Політика розподілу та перерозподілу доходів та їх ефективність

     Курсова робота

     на  тему:

     "Політика  перерозподілу доходів та її  ефективність" 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     Зростання економіки та процеси модернізації, що відбулися в Україні, супроводжуються безпрецедентним зростанням нерівності в розподілі результатів економічної діяльності. Зниження реальних доходів і зростання їхньої диференціації - це дві основні тенденції у зміні рівня життя громадян за роки незалежності. Особливість ситуації в Україні полягає в тому, що, маючи невисокий ВВП та невисокі доходи на душу населення, економічне зростання відбувається в умовах небувало високої поляризації доходів. Особливо відзначимо, нерівність, що посилюється, не сприяє оздоровленню економіки, а, навпаки, породжує тіньові розподільчі процеси. При цьому, нерівність у розподілі спостерігається на підприємствах, у галузі, на міжгалузевому й міжрегіональному рівнях.

    Актуальність  теми, полягає в тому, що останніми роками тривав інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших верств населення. Процеси соціальної диференціації спостерігаються в усіх трансформаційних економіках. Однак варто визнати, що в Україні, поряд з Росією, ступінь доходної нерівності не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи. Фахівці Світового банку пояснюють істотне зростання нерівності з недоліком реформ і здатністю груп, що мають владу, впливати на політику в інтересах особистого збагачення, а також наявністю високого рівня корупції в країні. Проблема ускладнюється тим, що сформована в Україні економічна система не містить ніяких вбудованих механізмів перерозподілу доходів у національному масштабі.

    Істотний внесок у розробку проблеми перерозподілу доходів та їх диференціації здійснили вітчизняні науковці. Зокрема, вивченню тенденцій розшарування населення на рівні країни і регіонів, особливостей формування доходів населення за джерелами, проблеми  нерівномірності соціально-економічного розвитку  регіонів присвячено праці В.С. Заяць, Г.С. Кваснікова, А.В.Саввова, А.Н. Гвелесіані, О.В. Гудими, М.І. Долішнього.

    Метою дослідження є макроекономічний аналіз процесів розподілу та перерозподілу доходів населення та їх ефективність.

    Для досягнення мети курсової роботи поставлено такі завдання:

• дослідити види доходів та історію проблем розподілу у працях вчених;
• виявити особливості функціонального та персонального розподілу доходів;
• дослідити регіональну диференціацію доходів України та завдання соціально-економічної політики;
• визначити перерозподіл і вирівнювання доходів і можливі наслідки встановлення рівності в доходах.

     Об’єктом  дослідження є сфера розподілу та перерозподілу доходів населення в умовах ринкової економіки.

     Предметом дослідження є закономірності, тенденції та особливості розподілу та перерозподілу доходів України.

      Методологічною  основою курсової роботи стали загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Серед них - методи аналізу та синтезу, статистичні методи, зокрема групувань, зіставлення, графічний та табличний методи, порівняльний аналіз, історичний метод, системний підхід тощо.

      Інформаційною базою дослідження стали основні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, публікації міжнародних та вітчизняних дослідницьких центрів, дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства праці і соціальної політики України, Інституту демографії та соціальної політики, Національного інституту стратегічних досліджень тощо.  
 
 
 

     1. ВИДИ ДОХОДІВ. ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМ  РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ У ПРАЦЯХ  ВЧЕНИХ 

      

     Формування  доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

     1.  Усі доходи формуються відповідно  до вкладу праці, природних  ресурсів, капіталу і підприємницьких  здібностей у виробництво товарів  та послуг. Це означає, що розподіл  носить факторний характер,    є    функціонально-виробничим, а основними факторними  доходами  виступають  заробітна  плата,  рента, відсоток і прибуток.

     2. Дохід від факторів виробництва  пропорційний кількості і якості  вкладених ресурсів. На цьому  заснований принцип соціальної  справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

     3. Нерівномірність у розподілі  ресурсів веде до значної нерівності  в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку   соціально-економічних  проблем:   підривати   стимули, загострювати     соціальну     несправедливість,     погіршувати можливості для розвитку суспільства.

     4. Для    нормального    функціонування    економіки    необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.

     5. У зв'язку із функціонування  недосконалої конкуренції у сучасній   ринковій   економіці  розмір   доходу   може   не відображати  вкладу факторів виробництва  у випуск готової продукції.   Це   пов'язується,   наприклад,   із   монопольним становищем  підприємств,  можливістю  отримати  спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом.

     Отже, доходи – це сума грошових засобів та натуральних надходжень до суб’єктів господарського життя. У вузькому значенні дохід – це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік) [10, с. 210].

     В табл. 1.1 наведена класифікація доходів.

     Таблиця 2.1

     Класифікація  доходів

 

     Слід  розрізняти доходи, які мають виробниче  призначення (спрямовуються на нагромадження – збільшення основного капіталу  і оборотних засобів, а також створення страхових запасів), від доходів, які мають споживче призначення. Такі доходи використовуються на задоволення особистих потреб людини (харчування, одяг, взуття, житло, предмети побуту, культурно-освітні послуги, тощо) [12, с. 198].

