Проблеми та необхідність гуманізації сучасного виробництва

    Функціонуванню  і взаємодії факторів виробництва  передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва - це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі поєднання їх - конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх засто-сування, тобто особливості продуктивних сил.

    Поєднання факторів виробництва - це не застигла система, а динамічне явище [3,с.36].

    Серед проблем, які виникають у процесі  поєднання факторів виробництва, виділяють  такі:

• забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;
• формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;
• забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;
• досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
• пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;
• створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

    Найперспективнішим  шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології - не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування [3,с.37].

      Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

      Отже, між технічним прогресом  та інтенсифікацією виробництва  об'єктивно існує така важлива  ланка, як використання факторів  виробництва, що дає змогу перетворити  можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробництва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються. [7]

    Віками  люди використовують такі фактори виробництва: земля, капітал і працю. У новому суспільстві на перше місце виходить якісно новий виробничий ресурс – інформація і знання. Якщо земля, капітал і праця мають, хоч і різною мірою, але обмежений характер, то інформація і знання неомежені. Матеріальні блага у процесі споживання, хоча теж по різному, але зникають, перестають існувати. А інформація і знання у цьому ппроцесі ще більше поширюються. Людина, яка передає знання, сама їх не втрачає, знання стають надбанням багатьох людей.

    Перетворення  знань та інформації в головний виробничий ресурс зумовило появу таких нових понять, як інтелектуальний продукт, інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал. Усе це докорінно змінює становище людини в суспільстві [5,с.20]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Науково – технічна революція

    Поступальний  розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки. 
Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під поняттям техніка розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини [3,с.38].

    Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання. 
       Науково-технічний прогрес здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній. 
       Еволюційна форма НТП має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань. Прикладом цієї форми НТП є розвиток енергетичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари - від простої парової машини до парогенераторів величезної потужності [3,с.39].

      Революційна форма НТП означає перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо. 
       Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призводять до суттєвих змін у трудовому процесі, передбачають розширення продуктивних можливостей людства. Тому в цьому випадку йдеться про науково-технічну революцію. 
       Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку про-дуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбу-ваються регулярно.                      Останній з них розпочався в середині 50-х ро-ків XX ст., коли було створено перший комп'ютер, коли людина почала використовувати енергію атомного ядра та займатися генною інженерією [8].

      Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність та комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.  
        Перетворення у засобах праці пов'язані насамперед з появою автоматичної техніки.

      Автомати - це машини, які поряд з традиційними трьома елементами (двигун, передавальний механізм і робоча машина) мають ще й четвертий - пристрій, що контролює і регулює процес ви-робництва [3,с.39]. 
Техніка з програмним управлінням дає змогу подолати межі виробництва, зумовлені психофізіологічними можливостями людини. Крім того, застосування комп'ютерної техніки відкриває широкий доступ до всього потоку науково-технічної інформації, накопиченої людством. Тим самим праця попередніх поколінь, яку містить ця інформація, може бути оперативно залучена до будь-якого виробничого процесу. Завдяки цьому наука стає безпосередньо продуктивною силою суспільства, постійним фактором її примноження. 
       Зміст праці - це поняття, що характеризує взаємодію особистих і речових моментів процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні виробничі навички. Зміст праці є складною категорією, що охоплює значне коло явищ взаємодії людини і природи. Можна виділити як елементи змісту праці такі категорії, як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці [7]

    Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини. Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсивності.

    Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат на одиницю робочого часу, напругу праці. Кожна людина за визначений проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кількість своєї робочої сили. Залежно від її обсягу (рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці [8].

    Особливості витраченої робочої сили, відмінності  її з точки зору внутрішніх властивостей характеризує категорія якість праці. Остання відбиває рівень професійної майстерності робітника, його освіченість, сумлінність, творчість, комунікабельність тощо.

    Характеристику  функцій, що виконують робітники у виробничому процесі, дає така категорія, як складність праці.

    У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливає фактор виробничого середовища. Останній характеризує така категорія, як важкість праці.

    Усі ці категорії відображують різні  сторони трудової діяльності людини. За зміною їх стоять зрушення в змісті праці, що відбуваються під впливом науково-технічної революції.

    Автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють виробничі можливості працівників, значно збільшуючи плідність їх зусиль. Отже, НТР є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці [3,с.39].

    Складнішим  є вплив НТР на інтенсивність праці. Численні дослідження свідчать, що заміна ручної праці механізованою, а пізніше і автоматизованою не завжди зменшує обсяг робочої сили, що витрачається за одиницю часу. Інтенсивність праці часто зростає за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. При цьому значно скорочуються чисто мускульні зусилля. В результаті важкість праці має тенденцію до зменшення за умов, коли використовувана техніка і технологія повністю адаптовані до антропометричних і психофізіологічних особливостей працівників. На жаль, розробники нової техніки і технології не завжди приділяють достатню увагу цій стороні. Як наслідок, важкість праці виявляється у надмірній стомлюваності людини, професійних хворобах, травмах [7]

    3. Людина і її праця у постіндустріальному суспільстві

    Кращі мислителі людства вже давно  дійшли висновку, що людина є метою виробництва, основним джерелом і критерієм соціально-економічного прогресу. Проте в реальній історії при певному зростанні людини, її освіти і культури все ж наростали розриви між особою, суспільством і природою, зростало відчуження людини від суспільства, поглиблювалися суперечності між людиною, суспільством, з одного боку, і природою – з другого [6,с.87].

    Жорстока  експлуатація на виробництві, хронічне безробіття, величезна диференціація у рівнях життя, нерівність у доступах до вищих досягнеень освіти, науки, культури і мистецтва, погіршення єкологічних умов життя і навіть екологічні катастрофи – все це дуже велика плата за досягнення матеріального та економічного прогресу. Індустріальна цивілізація, яка забезпечила бурхливий прогрес суспільства та його економіки, водночас виявила свою певну історичну обмеженість, що поглягяла у гальмуванні розвитку людини. Створивши велике машинне виробництво, піднісши механізацію та автоматизацію виробництва на небачений рівень, індустріальна епоха перетворила людину на придаток до машини, обумовила панування уречевленої праці, втіленої у знаряддя, над живою працею, власне людиною. Все це гальмувало використання її творчого потенціалу. Суперечність між людиною та засобами виробництва швидко поглиблювалося, оскільки вкладення капіталу спрямовувалося переважно у збільшення та удосконалення засобів виробництва, основного капіталу, олбмежуючи інвестування у розвиток людини. Хронічне безробіття, яке позбавило людину постійних доходів, знижувало рівень життя, принижувало людську гідність, перетворювало здатну до праці, до самостійного забезпечення людину у прохача, другорядну особу. Отже, існувало парадоксальне явище, коли засоби виробництва, основний капітал нагромаджувались і швидко збільшувались, а в житті людини хоча і відбувалися зміни, вони значно відставали від змін у засобах виробництва. Це зумовило перетворення об`єктивної суперечності у хронічну кризу індустріальної цивілізації. Об`єктивні процеси соціалізації і гуманізації праці і життя людини загальмуввалися через обмеження соціального розвитку людини  [6,с.87].

    Науково-технічний  прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим вироб-ництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

    Одне  з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань - зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем [8].