Політика розподілу та перерозподілу доходів та їх ефективність

     Основна мета політики доходів полягає в  регулюванні і вирівнюванні доходів, подоланні надмірної диференціації  доходів різних соціальних груп населення.

     Основним  інструментом здійснення політики вирівнювання доходів є прогресивне оподаткування  високих і надвисоких доходів. Отримані таким чином кошти, акумулюючись в бюджетах, перерозподіляються для  соціальної підтримки незахищених  верств населення у вигляді різних соціальних виплат - трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, інших видів допомоги малозабезпеченим, багатодітним сім'ям). Такий механізм перерозподілу (передачі доходів від багатих до бідних отримав на заході назву "ефект Робін Гуда").

     Іншим інструментом державної політики доходів  є створення ефективної системи  соціального страхування: медичного, пенсійного, по безробіттю та ін.

За рахунок  бюджетних асигнувань та коштів роботодавців створюються спеціальні програми медичної допомоги, будівництва приватного житла, перекваліфікації безробітних, отримання вищої освіти та ін. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині. Ступінь нерівності в розподілі доходів графічно ілюструє крива Лоренца (рис. 4.1). Вона показує фактичний розподіл доходів між окремими частинами населення (сімей) за певний період часу (як правило, за рік).

     Рис. 4.1. Крива Лоренца

    Умови побудови кривої Лоренца:

• для розрахунків беруться номінальні доходи - до сплати податків;
• в доходи включаються трансфертні платежі.

    Якщо  все населення поділити на 5 частин (квінтелей) по 20% кожна, а сукупний доход  окремих частин населення також  по 20%, то лінія (бісектриса) ОА покаже абсолютну  рівність у розподілі доходу, тобто 20% населення отримує 20% сукупного  доходу, 40% - відповідно 40%, 60% - 60% і т.д. Однак, це абстрактна ситуація.

    Протилежну  ситуацію - абсолютної нерівності ілюструє пряма АВ - коли 1% населення отримує 100% сукупного доходу, що також є  нереальною ситуацією. Іншими словами, індекс "0" є показником абсолютної рівності, а "1" - абсолютної нерівності.

    В реальній дійсності перші 20% населення  можуть отримувати, наприклад, 5% доходу, 40% населення - 15% доходу, 60% - 35%, 100% - 100% сукупного  доходу. У відповідності з таким  розподілом і будуємо криву ОСБЛ, яка відхиляється від лінії абсолютної рівності ОА і ілюструє фактичний стан розподілу доходу.

    Чим більше крива відхиляється від бісектриси (лінії абсолютної рівності) (прогиб кривої) в бік лінії АВ (абсолютної нерівності), тим більша ступінь  нерівномірності (диференціації) в розподілі доходів в цій країні.

    Іншим (математичним) показником диференціації  доходів населення є коефіцієнт (індекс) Джині. Його розрахунок пов'язаний з кривою Лоренца. Коефіцієнт визначається як відношення площі заштрихованої фігури Ь, що знаходиться між бісектрисою ОА і кривою Лоренца, до площі всього трикутника ОАВ.

    де: G - площа заштрихованої частини графіка;

    SОAВ - площа трикутника.

    Величина  коефіцієнту змінюється в діапазоні  від нуля до одиниці. Якщо коефіцієнт дорівнює нулю, це означає стан абсолютної рівності, а якщо одиниці - абсолютної нерівності. Чим вище значення коефіцієнту, тобто чим ближче він наближається до одиниці, тим більша диференціація в розподілі сукупного доходу між окремими частинами населення країни.

    В розвинених країнах значення коефіцієнту Джині становить 0,25-0,35, в слаборозвинених - 0,70-0,80. В Україні - 0,60-0,75.

    Важливою  проблемою розподілу і регулювання  доходів є визначення оптимального співвідношення між економічною  ефективністю та соціальною справедливістю, розв'язання існуючого між ними протиріччя.

     Вибір концептуальних основ соціальної політики залежить від політичного процесу. Проте, якщо ринок не спроможний “правильно”  розподілити доходи, це не дає підстави вважати, що політичний процес спроможний знайти оптимальне рішення.

