Підприємництво та особливості його розвитку в Україні

Асоціації – форма добровільного об’єднання самостійних підприємств, організацій, які одночасно можуть входити до інших утворень. Зазвичай в асоціації об’єднуються підприємства, що знаходяться на певній території, займаються певним видом господарської діяльності та мають спільні цілі.

Консорціум – об’єднання підприємців, що з метою провести крупні фінансові операції (найчастіше  інвестиції). Частка відповідальності кожного з них зменшує ризик [2, с. 23]

Синдикат – об’єднання підприємців однієї галузі з метою  усунення надмірної конкуренції між ними та прискорення реалізації продукції.

Картель – угода між  підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію та послуги, про поділ  ринків, частки в загальному об’ємі виробництва.

У фінансово-промислові групи об’єднуються промисловий, банківський та страховий капітал, а також інтелектуальний потенціал підприємств та організацій.

Підприємства можуть функціонувати у вигляді господарських  товариств. Господарські товариства –  це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. До господарських товариств належать:

1. акціонерні товариства, які мають статутний фонд, тобто загальну номінальну вартість випущених акцій, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несуть відповідальність за зобов’язанням тільки майном товариства;
2. товариства з обмеженою відповідальністю, що мають статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів;
3. товариства з додатковою відповідальністю, статутний фонд яких поділений на частки визначених установчими документів розмірів. Учасники такого товариства відповідають своїми внесками до статутного фонду, якщо цього недостатньо – належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника;
4. повне товариство – товариство,  всі учасники  якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном;
5. командитне товариство, що включає поряд з учасниками, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

2.2 Принципи та умови  ведення підприємницької діяльності

Еволюція підприємництва як частини людської цивілізації  розробила основні принципи ведення  підприємницької діяльності в умовах ринку.

Перший цивілізаційний принцип, на якому базується підприємництво – розмежування економічної та політичної влади. Тип підприємців, що базуються на протилежному принципі сприяють безконтрольній владі. Політичну владу повинні мати обдаровані та працьовиті люди, а не ті, хто мають великі статки. Тут доречний термін, запроваджений Майклом Янгом, а саме «мерітократія» - влада

гідних. Неправильно використовувати  політичну владу для збагачення.

Другий принцип – правовий, неухильне  додержання законів. Право

обмежує силу, перешкоджає її вторгненню в господарські відносини. Право власності дає гарантії, що вироблений продукт не буде вилучено під яким-небудь приводом, тим самим стимулює високу якість товару. Тобто дотримання правового принципу необхідне не лише з боку підприємства, але й з боку держави.

Третій – рівноцінний обмін. Тобто обмін товарами, грошами, послугами має бути справедливим. Кожна сторона виграє завдяки тому, що їй більш потрібен продукт, який вона отримує в обмін на свій.

Четвертий – суверенітет виробника - право підприємця, його підприємства самостійно визначати, що, коли і в якій кількості виготовляти, кому і за якими цінами продавати вироблені товари.

П'ятий – партнерство в справі - залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів громадян, інвестиційних та орендних підприємств, банків, компаній, юридичних осіб.

Шостий – соціально-економічна свобода підприємництва, вона передбачає вільний найм працівників, отримання необмеженого доходу, самостійне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків та обов'язкових платежів, установлених законодавством.

Сьомий – свобода доступу до ресурсів забезпечує наявність можливості для залучення і використання матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, трудових, інформаційних, природно-кліматичних та інших ресурсів.

Восьмий – економічна відповідальність. Підприємство виходить з обов'язковості компенсації завданої шкоди винуватцями. Компенсація збитків забезпечується правовими та економічними гарантіями. Порушення договірних умов карається штрафами, санкціями, виплатою неустойки. Крім того, підприємець несе відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Організаційний  механізм здійснення підприємницького бізнесу в умовах 
переходу до ринкової економіки закладений у Законі України „Про 
підприємництво" від 07.02.1991 р. Більшість з вищевказаних принципів згадані в цьому законі.

Перед тим, як організувати підприємницьку діяльність, треба вирішити, що та як буде виробляти й продавати  підприємство, в які строки, для  якої групи споживачів. Загальний  алгоритм перерахованих задач можна представити у вигляді ланцюга:

Формування  підприємницької ідеї – Стратегічна  мета – Розробка документації на створення  підприємства – Розробка бізнес-проекту  – Державна реєстрація підприємства – Початок функціонування підприємства.

