Практична робота з "Iсторії економіки та економічної думки"

- ІІ етап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи А.Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890 р.) наука одержала свою першу назву – “Economics”. Представниками другого етапу можна вважати:

а) Альфред Маршалл,який високої популярності домігся створенням теорії ціни. Основну увагу він звернув на ті обмеження, які перешкоджають пропорційності цін реальним витратам.  Альфред Маршалл встановив наступний простий механізм впливу  співвідношення попиту та пропозиції на складання цін товарів в умовах необмеженої конкуренції. Попит та пропозиція мають наступну зв'язок з  ціною: попит, як правило, при падінні ціни росте і при її зростанні  знижується; пропозицію в більшості випадків зі зростанням ціни росте і при зниженні ціни падає. Тому стійка ціна, ціна рівноваги,встановлюється в тій точці, де попит зрівнюється з пропозицією (тобто при графічному зображенні в точці перетину кривих попиту і пропозиції). Ціна, що перевищує ціну рівноваги, веде до перевищення пропозиції над попитом, що неминуче діє в бік зниження ціни.  
Ціна, яка виявилася нижчою від ціни рівноваги, веде до перевищення попиту над пропозицією, що діє в бік підвищення ціни. Тільки за ціною рівноваги попит зрівнюється з пропозицією (зрівнюється в тому сенсі,що не виникає стимулів для зміни трьох функціонально пов'язаних величин - попиту, пропозиції, ціни). У цих умовах, за Маршаллом, ціна тяжіє до грошових витрат виробництва, але зазначені витрати в звичайних умовах не пов'язані з вартістю (реальними витратами виробництва), а самі визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на ті фактори виробництва, які утворюють ці витрати. Отже, Маршал запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) математичну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Вальра рівновагу характеризував як «стан, за якого ефективний попит і пропозиція виробничих послуг є рівними, існує

постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна

продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві  перші

умови належать до рівноваги  обміну, третя — до рівноваги  виробництва».

Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаємозв'язаних систем

рівнянь. В основу математичної моделі Вальраса покладено ринковий підхід до

економічних явищ. Рівновага  в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути  тільки через ринковий механізм, через

обмін. Основний інструмент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання попиту і

пропозиції товарів відбувається за допомогою пошуку взаємоприйнятних

цін, які є цінами рівноваги.

   Парето розвинув теорію добробуту або, як її інакше називають, теорію

економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі

економічних ресурсів і благ, що виробляються. Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б одного з них. Рівновага настає тоді, коли діаметрально протилежні сили та бажання й усі численні перешкоди буде збалансовано.

  Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

Опонентом маржиналістського напрямку в економічній теорії став марксистський.

Світова економічна криза 1929—1933 рр. стала поштовхом для створення  нової макроекономічної теорії. Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс розробляє нову теорію, піддаючи гострій критиці класичну теорію, відому як теорію державного регулювання економіки. Фундаментальною є праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).

Теорія монетаризму з'явилась як поєднання неокласичних підходів і монетарної ідеї державного регулювання. На формування теорії монетаризму істотно вплинули погляди американських економістів 20-40-х років Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Особливої популярності монетаризм набув наприкінці 40-х — на початку 50-х років, коли в економічній науці ігнорувалися грошові чинники регулювання економіки.

Найбільш обґрунтованою  була теорія "нової монетаристської" школи американського економіста Мілтона Фрідмана. Головним важелем регулювання економіки розглядалася грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснювати цю політику держава могла через збільшення або зменшення пропозиції грошей.

Положення монетаристів про неефективність грошової політики в короткостроковому періоді зазнали критики прихильників нової класичної макроекономічної теорії (початок 70-х років). Вона сформувалася в результаті застосування принципів мікроекономічного аналізу до макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань. Автор Роберт Лукас (нар. 1937), професор Чиказького університету, одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 році. Згідно з його гіпотезою, майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх, хто приймає економічні рішення: для фірм, організацій і окремих родин. Існує два підходи до оцінки очікувань: "адаптивні очікування" та "раціональні очікування". Перші спираються на колишній досвід і виробляють відповідну стратегію поведінки. Другі базуються на наукових прогнозах, розроблених на основі конкретної економічної політики. Нова теорія критикувала більшість положень як кейнсіанської так і монетарної доктрин.

- ІІІ етап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон) . Зміна ціни якого-небудь товару впливає на об'єм попиту через ефект заміни і ефект доходу. Ефект доходу виникає, оскільки зміну ціни даного товару збільшує (при зниженні ціни) або зменшує (при підвищенні ціни) реальний дохід, або купівельну спроможність, споживача. Ефект заміни виникає в результаті відносної зміни цін. Ефект заміни сприяє зростанню споживання щодо товару, що подешевшав, тоді як ефект доходу може стимулювати і збільшення, і скорочення споживання товару або бути нейтральним. Для того, щоб визначити ефект заміни, потрібний елімінувати вплив ефекту доходу. Або, навпаки, щоб визначити ефект доходу, потрібно елімінувати ефект заміни. Ефект доходу  вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

     Теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон) У ній Дж.Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції, не розглядає конкуренцію всередині монополістичного сектору, а досліджує ціноутворення в місцях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополізованими фірмами, тобто процеси утворення монопольного прибутку. 
У недосконалій конкуренції Дж.Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.

За недосконалої конкуренції, продукції  випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком:

• домовленості між фірмами; 
• обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.

    Теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін). Провідна ідея економічної теорії Е. Чемберліна полягає в тім, що в процесі монополізації виробництва виникає нове явище, не властиве ринковим ситуаціям чистої конкуренції та чистої монополії. Воно є результатом синтезу цих ситуацій і породжує монополістичну конкуренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропозицію, так і попит.

Чемберлін розглядає монополію традиційно, як ринкову ситуацію, що дає змогу монопольному продавцеві (чи покупцю) контролювати пропозицію товару і тим самим визначати на нього ціну, тоді як за умов чистої конкуренції такий контроль виключається. Однак він звернув увагу на те, що за певних умов контроль виключається й тоді, коли існує монополія, у межах якої виробники створюють ідентичний товар і продають його на ідентичному ринку за повної стандартизації послуг, товарів, попиту, продавців.

Теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж.фон Нейман). Теорія ігор - математичний метод вивчення оптимальних стратегій в іграх. Під грою розуміється процес, у якому беруть участь дві і більше сторін, що ведуть боротьбу реалізацію своїх інтересів. Кожна зі сторін має свою мету і використовує деяку стратегію, яка може вести до виграшу або програшу - залежно від поведінки інших гравців. Теорія ігор допомагає вибрати найкращі стратегії з урахуванням уявлень про інших учасників, їх ресурсах та їх можливих вчинках

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні  підручників, слід розуміти, що поділ  на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу  економічної теорії передбачає розуміння  взаємозв’язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед  неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді  ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення  підприємствами відносно своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна  з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як і всяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді  на основні питання, що постають перед  будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потреби споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається  відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати  свої функції, серед яких слід виділити такі:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти переслідують мету максимізації свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Слід зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерною  є суперечність між поточним та перспективним  зиском. Це отримало назву “ефекту Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевому рахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, необхідно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацюють в кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться  до так званого позитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи невірності дій і відповідає на питання “як повинно бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

2. Порівняльний  аналіз розвитку господарств  індустріального та постіндустріального  суспільства