Практична робота з "Iсторії економіки та економічної думки"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОМПЛЕКСНЕ ПРАКТИЧНЕ  ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з історії економіки та економічної  думки 

 

Завдання 14

1. Розвиток мікроекономічної теорії в економічних вченнях.
2. Порівняльний аналіз розвитку господарств індустріального та постіндустріального суспільств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     

 

 

 

1. Розвиток мікроекономічної  теорії в економічних вченнях

 

  Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів в процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х –  на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного  аналізу виявляються ще в класичній  політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. В  період пізнього класицизму багато економістів  використовують цей метод, що часто  приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі вчені, як Т.Мальтус  та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов’язується, перш за все, з неокласикою.

У другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки  з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясування загальних  принципів політичної економії до аналізу  проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.

Розвиток мікроекономічного  аналізу можна представити через  виділення етапів його еволюції:

- 1 етап (1845-1990 рр.). У його  рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні  принципи дослідження. Найвідомішими  представниками цього етапу є:

а) Госсен (Gossen) Герман Генріх (1810-1853) – відомий німецький економіст, основоположник теорії граничної корисності, представник математичної школи. Здобув юридичну освіту. З 1847 почав розробляти економічну теорію. В 1854 вийшла його праця „Розвиток законів суспільного обміну і правил суспільної торгівлі, що випливають з цього”, яка здобула широке визнання після виходу праць У. Джевонса, К. Менгера та Л. Вальраса в 70-х XIX ст. Мета економічної науки, на думку Госсена, полягає в тому, щоб допомагати людині отримати максимум насолод. Тому він відкинув визначення політичної економії класичною школою (а отже, й соціально-класовий аспект як один з елементів методу цієї школи). Його теорія раціонального споживання набула концентрованого вигляду у сформульованих двох законах. Згідно з першим, величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці певного виду благ зменшується, досягаючи нуля в точці повного насичення. При цьому Госсен виявив відмінності у нахилі кривих граничної корисності та попиту, сформулював концепцію граничної обтяжливості праці. Згідно з другим законом, для максимального задоволення потреб за умови, що запасу благ недостатньо для повного насичення, необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання однакова. Відповідно до цього блага мають цінність для людини лише в тому разі, коли їх кількість менша за необхідну і ця цінність зменшується з появою кожної додаткової одиниці. Люди, на думку Госсена, розподіляють свою працю так, щоб цінність блага, яке виготовляють за одиницю робочого часу, дорівнювала обтяжливості останньої одиниці. Крім того, Госсен виявив різницю між загальною та граничною корисністю, застосував граничну корисність для аналізу поведінки споживача. Ідеї Госсена у вигляді принципу граничної корисності були протиставлені теорії Д. Рікардо і К. Маркса як універсальні, що пояснюють усю сукупність економічних відносин в усіх сферах відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні) за будь-якого суспільного способу виробництва. Сформульовані в теорії Госсена закономірності можуть бути значною мірою справедливими лише для людини як суто біологічної істоти. Проте ця теорія виявляє неспроможність, коли людину розглядати як біосоціальну істоту, що живе в умовах конкретного історичного суспільного способу виробництва, як члена певної соціальної групи, верстви. Отже, він вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) Австрійська школа маржиналізму - найстаріший неокласичний напрям, її представниками були : Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк

Основні положення австрійської школи маржиналізму:

1. в трудовій теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживній вартості, корисності;
2. представники школи ввели до економічної науки поняття "суб'єктивна корисність (цінність)", визначивши останню як основу ціноутворення. Суб'єктивна корисність - значущість певної речі для певної людини;
3. замінено терміни класичної політекономії "вартість" і "товар" на "цінність" і "економічне благо";
4. застосовувався принцип монізму - єдиною основою ціни визнавалася корисність.

Негативною стороною цієї школи є відсутність зв'язку теорії з практикою.

Карл Менгер (1840-1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Віденського університету. У 1871 р. він опублікував книгу "Основи політичної економії", де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень. Методологія дослідження Менгера зводиться до мікроекономічного аналізу. Автор "Основ політичної економії" вважав, що економічні процеси потрібно вивчати через "... їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються". Критерій економічного характеру благ він виводив із відносин між потребою в благах і кількістю благ.Схожість Менгерової методології з класичною полягала у незастосуванні математичних методів.

Принцип спадної корисності Менгер виводить з того, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний чинник) та інтенсивності споживання індивіда (суб'єктивний чинник). Тому кожна додаткова одиниця блага набуває все меншої і меншої цінності. Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети споживання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна корисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т, д. пари взуття). Блага першого порядку - це найначальніші (споживні) блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків - це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Внаслідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх виробництво. Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив "користування капіталом і діяльність підприємців". Обмін виникає, коли блага певного суб'єкта для нього менш бажані, ніж блага іншого індивіда. В останнього таке ж ставлення до власних товарів. Обмін для них взаємовигідний, але нееквівалентний. Разом із вигодою обмін, за Менгером, є економічною жертвою, що віднімає "частину економічної користі, яку можна витягти з існуючого мінового співвідношення". Менгер відносить торговців до виробників подібно до землевласників і фабрикантів, оскільки торговці сприяють більш повному задоволенню людських потреб, тобто їхня діяльність відповідає цілям будь-якого господарства.Пропорції обміну благ визначаються співвідношенням їх граничної корисності.

