Підприємництво та особливості його розвитку в Україні

  1.2  Зародження підприємництва як світового феномену

Підприємництво  як світовий феномен розпочало зароджуватися  ще у Стародавньому світі. З появою приватної власності, а з’явилася вона в Бронзовому столітті, почалася майнова диференціація, що набагато пізніше виразилась у власності на засоби виробництва. Але масштаби підприємницької діяльності в Стародавньому світі були набагато вужчі, ніж зараз,  та й існувала ця діяльність в примітивних формах. Наприклад, купці з Месопотамії об’єднувалися в відносно складні товариства та навіть утворювали компанії. У багатьох містах вони мали своїх представників та вели справи за допомогою акредитивів.  Від представників вимагалося надавати звітність по торговим договорам та операціям у обмежені терміни. Подальшому розвитку підприємництва сприяли греки. Торгівля була функцією міст-держав. Ціни регулювалися, а кредитні відносини зазвичай виникали між друзями і не потребували відсотку. Організація підприємницької діяльності римлян була такою ж, як у греків, але вони спрямували свої таланти в область юриспруденції для закладання сучасних основ корпорації.

Діяльність  підприємницьких організацій Стародавнього  світу обмежувалася головним чином  торгівлею. Але слід зазначити, що у греків розвинутою була видобувна галузь, архітектурно-будівничі витвори римлян та єгиптян досі викликають захоплення. Об’єми підприємств видобувних галузей були невеликими, там могло працювати всього кілька робітників, переважно рабів. В Римі на той час існували навіть банківські установи, підприємства з пошиття одягу, виготовлення посуду тощо. В Месопотамії зародився господарський облік, який вели жерці. Пізніше підприємництво розвивалося на Сході, в Візантійській імперії, Арабському халіфаті. На Заході масштаби підприємництво майже не існувало до початку XIII ст., коли його відродженням зайнялися італійські міста. У кожному середньовічному місті існувало два типи підприємців. До першого типу належать дрібні капіталісти: мандрівні купці, вуличні торговці, ремісники незалежні та ремісники цехів. До другого – крупні підприємці, або «осілі купці», які зі своїх контор керували банківською та торговою діяльністю. В XII столітті мандрівні купці Європи почали об’єднуватися в вільну федерацію місцевих гільдій, що в 1300 р. отримала назву Ганзейського союзу. Пізніше XV – XVIII століття охарактеризувалися епохою первісного нагромадження капіталу, бурхливим розвитком підприємництва, мануфактур. Пізніше на зміну  купцям прийшли капіталісти-промисловці. В Англії, Голландії, Індії утворювалися акціонерні компанії, де кожен з їх учасників міг мати власну торгівлю, але через централізовано кероване підприємство. Із історії відомо, що XVIII ознаменувався «промисловим переворотом», саме в XVIII столітті зародилась теорія підприємництва. Термін «підприємництво» вперше ввів на початку XVIII століття французький економіст Річард Кантільон. Він розумів підприємництво як особливу економічну функцію, в якій завжди наявна частка ризику. До підприємців зараховував тих, хто мав нефіксований прибуток, тобто займався економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Кантільон визначав підприємця як людину, що за певну суму купує засоби виробництва, щоб виробити та продати її з метою одержання прибутку. Але підприємницька діяльність у сучасному уявленні пов’язується не тільки з виробництвом матеріальних благ, а також зі сферою послуг. Цього не врахував Кантільон.

Адам Сміт що за наявності капіталу, праці, сировини може спонтанно виникнути підприємництво. Але він не врахував того, що підприємець має володіти не тільки факторами виробництва, але й особливими якостями. Сміт визначив, що підприємець – це власник, який іде на економічний ризик

заради реалізації певної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організовує виробництво і, як наслідок, розпоряджається його результатами.

Жан Батіст Сей пов’язував підприємництво з організацією людей  у межах виробничої одиниці. Він  підкреслював головну роль підприємця в процесі 

виробництва та теорії розподілу. Сей визначав, що підприємець – це економічний           

агент, який комбінує фактори  виробництва.