При розробці документації підприємства слід пам’ятати, що головним його установчим документом є устав. Він містить найменування фірми, адресу, тип організаційно-правової форми, максимально можливий перелік видів діяльності, систему, структуру та компетенцію органів управління, права та обов’язки виконавчого органу, порядок прийняття рішень, відповідальність учасників підприємницької діяльності, розмір статутного капіталу, порядок розподілу та використання прибутків, відомості про філіали та представництва тощо.

Світова практика показує, що корпоративна форма організації  бізнесу дає змогу сконцентрувати більший капітал. Якщо підприємство функціонує у вигляді акціонерного товариства, то його вищим органом управління є загальне зібрання акціонерів, де вирішуються найважливіші питання функціонування підприємства.

При створенні  підприємства, його державної реєстрації, встановленні на облік в державній  податковій адміністрації, відкритті  рахунків у банках, ліцензуванні окремих  видів діяльності слід користуватися законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. [14].

На розвиток підприємницької діяльності, її результати значний вплив чинить підприємницьке середовище. Воно включає внутрішні  та зовнішні умови, котрі впливають на результативність того чи іншого підприємства.

До внутрішніх умов належать: вірний вибір організаційно-правової форми підприємництва, рівень оптимальності  організаційної її структури, наявність необхідних фінансів для успішної діяльності, рівень знань персоналу та стиль управління менеджерів, соціально-психологічна атмосфера організації, її моральний клімат, стан маркетингових досліджень, глибоке знання ринку, рівень ділових відносин працівників, їх поведінка.

Зовнішнє  середовище підприємницької діяльності являє собою сукупність економічних, соціальних, правових умов, що сприяють формуванню та розвитку підприємства.

Економічні умови підприємництва представляють собою можливість пропозиції товарів і платоспроможний  попит на них, надлишок або недостатність робочої сили, стабільність грошово-кредитної системи країни. Надлишок або нестача робочої сили впливає на рівень заробітної плати працівників та їх можливість придбання товарів, їх купівельну спроможність. Стабільність грошово-кредитної системи в країні дозволяє підприємцям планувати стратегію свого розвитку на багато років вперед, інвестувати капітал у виробництва з тривалим терміном самоокупності витрат. Нестабільність грошово-кредитної системи, інфляція, ріст ставок за користування кредитом змушують підприємця купувати необхідні ресурси за завищеними цінами, втрачати контроль над цінами в умовах жорсткої конкуренції, нести додаткові витрати. Дотримання конкуренції передбачає вільне суперництво між учасниками підприємницького процесу.

Соціальні умови орієнтують підприємця на наявність трудових ресурсів необхідної кваліфікації і таких  можливостей, які дозволили б  їм своєю працею забезпечити гідний людини рівень життя. 
 Правові умови підприємницької діяльності вимагають створення необхідної законодавчо-нормативної бази, правової захищеності та державної підтримки підприємництва, дотримання конкурентного режиму господарювання. Державна підтримка підприємництва проявляється у податкових пільгах, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, кредитуванні, підготовці фахівців, інформаційному обслуговуванні, створенні необхідної інфраструктури. 
 Розвиток суспільства та підприємницької активності обумовлює постійне корегування принципів і умов діяльності підприємців. Для успішного ведення підприємницької діяльності необхідно не тільки знати ці принципи та умови, але й дотримуватись їх.

                                                         РОЗДІЛ 3

                    СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

3.1. Стан розвитку підприємництва  в Україні

Ще у XVIII ст.. в Україні було закладено основу підприємництва. Розвиток підприємництва на українських землях тісно пов’язаний з купецьким гільдіями, що являли собою перші прояви підприємницької діяльності. Пізніше, наприкінці XIX - на початку XX ст. їх роль в економічному розвитку країни суттєво зменшується. В добу комунізму підприємництво зазнало значних утисків, воно вважалося таким господарським устроєм, який підлягав винищенню та суперечив ідеології. Не зважаючи на фізичну ліквідацію підприємців, у СРСР існували специфічні, сурогатні, але не менш підприємницькі форми економічної поведінки. Зі здобуттям Україною незалежності почався етап активної денаціоналізації підприємств та роздержавлення. Приватизація сприяла розвитку підприємництва в Україні. З 1992 р. активно починають розвиватися підприємства. Зрозуміло, що появу такою тенденції підтримав ряд інституціональних змін, які сприяли становленню структур малого та середнього бізнесу, що займалися не виробництвом, а реалізацією для українського споживача імпортних і неконкурентоспроможних вітчизняних товарів. Зокрема, прийняття Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва».

