Практична робота з "Iсторії економіки та економічної думки"

 Характерні  риси постіндустріального суспільства 

  Індустріальне суспільство

Індустріальному суспільству  властиве машинне виробництво, національна  система господарювання, вільний  ринок. Цей тип суспільства виник  порівняно недавно — починаючи  з ХVIII ст., внаслідок промислової  революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту  країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у  середині XIX ст. Суть промислової революції  полягає у переході від ручного  способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство  використовувало в основному  енергію м'язів, рідше — води і  вітру, то з початком промислової  революції починають використовувати  енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

Індустріалізація приводить  до посиленого зростання міст, зміцнюється  національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються  нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки  — уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою  для визначення місця людини в  суспільній ієрархії, а її особисті дії. У традиційному суспільстві  дворянин, який збіднів, залишався дворянином, а багатий купець все одно був  особою "неблагородною". В індустріальному  ж суспільстві кожен завойовує  свій статус особистими заслугами —  капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником  великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає  соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок  загальної доступності освіти.

В індустріальному суспільстві  ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості  випадків стають деперсоналізованими. Сучасний городянин за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж його далекий сільський предок за все своє життя. Тому люди спілкуються через свої ролеві і статусні "маски": не як конкретний індивід з конкретним індивідом кожен з яких наділений певними індивідуальними людськими якостями, а як Викладач і Студент чи Міліціонер і Пішохід, або Директор і Працівник ("Кажу вам як спеціаліст...", "у нас так не заведено...", "професор сказав...").

Постіндустріальне суспільство

   Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом. Беллом у 1962 р.). Свого часу Д. Белл очолював "Комісію 2000 року", створену рішенням Конгресу США. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку США у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.". У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

   У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, що вже у 70-х рр. XX ст. вчені-соціологи зробили висновок (як показав час — правильний), що у XXI ст. неписьменними вважатимуться не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, які не вміють учитися, забувати непотрібне, і вчитимуться знову.

   У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "пост матеріалістичні" цінності (табл. 4.1).

Першим "виходом на суспільну  арену" людини, для якої пріоритетними  є "пост матеріалістичні цінності", вважають (Г. Маркузе, С. Айерман) молодіжний бунт наприкінці 60-х рр. XX от., який задекларував смерть протестантської трудової етики як морального підґрунтя західної індустріальної цивілізації.

Перехід від індустріального  до постіндустріального суспільства  визначається такими чинниками:

зміною у сфері економіки: перехід  від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу — послуги, що надаються окремим клієнтам. У середині 90-х рр. XX ст. в сфері виробництва й у сфері обслуговування та надання інформаційних послуг було, відповідно, зайнято: в США — 25 % і 70 % працюючого населення; в Німеччині — 40 % і 55 %; в Японії — 36 % і 60 %); що більше — навіть у виробничій сфері у країнах з постіндустріальною економікою представники інтелектуальної праці, організатори виробництва, технічна інтелігенція і адміністративні кадри складають близько 60 % усіх зайнятих;

зміною в соціальній структурі  суспільства (поділ за професійною  ознакою приходить на зміну класовому  поділу). Наприклад, Деніелл Белл вважає, що в постіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, яка володіє високим рівнем освіти і знань;

центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства. Основний конфлікт, таким  чином, у цьому суспільстві пролягає не між працею і капіталом, а між  знанням і некомпетентністю. Зростає  значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство, чільну інституцію індустріальної епохи. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання: творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів;створенням нових  інтелектуальних технологій (серед  іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології та ін.).