Найбільший вклад у  розробку теорії підприємництва вніс видатний австрійсько-американський  економіст Йозеф Шумпетер. За Шумпетером  концепція підприємництва ґрунтується на трьох основних засадах:

1. функція підприємництва – у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Цю теорію ще називають теорією «п’яти типів нововведень»;
2. підприємництво – універсальна загальноекономічна функція будь-якої економічної системи та поєднується з управлінням, маркетингом, науковими розробками тощо;
3. підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центрі теорії Шумпетера  підприємець з принципово новими якостями. Підприємницьку функцію він  ототожнював з функцією економічного лідерства та новаторства. Поняття «інновація» ввів у практику саме Йозеф Шумпетер. Він зазначив, що підприємництво – творець інновації, а інновація – дітище підприємництва. Економіст передбачив, що конкуренція в підприємництві призведе до прогресивних розробок та демонополізації. Старі продукти й попередні форми організації витісняються. Виникає процес «творчого руйнування». Головним фактором, що стимулює підприємницьку діяльність та дає змогу новим підприємцям розпочати діяльність, Шумпетер вважає кредит. Теорія Шумпетера є апогеєм у розробці теорії підприємництва.

Історія розвитку підприємництва нараховує кілька глобальних цілей і завдань, які поетапно змінювалися після свого розв'язання. З ними змінювались і теоретичні концепції управління підприємництвом у цілому.

Метою перших підприємницьких об’єднань було створення найбільшої кількості продукції, вигідний її продаж. На початкових етапах розвитку продуктивних сил в епоху становлення капіталізму підприємці мали за мету зайняти на якийсь час відповідний сектор і сегмент ринку, а через збільшення масштабів виробництва отримувати все більшу масу прибутків для продовження накопичення капіталу. На початку XX ст. майже всюди основні цілі і завдання підприємців істотно змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити та вдосконалити механізм масового виробництва, автоматизувати його, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення прибутку, рентабельності та конкурентоздатності. Успіх підприємству в нових умовах гарантувала низька ціна на продукцію та зростаюча кількість реалізованих товарів і все більша маса прибутку. У сучасних умовах, в XXI ст. головною цінністю для суспільства є інформація, таким чином, підприємництво орієнтується на інформаційні технології.

Отже, зародження підприємництва відбулося ще за часів Стародавнього світу як об’єктивне явище, що викликане вічним прагненням людини до прибутку та самореалізації. Підприємництво змінювало свої форми та розвивалося. Як наслідок, вже у XVIII ст. почали виникати дослідження підприємництва та підприємця як економічного суб’єкта.

                                                         РОЗДІЛ 2

                 СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Форми та види  підприємств

Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Одним із етапів при починанні підприємницької діяльності є вибір форми та виду підприємства. Існують різноманітні класифікації підприємницької діяльності, але найпоширенішими є класифікація за формою власності, за видом діяльності, за кількістю власників, за розміром (малі, середні, великі). 
 Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного підприємства 
(фірми) і, залежно від виду діяльності, воно може бути виробничим, комерційним, фінансовим, консалтинговим (консультативним).

Виробнича діяльність –  головний напрям підприємництва. Мова йде про виробництво продукції, товарів, виконанні будівничих та сільськогосподарських робіт, транспортних операціях та операціях зв’язку. Слід зазначити, що при переході до ринкової економічної системи руйнуються господарські зв’язки, порушується матеріально-технічна база, погіршується збут та фінансовий стан таких підприємств. Ознаки виробничої діяльності підприємства: інноваційна, наукова-технічна, виробляє товари та матеріальні послуги, виробниче споживання товарів та послуг, виконання транспортних операцій та операцій зв’язку, інформаційна. До факторів виробництва належать виробничі фонди, робоча сила та інформація. Виробничі фонди бувають основними (знаряддя праці) та оборотними (сировина, матеріали, ресурси). Особливим видом виробничих підприємств є венчурні підприємства. Це невеликі фірми, які отримують інвестиції взамін на акції їх для інвесторів та займаються розробкою й впровадженням новітніх технологій з великою часткою ризику.

