Проблеми та необхідність гуманізації сучасного виробництва

    Сьогодні  у науково-популярній і спеціальній  літературі багато уваги приділяється "безлюдним технологіям", тобто  таким автоматизованим, гнучким  системам, які нібито повністю усувають людину з виробництва. Проте на практиці, хоч кількість персоналу, який обслуговує таке устаткування, й знижується, роль людини у виробництві не тільки не зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичайно, характер трудової діяльності людини при цьому істотно змінюється: вона в основному виконує функції проектувальника, програміста, налагоджує всю технологічну систему. До того ж. "безлюдна технологія" у матеріальному виробництві доповнюється значним збільшенням кількості фахівців, зайнятих розробками нових технологічних систем та устаткування. Ці працівники є практично учасниками кінцевого виробництва. Так, на заводі в одну зміну можуть працювати лише 10-20 чол., а в конструкторському бюро при цьому заводі - кілька сотень.

    Людина  поєднує і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвідношення між цими складовими праці різне. З розвитком суспільного виробництва на основі нової техніки і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше - розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лініях, гідро-, тепло- та атомних електростанціях та ін [8].

    Перехід до постіндустріального суспільства, яке базується на інформації та знаннях, забезпечує подальший розвиток людини, її розумових і фізичних здібностей, відкриває нові можливості для удосконалення суспільно – економічних відносин, для зміни становища людини у виробництві і суспільстві. Цьому сприяють і радикальні зміни у системі розподілу матеріальних і культурних благ.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4. Проблеми, гуманізація виробництва і мотивація праці

    Зростання продуктивності праці й ефективності виробництва дає змогу істотно  змінювати умови праці та життя  людей. Все це вимагає цілеспрямованої  діяльності суспільства щодо створення  матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. В цьому і полягає процес гуманізації виробництва. З розвитком суспільства постійно зростають і потреби самих виробників щодо освіти і культури, рівня життя, умов праці. Отже, гуманізація виробництва - це не тільки результат НТР, а й необхідна передумова реалізації її досягнень та дальшого розвитку [3,с.45].

    Сучасне суспільство відчуває органічну  потребу в істинній і всебічній  гуманізації виробництва та праці. В розвинутих, країнах багато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом, побутовими послугами тощо.

    Лише  відмова від залишкового принципу фінансування соціаль-ної сфери, й пріоритетний розвиток можуть забезпечити перехід до нового стану суспільства, орієнтованого на гуманістичні цінності.

    Гуманізація виробництва - це складна багаторівнева  проблема. Її розв'язання передбачає використання матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціально-економічних факторів. Базовою є зміна змісту та умов праці, яка безпосередньо пов'язана з удосконаленням техніки і технології виробництва. Наприклад, в Україні сьогодні поряд з високомеханізованим і автоматизованим виробництвом, у якому зайняті висококваліфіковані робітники і створені відповідні для їх діяльності умови, ще багато важкої фізичної праці, яку виконують мало- або некваліфіковані робітники. Так, у промисловості важку ручну працю виконують 1/3 зайнятих, а в будівництві та сільському господарстві - 2/3. Ця малопродуктивна, виснажлива, непрестижна праця не може дати людині морального задоволення. Щоб залучити робочу силу для її виконання, потрібно вводити оплату її за завищеними розцінками, а також скорочений робочий день, безплатне харчування, додаткові відпус-тки та ін. Для усунення важкої ручної праці слід механізувати та автоматизувати виробничі процеси. Проте є такі машини, які нібито звільняють людину від ручної праці, однак створюють для неї настільки важкі та .складні умови, що їх соціальна роль зводиться нанівець. Такі машини не відповідають або санітарно-гігієнічним, або технічним вимогам безпеки, що є причиною виробничого трав-матизму і професійних захворювань. Проблема узгодження матеріально-речового й особистого факторів у сучасних умовах набула гострого характеру. Нові машини і механізми часто висувають надмірні вимоги до людини, до її можливостй і здібностей. Разом з тим зростають і вимоги людей до знарядь і умов праці. Отже, необхідно узгоджувати вимоги людини до техніки та її функціонування і вимоги техніки до людини [3,с.45].