     Розрізняють номінальні, наявні та реальні наявні доходи громадян. Номінальні доходи охоплюють  обсяги доходів, одержаних домогосподарством  у грошовій формі в поточному  періоді. Наявні доходи – це та сума грошових доходів, яка використовується домогосподарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Величина наявних доходів є меншою за суму номінальних доходів на величину податків і зборів. Реальні наявні доходи визначають, ґрунтуючись на сумі наявних доходів громадян з урахуванням індексу інфляції.

     Є різні підходи вчених до проблем  перерозподілу доходів.

      Підхід  утилітаризму (І. Бентам та Д. Мілль)  до перерозподілу доходу ґрунтується на припущенні про спадаючу граничну корисність. Здається цілком слушним, що додаткова одиниця доходу для бідної людини надає цій людині більше додаткової корисності ніж для багатої людини. Таке припущення, разом з метою максимізації загальної корисності, означає, що уряд має прагнути досягнення рівномірного розподілу доходу [7, c. 115].

      Однак, висновки утилітарної теорії не означають, що уряд повинен продовжувати перерозподіл доходу то такого моменту, коли все  суспільство матиме рівний дохід. Причиною цьому є те, що перерозподіл доходу впливатиме на загальний дохід суспільства завдяки впливу на заохочувальні стимули. Для перерозподілу доходу люди з високими прибутками повинні сплачувати великі податки, а люди з низьким доходом – отримувати соціальну допомогу від держави. Якщо уряд відбирає додатковий дохід, який людина може отримати, через високі податки на прибуток або зниження субсидіювання, обидві групи матимуть менше стимулів для праці. Оскільки вони працюватимуть менше, то й дохід суспільства спадатиме разом із загальною корисністю. Утилітаристський уряд має збалансовувати надбання від більшої рівності та втрати від зниження стимулювання до праці [19, c. 212].

     Перерозподіл  доходів за утилітаризмом має  на увазі проведення відповідної  державної політики. Однак податки  спотворюють стимули і призводять до втрат. Якщо уряд вводить прогресивне оподаткування з метою вилучення додаткових доходів у багатих і направляє їх у формі трансфертів бідним, тоді стимули до праці слабшають, відповідно знижуються як сукупний дохід, так і гранична корисність. Держава, яка керується утилітаристськими цінностями, повинна постійно підтримувати баланс вигод  рівності членів суспільства і втрат, пов’язаних з втратами стимулів. Щоб максимізувати граничну корисність уряд повинен припинити спроби подальшого вирівнювання доходів в суспільстві.

     Отже, утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу  доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для  заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспільна корисність максимізується, Парето - ефективність досягається за більш рівномірного розподілу доходів.

      Інше  направлення філософської думки, яке досліджує питання рівності членів суспільства,  є лібералізм ( Джон Роулз).

     Завдяки лібералізму сучасна цивілізація  набула своїх багатьох характерних  рис – як позитивних, так і  негативних. За допомогою ліберальної  політики долалися кризи й відбувалися докорінні трансформації в житті народів. Немає такої значимої соціальної сфери або інституції, на існування і функціонування якої не вплинув (і не продовжував би впливати) лібералізм. Разом з тим, саме в ліберальних тенденціях можна вбачати небезпеку для стійкості й спадкоємності, ліберальні модернізації нерідко невідворотно руйнують структури усталеного соціального порядку і світогляду, примусово втягують спільноти й окремих людей до нового цивілізаційного круговорот, де ефективність і темп існування, користь і корисність замінюють колишню повагу до авторитету й шанобливе ставлення до традиції та історії.

      Лібералізм: теорія, за якою уряд повинен обирати  політику справедливості, оцінену безстороннім необізнаним спостерігачем.

      Максимінний критерій: завдання  уряду - максимізація добробуту найбіднішої людини в суспільстві.

      Лібертаризм (Джон Локк, Девід Г"юм, Адам Сміт, Томас Джефферсон і Томас Пейн): теорія, згідно з якою уряд повинен карати злочини та заохочувати добровільні угоди, а не перерозподіляти дохід.

      За  теорією лібертаризму уряд не повинен  забирати дохід у одних і віддавати  його іншим, щоб досягти будь-якого  певного розподілення доходу. Загальний  дохід суспільства не є розподільним ресурсом, який може перерозподілитися  державним урядовцем, щоб досягти певної соціальної мети. Замість цього лібертаристи стверджують, що суспільство, як таке, не має доходу – тільки окремі члени суспільства можуть заробити гроші.

      Лібертаристською  альтернативою до оцінювання результатів  економічного процесу є оцінка самого економічного процесу. Коли розподілення доходу досягнуто нечесним шляхом (наприклад, коли одна людина щось краде у іншої) уряд має право та повинен виправити ситуацію. Але, оскільки процес, який визначає розподілення доходу, є справедливим, остаточне розподілення також є справедливим, незважаючи на те, чи є воно рівним [2, c. 128].