Комерційні підприємства діють у торговій, торгівельно-закупівельній, торгівельно-посередницькій, біржовій сферах. Полем діяльності таких підприємств є товарні біржі та торгові організації. Товарні біржі – різновид оптового товарного ринку без попереднього огляду покупцем зразків та заздалегідь встановлених партій товарів. Їх основними функціями є надання посередницьких послуг з укладання торгових угод, впорядкування товарної торгівлі, регулювання торгових операцій та вирішення торгових спорів, збір та публікація відомостей про ціни, стан виробництва та інших факторів, що впливають на ціноутворення. Операції з купівлі-продажу товарів та послуг, іншими словами, з перепродажу товарів та послуг, теж є невід’ємною частиною комерційної діяльності підприємств. На відміну від виробничої діяльності, в комерційній діяльності, а саме операціях з перепродажу товарів та послуг, замість матеріальних ресурсів купуються готовий товар, котрий потім реалізується споживачу. Перед тим, як розпочати комерційну угоду, потрібно провести маркетинговий аналіз ринку, тобто дослідження конкуренції, структури ринку, економічних і технічних досягнень та інших факторів, що складають бізнес-середовище.

Фінансові підприємства діють в рамках комерційних банків та фондових бірж. Комерційний банк – це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації та здійснює прийом депозитів та інші розрахункові операції за дорученнями клієнта. Доход такі банки отримують як різницю між процентними ставками залучених (кошти, що не належать підприємству, але приймають участь в господарському обороті в якості джерела формування оборотного капіталу)  та позичкових (кошти, що передаються іншому підприємцю для тимчасового використання з метою отримання проценту) коштів. Фондова біржа – організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, який сприяє підвищенню мобільності капіталу та вияву реальної вартості ресурсів, що контролюються підприємством. Курси покупців та продавців постійно оцінюються фахівцями та оприлюднюються.

Консалтингові підприємства – підприємства, які надають платну, комерційну консультацію з питань управління. Вони діагностують проблему управління, розробляють рішення та здійснюють проект. Консультантів з управління наймають для вирішення невизначеності, що виникає на різних стадіях прийняття рішень. За останні роки можна спостерігати швидкі темпи росту попиту на консалтингові послуги. Дослідники, що працюють в консультаційних компаніях вважають, що головними чинниками, що стримують розвиток підприємств є невідповідність організаційної структури системи управління компанією вимогам сучасного бізнесу, недостатність інвестицій, недостатність кваліфікованого персоналу, а вже потім виділяють такі чинники, як низька конкурентоспроможність та низька ефективність інвестицій [4, с. 44]

Відповідно  до форм власності, встановлених законом України «Про підприємництво», і організаційної структури розрізняють підприємства:

1. індивідуальне - на особистій власності фізичної особи та виключно її 
   праці;
2. сімейне - на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, що 
   проживають разом і ведуть спільно своє господарство;
3. приватне - на власності окремого громадянина, з правом найму робочої 
   сили;
4. колективне - на власності трудового колективу підприємства, 
   кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;
5. державне комунальне - на власності адміністративно-територіальних 
   одиниць;
6. державне - на загальнодержавній (республіканській) власності;
7. спільне - на базі об'єднання майна різних власників;
8.    орендне - на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і 
   повне господарське володіння колективу засобів виробництва та іншого майна, 
   що залишається власністю орендодавця [15]

Основними     формами     бізнесу     за кількістю власників є     індивідуальне     та     колективне підприємництво. Індивідуальне підприємництво - це індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності та праці фізичної особи або приватне підприємство - як власність окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного підприємства – сімейне підприємство. Колективне підприємництво включає різноманітні форми 
колективної власності: акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно виступає у 
вигляді різних підприємств, товариств, фірм, об'єднань.

Корпоративні структури являють  собою організаційно-економічні форми  союзів підприємницьких структур. До них належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, синдикати, картелі, холдинги, фінансово-промислові групи [11, с. 31]

Холдинг – компанія, що володіє контрольним пакетом  акцій деякої головної (материнської) компанії, якій, в свою чергу, належать контрольні пакети інших компаній (дочірніх). Зазвичай до холдингів належать великі банки, страхові компанії, корпорації, які контролюють багато галузей економіки [7, с. 27].

Концерн – багатогалузеве акціонерне товариство, що через систему  участі контролює підприємства та організації. Концерни купують акції інших  компаній, які є по відношенню до них дочірніми.