1. Статистика з сайту Держкомстату [8] свідчить, що станом на 1.03.2011 р. в Україні зареєстровано 1млн. 301, 495 тис. підприємств, з них 1 млн. 245, 321 тис. зі статусом юридичної особи, 56, 174 – без статусу. Такі дані містяться в Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій. Структура кількості підприємств така: у торгівлі та побутовому ремонті функціонують 25,1 % підприємств; надають комунальні, індивідуальні послуги, працюють у сфері культури та спорту 13,8% відповідно; у сфері операцій з нерухомістю, оренда, інженеринг, надання послуг підприємцям – 13,7 % підприємств; в переробній промисловості – 9 %; в будівництві – 7 %; в сільському господарстві, полювання, лісному господарстві – 6,6 % тощо. Як бачимо, більша кількість підприємств України працює у сфері торгівлі. Це негативна тенденція, бо для повноцінного, сталого економічного розвитку країни, збільшення експорту, потрібні підприємства, що займаються безпосередньо виробництвом товарів, а не їх перепродажем. Економіка повертається до стану XVIII ст., коли підприємницький клас представляли купці.
2. Якщо проаналізувати щорічний приріст кількості підприємців, то можна побачити, що темп приросту кількості зареєстрованих фізичних осіб-підприємців у період з 01.01. 2010 р. по 01. 01. 2011 р. склав 5,26 % за рік. На 01.01.2011 р. в Україні зареєстровано близько 5 млн. фізичних осіб-підприємців за даними сайту державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва [19].

Чи відповідають статистичні  дані реальному стану речей щодо розвитку підприємництва в Україні? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, можна казати про те, що підприємництво розвивається, бо з’являється безліч нових підприємств. Але не можливо не звернути увагу на серйозні проблеми,що заважають повноцінному розвитку підприємництва.

Головними проблемами, з якими стикаються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, є наступними:

1. Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають з списках проблем не останнє місце. За витратами часу, коштів, нервових зусиль, діюча в Україні процедура реєстрації підприємців все ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.
2. Дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківський кредит дається із високою кредитною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки бізнесу в України немає. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, державний інноваційний фонд, кошти виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; кошти місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Але всі ці джерела вкрай не дієві.
3. Доступ до приміщень та устаткування ускладнено, дефіцит інформації та нестача кваліфікованого персоналу.
4. Труднощі з реалізацією продукції та доступ до сировини і матеріалів. Дуже часто наявне сировина не відповідає двом факторам, а саме ціновому та якісному.
5. Відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Підприємці відзначають некомпетентність службовців багатьох рівнів, що породжує необгрунтовані претензії. Але головною проблемою у відносинах з податковою адміністрацією є вкрай високі податки. В 2009 році фінансовий результат (сальдо) підприємств від звичайної діяльності до оподаткування вперше за всю історію статистичних спостережень України був негативним та становив «мінус» 42,4 млрд. гривень. 01.04.2011 р. набув чинності новий Податковий кодекс України [10], начальник управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості Ігор Сухомлін заявив, що з прийняттям Податкового кодексу тіньова зайнятість в Україні зросла в два рази. Ще до прийняття нового Податкового кодексу, 90 % підприємців визнавали, що не сплачують податки в повному обсязі, встановленому законом.
6. Недостатня власна підготовленість до бізнесу. Сфера підготовки підприємництва знаходитися в Україні в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації з приводу ведення бізнесу.
7. Потреба в реструктуризації підприємств, що тісно пов’язана з проблемою дефіциту фінансів. Більшість підприємства використовують застарілі методи управління та устаткування. Для оновлення основних фондів та застосування інновацій в сфері організації та управління, підприємства потребують кваліфікованих управлінців, коштів та передусім активної державної допомоги.
8. Політика підтримки державою підприємств переважно декларативна, але не практична. Законодавча база неоднозначна та суперечлива.
9. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх увіддалених районах і селах.
10. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.
11. Нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва [16, с. 120].
12. Недостатня ефективність підприємств. Особливо це стосується підприємств малого та середнього бізнесу. Все більше підприємств втрачають рентабельність. Це пов’язано не тільки зі збільшенням податків, але й з подорожчанням нафти, проміжних матеріалів та ресурсів для діяльності підприємств. З усіх підприємств 46, 6 % - а це майже половина – на початок квітня 2011 р. є збитковими [1, с. 1].