    Гуманізація виробництва ускладнює мотивацію  праці, а отже, і методи її стимулювання. Для багатьох працівників визначальну  роль відіграють матеріальні стимули. Проте останнім часом збільшується частка працівників, які віддають перевагу не високій заробітній платі, а творчому процесу. Всезростаючу роль у мотивації праці відіграє скорочення робочого часу та збільшення вільного. Соціологічні дослідження, проведені у країнах ЄЕС, виявили, що 51 відсоток самодіяльного населення віддали перевагу скороченню робочого часу, а 42 відсотки - зростанню заробітної плати. У Німеччині від 1/3 до половини найманих робітників згодні на скорочення робочого часу, яке супроводжувалося б зменшенням заробітної плати.  
Отже, співвідношення мотивів праці та відповідних їм стимулів визначається рівнем розвитку продуктивних сил, доходів населення. Проте безперечним є те, що із забезпеченням високого рівня життя серед мотивів всезростаючу роль відіграє скорочення робочого і збільшення вільного часу [7]

    Сьогодні  екологічний аспект проблеми гуманізації  умов праці і життя людини має  велике значення. Забруднення повітря, води та землі негативно позначається на здоров'ї людини, викликає хвороби, знижує працездатність, скорочує тривалість життя. Зміна екологічного становища людини - це глобальна, міжнародна проблема [3,с.46].

    Сучасний  тип технологічного розвитку радикально змінив ставлення до екологічних  проблем. У 70-80-х роках екологічні питання бели істотним фактором внутрішніх супуречностей у постіндустріальних країнах. Разом з тим західні країни значною мірою залежали від регіонів світу, багатих на природні ресурси. Технологічна революція і раціональна економічна політика зробили розробку та використання природоохоронних технологій однією з найпривабливіших сфер інвестування капіталу та знань. Саме життя відкидає таке відношення людини до природи, властиве індустріальному суспільству, коли все робилося для максимального використання прородних ресурсів [6,с.99].

    Тому  однією з проблем постіндустріального  суспільства є забезпечення гармонійного поєднання людини і природи. Адже людина як біологічний вид, як частина природи має забезпечити такі умови існування природи, щоб вони були сприятливими і для самої природи, і для життя та праці людини. Гуманізація відносин людини і природи передбачає перетвопрення виробництва, послідовне застосування ресурсоощадливої технології та усвідомлення людиною того, що вона не господар природи і стоїть вона не над природою, а живе в її середовищі. Тому саме від людини залежить, чи сприятливе це середовище для її життя, чи, навпаки, своєю діяльністю вона перетворила це життєдайне середовище на джерело хвороб та нещасть.

    Гуманізація виробництва є настійною вимогою. Вона має реалізуватись і в економічній теорії, і в економічній політиці. Отже, екологізація економічної науки та економічної політики, створення гармонійної екологоекономічної народногосподарської системи є необхідною умовою гуманізації економіки і суспільства в цілому, створення економічних та екологічних умов високої якості життя [6,с.100].

    Проблема  екологізації особливо стає актуальною сьогодні, коли в умовах конкурентного  середовища з орієнтацією на прогресивні  моделі розвитку економіки, спостерігається  перехід до здійснення безпечного виробництва, зростає попит на екологічно чисту продукцію та послуги. Оптимізувати підприємницьку діяльність будь – якого суб`єкта господарювання з урахеванням її екологічних аспектів можна в найрізнаманітніших напрямах виробничої системи, стосовно всіх її складових (сировини, технології, продукції, захисту довкілля, управління, інвестиційної роботи). Ефективність екологізації визначається чітким розподілом цілей і завдань на всіх її етапах, починаючи від вибору суб`єкта господарювання, згідно з певними критеріями вибору, загальною оцінкою еколого-економічної системи, маркетингових досліджень... нагальна потреба у проведенні такого роду досліджень у процесі екологізації виробничої системи може виникнути під час вивчення пропозицій з модернізації окремих технологій, вузлів, агрегатів, очисних споруд, коли йдеться про більш досконалі й ефективні методи виробництва, очищення стічних вод, знешкодження відходів, про екологічно підсилені діючі технології з використання відходів завдяки застосуванню новітнього обладнання. Нажаль в Україні становлення національної еколого – економічної політики тілько-но розпочинається. Є багато регіонів з високим показником депресивності, які зазнали і зазнають значного антропогенного впливу [4,с.74-75].

