Проблеми аграрної економіки України

     Втім, рівень фінансування компенсацій практично  не змінився у порівнянні з 2008 роком [19]. 

 Таблиця 1 

Часткова компенсація вартості кредитів, залучених аграрними підприємствами 

 

     У липні Уряд збільшив розмір компенсації відсоткових ставок до 12% на кредити у гривні та 1,5 облікової ставки НБУ у гривні для короткострокових та середньострокових кредитів, залучених у 2006-2009 рр. для фінансування інноваційних проектів, що пройшли державну реєстрацію. Проте без додаткового фінансування таке підвищення означає нерівномірний розподіл підтримки з меншою кількістю фірм, які можуть її отримати.

     Після того, як стало зрозумілим що відносний рух цін на виробничі ресурси та с/г продукцію погіршувало становище господарств, посадовці звернулись до багатосторонніх угод між постачальниками та виробниками. Така практика, що мала місце задовго перед кризовим роком, реалізувалася у меморандумі про постачання певної кількості мінеральних добрив від вітчизняних заводів за узгодженою ціною (що ставилася у залежність від коливання цін на природний газ) під державні гарантії своєчасного відшкодування ПДВ та інші пільги для постачальників (схеми прискореної амортизації, занижені тарифи на електроенергію та перевезення). Інші заходи у цьому напрямку стосувалися інтервенцій на ринку дизельного палива (для гарантування низької ціни на визначений обсяг пального від вітчизняних нафтопереробних заводів). Втім, обсяг державних закупівель був недостатнім для тривалої стабілізації цін на ринках виробничих ресурсів [29].

     Виходячи з даного матеріалу можна зробити наступні висновки:

• Фінансова та економічна кризи вплинули на сільське господарство України шляхом подорожчання та обмеження зовнішнього фінансування. Підвищення відсоткових ставок та обмеження доступу до кредитів за умов високої залежності від зовнішнього фінансування швидше сприяло збільшенню витрат виробництва, а отже і вплинуло на прибутковість у секторі. Погіршення фінансування призвело до певного зниження інтенсивності виробництва та схиляння до вирощування менш вибагливих культур.
• Коливання валютного курсу сприяло експорту та утриманню цін на с/г продукцію, які стрімко знижувалися як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
• Основною стратегією аграрних підприємств стало скорочення витрат та максимальне використання синергетичних ефектів, концентруючись на основному напрямку діяльності фірми. Дуже гнучкі ринки праці сприяли реалізації цієї стратегії. Компанії також вивчали альтернативні можливості фінансування. В цілому наслідки кризи та заходи протидії відрізняються серед господарств різного розміру. Дрібні господарства постраждали найбільше. Багато респондентів відзначають наявність адміністративних бар'єрів для ведення бізнесу, а заходи Уряду не слугують позитивним сигналом для господарств через високий рівень невизначеності щодо результатів вжитих заходів.
• Посадовці зосередили свої антикризові зусилля на питанні кредитування аграрного сектору (в основному через механізм пролонгації кредитів). Скорочення бюджетних видатків на сільське господарство означало менше фінансових ресурсів для сектору перед весняної посівною кампанією, втім додаткові кошти зі Стабілізаційного Фонду доводять в цілому продовження протекціоністського характеру державної політики в галузі [16].

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ III.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 

     Відкривши торгівельні кордони, держава більш гостро відчула наслідки світової фінансової кризи й притаманну їй ринкову нестабільність цін. Разом з тим, виробництво продукції, порівняно з 2007 роком, зросло на 17,5 відсотків. Одержання високого врожаю зернових та зернобобових культур (понад 53 мільйони тонн) забезпечило загальне зростання виробництва продукції рослинництва на 30 відсотків, а в сільгосппідприємствах понад 55. Приріст продукції тваринництва - 1 відсоток, і майже 7, завдяки ряду системних заходів щодо державної підтримки галузі, - у сільгосппідприємствах. Поголів"я ВРХ скоротилось, а з листопада - й поголів"я свиней. Однак, саме за рахунок тваринництва селяни завершили торік комплекс робіт в умовах фінансової нестабільності і обслуговували взяті кредити. Ситуація в тваринництві й зараз залишається надзвичайно складною, але в ряді регіонів стабілізується - оновлюється діюче виробництво на основі сучасних технологій, будуються потужні промислові комплекси [4].

     Попри суттєве зниження цін на аграрну  продукцію і збільшення витрат на її збирання та зберігання, сільгоспвиробництво торік було в цілому ефективним, отримало 4,8 мільярда гривень прибутку, що в свою чергу створило умови для нормальної роботи переробної галузі, а також зміцнення експортного потенціалу на світових ринках; АПК України з року в рік нарощує експортні поставки і стабільно забезпечує зовнішньоторговельний платіжний баланс по відповідній групі товарів. За оцінками МінАП у поточному маркетинговому році Україна посяде шосте місце в світі серед експортерів пшениці, четверте - експортерів кукурудзи, перше - серед експортерів ячменю, а також збереже провідне становище на світовому ринку насіння соняшнику й соняшникової олії.

     Стабілізація  підприємств сприяла оновленню  матеріально-технічної бази галузі, зокрема, збільшенню закупівлі сільгосптехніки, обладнання, добрив, засобів захисту рослин та інших ресурсів. За останні два роки сільгосптоварови-робники придбали лише техніки і обладнання на суму понад 17 мільярдів гривень, в тому числі на 10 мільярдів торік. Сьогодні в АПК реально впроваджується близько 600 інвестпроектів майже на 23 мільярди гривень, в тому числі понад 470 у тваринництві.

