Інфляція

Уповільнення  темпів інфляції називають дезінфляцією.

Приборкання інфляції може здійснюватися поступово  впродовж значного періоду і раптово. Поступове приборкання інфляції здійснюється через дезінфляцію.

Залежно від причин і механізму зростання  загального рівня цін розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію витрат (інфляцію пропозиції).

Інфляція попиту повязана з дією монетарних факторів, насамперед – з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг. Більшість економістів вважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтального, проміжного і вертикального (рис.1.1).

 P AS

 

 _2 3 AD₃

  AD₂

 ₁  AD₁    

 

0      Q₁ Q₂ Q

Рис. 1.1 Інфляція попиту:

AD – сукупний попит; AS – сукупна пропозиція;

P – рівень цін; Q – реальний ВВП

На горизонтальному (кейнсіанському) відрізку (1) сукупний попит порівняно невеликий, отже, обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за умов повної зайнятості. Інфляцію на цьому  відрізку AS називають передчасною, оскільки економіка не досягла потенційного обсягу виробництва і повної зайнятості.

Ті галузі, які уже повністю використали  свої виробничі потужності, не в  змозі відреагувати на зростаючий попит  збільшенням обсягу виробництва  і тому їхню продукцію можуть придбати тільки ті, хто готовий заплатити  вищу ціну. Зростання сукупного попиту стимулює зростання попиту на робочу силу, що супроводжується вимогами підвищення зарплати, активною діяльністю профспілок. Отже, зміщення кривої сукупного  попиту від AD₁ до AD₂ (2) зумовлює частково інфляційне зростання обсягу виробництва. У точці перетину кривої AD₂ і AS економіка досягає повної зайнятості в усіх секторах виробництва. Спостерігається потенційний обсяг національного виробництва Q₂. Це означає, що будь-яке подальше зростання сукупного попиту не може бути задоволене наявними виробничими ресурсами, оскільки вони вичерпані – спостерігається суто інфляційне зростання цін.

Причини інфляції попиту поділяють на монетарні  та немонетарні.

Немонетарні: розширення державних замовлень: військових та соціальних; зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей; зростання доходів населення в результаті узгодження дій профспілок; зміни в асортименті структури cукупного попиту призводять до зростання загального рівня цін, бо на нові товари вони вищі, ніж на традиційні.

Монетарні: зростання номінальних касових  залишків, яке зумовлене зростанням грошової бази, вилученням грошей із сектора майна, використання фінансових активів і боргових зобов’язань як платіжних засобів.

Інфляція витрат виробництва (сукупної пропозиції) виникає внаслідок змін витрат виробництва і пропозиції на ринку. Зростання цін пояснюється такими чинниками, які зумовлюють зростання витрат на одиницю продукції.

Інфляція  витрат проявляється у зростанні  витрат виробництва, які випереджають зростання реального доходу та продуктивності праці. Інфляційний процес розвивається під впливом немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через  збільшення витрат виробництва та збільшення собівартості продукції (рис.1.2). Зростання  витрат на одиницю продукції в  економіці призводить до скорочення прибутку. Це спонукає товаровиробників до зменшення обсягу пропозиції, що, в свою чергу, призводить до зростання  цін.

На рис.1.2 показано, що зростання витрат зумовило зміщення сукупної пропозиції від AS₁ до AS₂. Тобто, в умовах недостатньої пропозиції придбати блага можуть ті споживачі, котрі здатні будуть заплатити за них більшу ціну. Зростання ціни від Р₂ до Р₁ зумовить скорочення реального обсягу виробництва від Q₁ до Q₂.

 P AS₂ AS₁

  

  P₂             A₂ 

  A₁

 P₁ AD

   

 

Q₂  Q₁ Q

Рис.1.2. Інфляція пропозиції:

AD – сукупний попит; AS – сукупна пропозиція;

P – рівень цін; Q – реальний ВВП

Інфляція  пропозиції має два основних джерела: зростання цін на енергію та сировину; зростання номінальної заробітної плати (див. Додаток 3).

Крім  того, причинами інфляції витрат виступають: тіньова економіка, відставання  продуктивності праці від зростання  заробітної плати, диспаритет сільськогосподарських  і промислових цін, наростання зношення основних засобів, необхідність швидкої  заміни позицій асортименту, монополізм ряду виробників тощо.

Інфляція  попиту та пропозиції мають здатність  переходити одна в одну. Зростання  рівня цін в економіці спонукає до вимог підвищення зарплати та здійснення соціальних заходів, що збільшує витрати  підприємців та доходи населення: посилюється  процес зростання рівня цін та стимулюється збільшення сукупного  попиту. Таким чином, повністю виокремити один тип інфляції від іншого практично  неможливо.

 

1.3. Індекси цін та їх використання  для характеристики інфляції

У світі  оцінка інфляції здійснюється або за коливанням рівня цін, або за коливанням курсів валют.