       Ойген фон Бем-Баверк (Ейген Бем-Баверк) (1851-1914). Основні праці "Основи теорії цінності господарських благ" (1886 р.), "Капітал і прибуток" (1884 р.), "Позитивна теорія капіталу" (1889 р.), "Теорія Карла Маркса і її критика" (1896 р.). Концепція прибутку. Справжнє благо - заробітна плата, майбутнє благо - засоби виробництва. Справжнє благо ціниться вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток - винагорода підприємця за очікування. Відсоток (прибуток) - це категорія, пов'язана з обміном справжніх і майбутніх благ, оскільки веде до розподілу прибутків, що отримуються протягом певного часу.

      Теорія ціноутворення. Модель ціноутворення Бем-Баверка побудована за принципом застосування рівнодіючих оцінок до різних пар продавців і покупців і показує, що "величина ринкової ціни обмежується і визначається величиною суб'єктивних оцінок товару двома граничними парами".

      Ціна на конкурентному ринку, за Бем-Баверком, - це об'єктивна цінність. Механізм ціноутворення визнає як роль праці, так і витрат виробництва. Вирішальними фігурами системи стають суб'єкти ринку (покупці й продавці). Теорія виходить з положення про те, що запас благ обмежений, тому цінність товару (блага) залежить тільки від попиту (пропозиція еластична). Механізм визначення граничної корисності при обміні виходить з урахування даних про ціну і прибутки споживача.

     Теорія цінності та граничної корисності. Цінність - це суб'єктивна корисність, розмір якої залежить від суб'єкта й обставин. Абстрактну корисність мають всі блага, а цінність - обмежене число благ. Найменшу користь від блага Бем-Баверк називає граничною корисністю, остання збігається з тією корисністю, яку приносить остання одиниця цього блага, що задовольняє найменш важливу потребу.

      Поняття обміну. Обмін економічно можливий, якщо покупець оцінює річ вище, а продавець нижче за ту річ, в якій виражається ціна першої. Чим вища при цьому різниця оцінок, тим вища вигода операції.

      Фрідріх фон Візер (1851-1926). Основна праця - "Теорія суспільного господарства" (1914 р.), в якій він висуває й обґрунтовує "теорію ставлення". За цією теорією частина цінності блага має бути віднесена на рахунок іншого продуктивного блага (праця, земля, капітал), що бере участь у виробництві, тобто кожному з трьох чинників належить частина цінності створеного продукту. Теорію математично розробив Дж. Б. Кларк.

     Теорія витрат. По-перше, продуктивні блага представляють майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцевого продукту, тому витрати виробництва набувають цінності від цінності кінцевих продуктів. По-друге, пропозиція є зворотною стороною попиту - попиту тих, хто володіє товаром. При цьому витрати виражаються у платі за відвернення ресурсів від альтернативних варіантів використання, а також у ціні за послуги чинників, що використовуються для виробництва іншими виробниками.

Закон Візера: дійсною вартістю (корисністю) будь-якої речі є недоотримана корисність інших речей, яка могла бути створена за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво цієї речі. На відміну від О. Бем-Баверка Ф. Візер обстоював необхідність втручання держави в економіку. Вчений виступав на захист приватної власності, а приватну форму господарювання вважав єдиною, яка виправдала себе. Отже, ці представники збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в)До американської школи неокласиків зараховують професора колумбійського університету Джона Бейтса Кларка (1847— 1938). Основні його праці "Філософія багатства" (1889), "Проблеми монополій" (1901), "Суть економічної теорії" (1907).

 Під багатством вчений розумів кількісно обмежені джерела матеріального людського добробуту. Вічними, природними і універсальними законами багатства Дж. Б. Кларк вважав:  
 Закону граничної корисності,який полягає в тому, що у загальній кількості придбаних споживачем продуктів остання одиниця цього продукту має найменшу корисність. Згідно закону спадної граничної корисності у міру збільшення споживання блага гранична корисність кожної додаткової його одиниці знижується 
   Велику увагу Дж. Б. Кларк приділив аналізу закону спадної продуктивності, в основі якого знаходяться ідеї Т. Мальтуса щодо спадної родючості ґрунтів, Ж. Б. Сея про теорію трьох факторів виробництва та Й. фон Тюнена про спадну продуктивність праці та капіталу. Суть цього закону полягає в тому, що зростання розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) призводить до зменшення приросту продукції. Інакше кажучи, продуктивність змінного фактора постійно скорочується.Обґрунтовуючи закон спадної продуктивності праці і капіталу, Дж. Б. Кларк виходив з того, що кожний новий внесок праці у виробництво при незмінному розмірі капіталу супроводжується зниженням продуктивності у порівнянні з попередніми внесками. В свою чергу, кожний наступний приріст капіталу при незмінній чисельності робітників викликає зменшення додаткових обсягів виробництва продукції, зниження його ефективності порівняно з його попереднімвнеском. 
   Суть закону граничної продуктивності полягає в тому, що збільшення розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) на певному етапі викликає зменшення його продуктивності. Інакше кажучи, гранична продуктивність змінного фактора на певному етапі починає знижуватися..  представник американської школи, який поставив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.