     В агропромисловому комплексі зосереджується - особливо в умовах фінансової кризи - одна з основних бюджетоформуючих та інвестиційних складових економіки  держави. Торік надходження коштів до зведеного бюджету від агропромислового комплексу збільшилися на 40 відсотків і становили 17,3 мільярди гривень. Обсяг інвестицій в основний капітал галузі зріс на 12 відсотків, а рівень іноземних інвестицій - на 16. Надзвичайно ефективним стало впровадження бюджетної програми пільгового кредитування сільгоспвиробників, що започаткована з 2000 року [19].

     Головним  чинником позитивних тенденцій в  галузі, що протягом останнього часу, особливо торік, мінімізував вплив елементів  рецесії, на думку доповідача, була злагоджена робота усіх гілок влади по законодавчо-нормативному забезпеченню її розвитку, що в свою чергу, продукує подальше удосконалення принципів управління й організації виробництва, освоєння сучасних технологій, активізацію використання наявних матеріально-технічних ресурсів. цьому також сприяло збільшення фінансової підтримки, запровадження спеціальних режимів оподаткування, які саме й стали головними стимулюючими факторами інвестиційної привабливості.

     Уряди економічно розвинених країн у цій  ситуації вдалися до застосування додаткових протекціоністських заходів щодо захисту своїх ринків продовольства та підтримки експорту. це особливо негативно вплинуло на стан справ у країнах з перехідною економікою, до яких належить й Україна.

     Вступивши до СОТ, Україна не могла у невідкладному порядку застосувати захисні заходи, тому її ринок опинився у прямій залежності від кон'юнктури світового ринку й протекціоністської політики розвинутих країн. це спричинило суттєву нестабільність на ринку і зниження цін на сировину.

     Даються взнаки й внутрішні чинники, - різке  обмеження купівельної спроможності населення, зменшення експортних поставок, практично зупинене кредитування підприємств, валютно-курсовий фактор, зростання  цін на енергоносії, а в харчовій промисловості й підходи щодо стримування цін з метою захисту внутрішнього споживача. В цих умовах, спираючись на підтримку громадських організацій, МінАП порушив питання щодо відміни декларування цін, регулювання рентабельності продукції масового попиту, заборони ввезення сільгоспсировини на давальницьких умовах та встановлення надбавок до тарифів при імпорті продукції сільськогосподарського напрямку.

     Суттєво стримують розвиток галузі зволікання з розробкою ефективної системи  її фінансового забезпечення, проблема якості продукції, неврегульованість ринку земель сільгосппризначення й відсутність у них достатніх ознак власності, що унеможливлює їх залучення до економічного обігу, знижує рівень інвестиційній привабливості АПК.

     Наводилися  й такі факти: аграрний сектор є однією з головних складових економіки України. Адже саме тут - 1315% загальної доданої вартості, на 911% формується бюджет, на 15-17 - експортний потенціал держави. А які бюджетні фінанси в його розпорядженні нині? Видатки аграрному сектору, зважаючи на фінансову кризу, передбачено в обсязі 8 мільярдів 774 мільйони гривень, що на 7,5 мільярдів менше, ніж торік. Значно зменшено видатки на підтримку тваринництва й рослинництва [19].

     В умовах зменшення бюджетної підтримки, слід подбати про розвиток галузі через зняття обмежень торгівлі сільгоспсировиною й продовольством; надання податкових преференцій; недопущення збільшення акцизів на підакцизну аграрну продукцію; запровадження контролю за економічною обґрунтованістю цін на ресурси, зокрема, міндобрива й пальне з тим, щоб не допускати спекуляції в цьому сегменті агроринку.

     Конче необхідно у невідкладному порядку  вжити ряд заходів, що мінімізують  кризові явища в АПК і забезпечать  його виведення на нові інноваційні  перспективи. Серед них: пролонгація  кредитів, що їх отримали в комерційних банках підприємства галузі, і надання нових кредитів; збільшення видатків на фінансування бюджетних програм і здійснення фінансової підтримки підприємств галузі через механізм здешевлення кредитів бюджетної, тваринницької і рослинницької дотації, здешевлення придбання техніки; відновлення фінансування за бюджетними програмами з частковою компенсацією вартості складної сільгосптехніки вітчизняного виробництва; відтворення та підвищення родючості грунтів, здешевлення вартості страхових премій; виділення за рахунок стабілізаційного фонду додаткових коштів на підтримку фермерських господарств.

     Отже, не спрацьовують діючі основні напрями  аграрної політики в державі і чи не потрібна нова концепція аграрних трансформацій, зміна стратегії розвитку організаційних форм господарювання, більш чітке визначення основних пріоритетів національної стратегії відродження села й сільського господарства і того, яка з форм господарювання на селі є найоптимальнішою і найефективнішою в наших умовах [29]. 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Одним із важливих завдань реформування економіки  України є трансформація агропромислового комплексу, підвищення його конкурентоспроможності на світових ринках.

     Проблема  експортоспроможності АПК та загалом  лібералізації зовнішньоекономічної діяльності набула особливої актуальності для України, зважаючи на її прагнення стати членом СОТ. Однак процес лібералізації національної економіки слід здійснювати відповідно до результатів структурної перебудови, поетапно і зважено, з урахуванням особливостей України. Такий процес повинен відповідати конкурентоспроможності національної економіки, інакше під тиском сильних зарубіжних конкурентів вітчизняні виробники будуть витіснені не тільки із зовнішнього але і внутрішнього ринку. Крім того, важливо визначити перелік продукції, яка повинна вироблятись в Україні незалежно від стану кон'юнктури світового ринку і конкурентного середовища на внутрішньому ринку.