     Державний перерозподіл доходів здійснюється через бюджетно-фінансове регулювання. Держава відповідно до пріоритетів  соціальної політики чинними спеціальними соціальними програмами надає соціальні  виплати у формі грошових і  натуральних трансфертів а також послуг. Соціальні виплати і послуги різноманітні. Вони диференційовані за джерелами формування і засобами фінансування, умовами надання їх колу одержувачів. Грошові соціальні виплати пов'язані з компенсацією втрат (зменшенням) доходу в результаті: повної або часткової втрати працездатності, народження дітей, втрати годувальників або роботи (виплати по безробіттю, компенсації витрат на перекваліфікацію та інші виплати безробітним). Грошові соціальні виплати доповнюються повністю або частково безкоштовними послугами охорони здоров'я, освіти, житлового і транспортного секторів. Всі соціальні трансферти можуть носити одночасний характер або виплачуватися періодично протягом установленого часу. Розмір соціальних виплат може залежати від законодавчо встановлюваного мінімуму душового доходу або заробітної плати. Соціальні трансферти можуть приймати форму податкових знижок. Всі соціальні виплати оформляються в систему соціального страхування і соціального забезпечення, доповнену державною добродійністю.

     У країнах із ринковою економікою фінансування цих сфер здійснюється на тристоронній основі (держава, роботодавці й одержувачі доходів), а в країнах з адміністративно-командною  економікою –централізовано. Реальні  доходи населення формувалися в  основному за рахунок зарплати і доходів із суспільних фондів споживання (СФС). Розподіл СФС здійснювався на безкоштовній або частково платній основі відповідно до кількості і якості трудового внеску в суспільне виробництво, а також з урахуванням потреби.

     Відомі  різноманітні варіанти поєднання державної і приватної гілок соціальних виплат. Метою соціальної політики є заохочення усіх форм ділової активності, насамперед трудової і підприємницької. Трудова активність виявляється в підвищенні ступеня використання резервів праці, росту зайнятості і продуктивності праці, підприємницька відбита обсягом і структурою інвестицій. Бувши об'єктивно взаємозалежними, ці форми діяльності здійснюються в кожний даний момент різними суб'єктами, що мають різні мотиваційні моделі поведінки. У результаті система державного регулювання повинна одночасно підтримувати доходи і створювати стимули підвищення ділової активності всіх ринкових суб'єктів.

     Ринкова система взаємодії містить різноманітні види ризиків, у тому числі ризик  втрати або зниження доходів. Державні гарантії компенсації ризику втрати доходу (система державної підтримки доходів) складають головне утримання систем соціального захисту населення. Існуючі системи соціального захисту спрямовані на підтримку певного (гарантованого) рівня доходів і споживання послуг охорони здоров'я, освіти й ін. соціально слабких, малозабезпечених прошарків населення. У категорію малозабезпечених потрапляють особи з доходами, що зменшуються у результаті погіршення стану здоров'я й інвалідності, народження дітей або старості, втрати роботи або годувальників і ін. Коло осіб, що є об'єктом соціального захисту, достатньо неоднорідне і значно розширюється в умовах дестабілізації національної економіки.

     Однією  з форм соціального захисту у  зв?язку з підвищенням споживчих цін є компенсаційні і дотаційні виплати, використовуються не тільки як тимчасовий захід, але і як постійно чинний елемент соціального захисту. Мова йде про захист доходів населення від інфляції, що практично здійснюється різними способами. Серед них: адаптація, тобто підвищення пенсій і доходів попередніх призначень у відповідності з динамікою цін і рівня життя; компенсація – прямий перегляд ставок і окладів при укладанні колективних договорів, що застосовується при підвищенні цін на певні групи товарів широкого вжитку; індексація доходів населення – основна форма соціального захисту населення.

     Державна  індексація доходів – це встановлений державою механізм підвищення грошових доходів населення, що компенсує  частково або повністю подорожчання споживчих товарів і послуг. Вона направлена на підтримку платоспроможної здатності, особливо вразливих груп з фіксованими доходами – пенсіонерів, інвалідів, неповних і багатодітних сімей, а також молоді. Державна індексація доходів ведеться на основі врахування росту вартості життя. Оцінка зміни вартості життя здійснюється з розрахунку індексу цін і тарифів фіксованого набору товарів і послуг, що складають споживчий кошик. Споживчі кошики, що відбивають обсяг і структуру сімейних витрат, диференційовані за доходними групами. На відміну від споживчого кошика мінімум матеріальної заможності, структура споживчих витрат середнього жителя країни швидко змінюються, так що набір товарів і послуг, що включаються в споживчий кошик середнього класу, постійно розширюється.

