України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто  належить до основних соціальних і  демографічних груп населення. Прожитковий  мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.  

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи  за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.  

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі.  

Статистичний  метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20 % найменш заможних громадян певної держави. . Статистичний метод ґрунтується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян.  

Суб'єктивний або соціологічний підхід базується  на проведені соціологічних опитувань  населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей.  

Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у високорозвинутих країнах.  

Комбінований  метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі  товари за їх відсотковою часткою в загальних витратах.  

На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної  величини прожиткового мінімуму через  мінімальний споживчий кошик. Нормативний  метод заснований на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг.  

Наприклад в Болгарії було запропоновано шість  таких кошиків, які давали ряд  комбінацій щодо складу сімей за їхніми ознаками. Харчова частина кошика містила градації для працюючих, пенсіонерів та дітей, включаючи 149 позицій продовольчих товарів.  

В різних країнах використовується або ж  соціальний, як у Литві, Білорусі та Естонії, або фізіологічний прожитковий  мінімум, як наприклад у Росії  чи Казахстані.  

У Литві  прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім'ї з чотирьох осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів включає понад 50 видів товарів і становить 45-50 % мінімального споживчого бюджету.  

Існує, ще один метод формування рівня прожиткового мінімуму, так званий відносний метод. Відносний метод або метод обчислення медіанного доходу здебільшого застосовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Під медіанним доходом слід розуміти таких дохід, за якого половина населення має більший дохід, а половина менший, або це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в певній країні (практично він відповідає середньому для однієї особи доходу населення). Так в США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного доходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, у Португалії та Ірландії — 60 % відповідно.  

На думку  вчених-економістів під час підрахунку розміру прожиткового мінімуму враховуються наступні чинники:  

ü Економічні, які включають вимоги економічного розвитку, формування організаційних та правових засад ринкової економіки, зовнішньоекономічної діяльності, демократизацію трудових відносин, заходи щодо наповнення доходної частини бюджету;  

ü правові: дотримання загальновизнаних прав людини відповідно до Міжнародного Пакту «Про економічні, соціальні та культурні права», в якому під правом на працю розуміють здатність людини самостійно заробляти собі на життя;  

ü соціальні: загальний рівень заробітної плати, встановлення взаємозалежності між оплатою праці та її продуктивністю, підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати та трудових пенсій з поступовим наближенням їх до рівня прожиткового мінімуму [7].  

Аналізується  також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись у розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (Європейське економічне товариство) до низькооплачуваних робіт зараховують ті, на яких заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні.  

Крім  визначення прожиткового мінімуму до аналізу входить встановлення рівня  маргінальності — частки населення  з доходами, нижчими за прожитковий  мінімум, тобто тих, хто перебуває за межею бідності. Рівень маргінальності розглядається як потенційна база міжгалузевого переливу робочої сили та міграційних процесів.  

Виникнення  бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: високим рівнем безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати. Але крім безпосередніх причин бідності науковці розглядають також інші причини. Це, зокрема, несправедливий розподіл доходів, суттєва диференціація доходів по окремих групах населення, значне скорочення попиту на вітчизняні товари, спад виробництва внаслідок низької конкурентоспроможності продукції, зростання тінізації економіки, значна міжгалузева диференціація заробітної плати.  

Методика  аналізу показників бідності включає три етапи: визначення масштабів бідності в країні; розрахунки ступеня розшарування серед бідного населення; оцінка показників бідності в регіонах. Ці розрахунки здійснюються за даними Держкомстату. На скільки треба збільшити доходи, щоби підняти рівень життя тих, хто перебуває за межею бідності, показує показник дефіциту доходів. Його розраховують у відсотках до ВВП [2, с.102].