    Перетворення праці із важкої, рутинної у висококваліфіковану творчу, яка долає будь-які форми речової залежності, усуває будь-який примус, а тим більше приниження людської гідності, робить відносини дедалі гуманнішими, радикально оновлюють менталітет людини.

    Все це наповнює відносини капіталу і праці новим змістом, робить працівників безпосередньо зацікавленими у результатах праці, у забезпеченні безперебійного функціонування виробничих систем, підвищенні ефективності виробництва. Нові відносини докорінно змінюють становище людини у виробництві і суспільстві, підносять її роль, роблять її вільною індивідуальністю, надають їй можливості повніше розкрити свої фізичні і розумові здібності, реалізувати інтелектуальний потенціал. Все це прискорює соціальні зміни, становлення нової соціальної структури суспільства, посилює вплив інтелектуально-культурної сфери на економічні і соціальні трансформації суспільства. Незважаючи на циклічний характер господарського розвитку, який зберігається, постіндустріальна економіка, що базується на визначних технологічних досягненнях, забезпечує досить стійке економічне зростання, по суті, значно пом`якшує такі явища, як безробіття та соціальні напруженості, подібні тим, що спостерігалися у західній економіці багатьох кріїн у 60-70-х роках. Для нового соціуму характерні соціальний мир у більшості розвинутих країнах, зміцнення внутрішньої стабільності суспільства [6,с.101].

    Досягнення  високого рівня техніки і технології, зосередження переважної частини працездатних у сфері послуг, тобто у галузях, які виробляють знання та інформацію, забезпечують не лише небачений рівень добробуту, а й створюють умови для розвитку творчості людини, піднесення її ролі і у виробництві, і в житті суспільства. Розширене відтворення людини на інформаційно-інтелектуальних тухнологіях, на основі нового становища людини у суспільстві, нових відносин і цінних орієнтацій забезпечує стабільний розвиток суспільства [6,с.101].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    Виробництво є невід`ємною складовою сучасного суспільства.

    Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

    З прогресом суспільства вдосконалюється і виробництво. Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призводять до суттєвих змін у трудовому процесі, передбачають розширення продуктивних можливостей людства.

    Але разом із тим і викликають різноманітна проблеми. Найактуальнішою є відчуження людини від природи.

      Кращі мислителі людства вже давно дійшли висновку, що людина є метою виробництва, основним джерелом і критерієм соціально-економічного прогресу. Проте в реальній історії при певному зростанні людини, її освіти і культури всеж наростали розриви між особою, суспільством і природою, зростало відчуження людини від суспільства, поглиблювалися суперечності між людиною, суспільством, з одного боку, і природою – з другого.

    Жорстока експлуатація на виробництві, хронічне безробіття, величезна диференціація у рівнях життя, нерівність у доступах до вищих досягнеень освіти, науки, культури і мистецтва, погіршення єкологічних умов життя і навіть екологічні катастрофи – все це дуже велика плата за досягнення матеріального та економічного прогресу від природи. Створивши велике машинне виробництво, піднісши механізацію та автоматизацію виробництва на небачений рівень, індустріальна епоха перетворила людину на придаток до машини, обумовила панування уречевленої праці, втіленої у знаряддя, над живою працею, власне людиною. Все це гальмувало використання її творчого потенціалу. Суперечність між людиною та засобами виробництва швидко поглиблювалося, оскільки вкладення капіталу спрямовувалося переважно у збільшення та удосконалення засобів виробництва, основного капіталу, олбмежуючи інвестування у розвиток людини.

    Зростання продуктивності праці й ефективності виробництва дає змогу істотно  змінювати умови праці та життя  людей. Все це вимагає цілеспрямованої діяльності суспільства щодо створення матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. В цьому і полягає процес гуманізації виробництва, потребу в якій гостро відчуває сучасне суспільство. В розвинутих, країнах багато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом, побутовими послугами тощо.  
Лише відмова від залишкового принципу фінансування соціальної сфери, й пріоритетний розвиток можуть забезпечити перехід до нового стану суспільства, орієнтованого на гуманістичні цінності.  
Гуманізація виробництва - це складна багаторівнева проблема. Її розв'язання передбачає використання матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціально-економічних факторів. Базовою є зміна змісту та умов праці, яка безпосередньо пов'язана з удосконаленням техніки і технології виробництва.