     Світовий  досвід проведення індексації доходів  показує, що цей процес повинний бути обмеженим і диференціюватися по категоріях доходоотримувачів і  за часом. Підтримка доходів здійснюється в різних формах і по різних каналах. Система соціального захисту  спрямована на підтримку реальних, а не номінальних доходів, тому поєднує у собі заходи, що компенсують втрату грошових доходів і натуральні виплати і пільги.

     Матеріальною  базою державного перерозподілу  доходів є державні фінанси. Існуючі  в сучасних умовах системи оподатковування дають у цілому слабкий ефект перерозподілу. Прогресивний вплив прямих податків звичайно послабляються регресивним ефектом від непрямих. Відзначимо, що непрямі податки відбиті в цінах, а це означає, що вони впливають не тільки на номінальні, але і на реальні доходи. Причому всі платники непрямих податків, у тому числі і соціально слабкі, беруть участь у фінансуванні витрат по виплаті соціальних трансфертів.

     Всі диспропорції, що сьогодні існують  в доходах, зумовлюють необхідність активної ролі держави в регулюванні оплати праці та доходів населення, тільки держава може забезпечити справедливе й суспільно прийнятний розподіл в умовах ринкової економіки. Однак спроби впливати на диференціацію, тобто впливати на перерозподіл доходів небезпечні цілим рядом витрат. Найбільша небезпека в тому, що процеси легітимізації економіки, можуть знов набути нелегітимних рис.

     Розробляючи систему рекомендацій, необхідно додержуватися принципу комплексності розгляду проблем диференціації, оскільки вибудовування політики пом'якшення за принципом «латання дірок» призводить до одночасної реалізації суперечливих програм, помилкового обрання пріоритетів. З огляду на те, що існуюча диференціація не може розглядатися тільки як наслідок економічних процесів, зусилля щодо її зниження повинні бути одночасно спрямовані на усунення економічних, інституціональних і політичних причин. В економічному плані головна проблема - це доступ до ресурсів.

     Для забезпечення нормативного рівня нерівності та з метою встановлення меж припустимої нерівності, нерівності доходів в умовах конкурентної рівноваги і меж оптимальної нерівності доцільно:

     1) використовувати інструментарій перерозподільних механізмів через систему трансфертів та податки, зокрема, ввести прогресивний прибутковий податок як механізм перерозподілу доходів.

     2) визначити економічну оцінку компромісу між ефективністю та справедливістю.

     3) потрібен перехід до політики зростання заробітної плати, що розвиває купівельний попит і стимулює зростання виробництва продукції й послуг. Таку політику можна назвати політикою розвиваючого зростання заробітної плати.

     4) провести інвентаризацію державної власності та ввести суспільний контроль за доходами й видатками найбільших монополій.

5) необхідно змінити ідеологію управління окремими податками:

• з метою впровадження диференційованого підходу до оподаткування ввести межу високо забезпеченості;
• однаковою мірою податок мусять сплачувати не лише фізичні особи (за квартири і будинки, в яких вони проживають), а й усі бізнес та державні установи (без винятків);
• ввести податок на розкіш [14, c. 13].

      6) Розробити механізми індексації оплати праці як інструмент нейтралізації інфляції. Під час її розробки враховувати два аспекти: інтервали індексації (як часто варто проводити індексацію) і базу індексування:

• відповідно до світової практики, періодичність індексації доцільно погоджувати із встановленням певного порога зростання цін;
• для забезпечення заходів, необхідних для перерозподілу доходів, запобігання падіння купівельного попиту і зниження обсягів виробництва поріг індексації встановлювати на низькому рівні: 0,2 %, 0,4 %, 1 %, 2 %;

     -    ввести диференційовану індексацію, залежно від рівня доходів, для чого необхідно визначити межу низько- і високодоходних груп; більшою мірою впроваджувати індексацію для людей з низькими доходами порівняно з середніми та високими.

     7. Джерелом перерозподілу міг би стати податок на нерухомість, який стягується з власників нерухомості житлового, виробничого та невиробничого призначення.