Контроль  за зміною цін на окремі види товарів, а також на споживчі товари в цілому здійснюється за допомогою індексів цін.

Існує два  основних індекси цін: індивідуальний ( ), який характеризує відносну зміну ціни звітного періоду стосовно базового періоду та                                                                                                                       зведений (агрегатний) індекс цін ( ).

Саме зведений індекс використовується для характеристики інфляції.

У статистиці розроблено кілька алгоритмів розрахунку агрегатного індексу цін, які  відрізняються системою вагових  коефіцієнтів у формулі розрахунку.

Найбільшу популярність отримали такі зведені  індекси:

1. (5)- індекс Г. Пааше.

При побудові цього індексу цін індексованою величиною є ціна, а кількість  проданих товарів – це вага, яка  фіксується на рівні звітного періоду. За цієї умови індекс характеризує зміну цін декількох видів  товарів у звітному періоді порівняно  з базисним. Різниця між чисельником  і знаменником цього індексу  показує реальну економію, яку  отримує населення в разі зниження цін, або додаткові витрати, якщо ціни зростуть;

2) (6) - індекс Е. Ласпейреса,

3) (7) - індекс Д. Карлі,

4) (8) - індекс А. Маршалла (Еджворта),

5) (9) - індекс І. Фішера,

де  - кількість проданого товару або виготовленої продукції в натуральному виразі у звітному, базисному періоді, - ціни у звітному, базисному періоді.

В Україні  традиційно використовується індекс Пааше. У багатьох розвинутих країнах використовують  індекс Ласпейреса.

Для наочності  характеристики та інтерпретації інфляції залежно від її темпів, рекомендується користуватися темпом інфляції, рівним (10) або (11), який виражається у процентах при значенні інфляції до 200% та індексом, вираженим у разах – при вищих темпах зміни цін. Індекс цін дає кількісну характеристику знеціненню грошей.

Отже, індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це статистичний показник, який характеризує зміну цін (тарифів) на споживчі товари та послуги в часі. Індекс споживчих цін визначається за вартістю «споживчого кошика». «Споживчий кошик» - це законодавчо встановлений набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін. Річний індекс інфляції показує, у скільки разів зростає ціна «споживчого кошика» за рік [2, ст. 34-36].

Закон України  «Про мінімальний споживчий бюджет»  [6] визначає, що «мінімальний споживчий бюджет – це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини» (ст.1 Закону [6]). Згідно із ст.1 Закону [6], мінімальний споживчий бюджет формується нормативним методом на основі системи споживчих кошиків.

З початку 2007 р. Деркомстат України змінив методологію підрахунку інфляції згідно з Міжнародною класифікацією. Основні зміни стосуються зменшення в споживчому кошику частки продуктів харчування з одночасним збільшенням частки послуг. У Європі споживчий кошик формується на основі товарів, що користуються найвищим попитом, у нас же він складений на основі товарів першої необхідності  (296 найбільш потрібних товарів ( 259) і послуг (37) [7]. Ми не можемо отримати дані по всіх позиціях ІСЦ очевидно через те, що не все в наших розрахунках гладко [8, ст. 2].

1.4. Стисла характеристика інфляції  в різних країнах світу

Інфляція  протягом ХХ ст. поступово перетворилась  на всезагальний, повсюдний і постійний  фактор. Вона присутня фактично  в  усіх країнах, як і дефіцит бюджету  і державний борг.

З початку 1990-х рр. до сучасної фінансово-економічної  кризи рівень інфляції в більшості  розвинених країн знаходився на низькому рівні (від 0 до 4 %) при достатньо високих  темпах розвитку світової економіки. В  країнах, що розвиваються, показники  інфляції вищі, ніж в розвинених країнах. Так, в 2007 р. в значній частині  країн, що розвиваються вони варіювали  від 4 до 19 % і лише в деяких країнах (наприклад, Зімбабве) істотно перевищували ці показники.

З початком кризи істотно змінились показники  інфляції для різних країн світу  (див. Додаток 4).

Основні причини загальносвітової інфляції:

Перша – ключова роль у зростанні світової інфляції Сполучених Штатів як фінансової держави-гегемона. Монетарна політика США транслюється в інші країни за допомогою режимів валютного курсу, коли курси погоджені або прив’язані до долара. В зв’язку з розпадом системи субстандартної іпотеки в США відбулося стрімке пом’якшення ФРС, а гроші, що вивільнилися, почали надходити на світовий ринок, що, у свою чергу, стало причиною глобального товарного буму. Тим часом – заради збереження привязки до долара – іноземним центробанкам довелося друкувати власну валюту, щоб скуповувати долари, накопичені експортерами. Усюди це призвело до підвищення споживчих цін, і їхнє щорічне зростання досягло страхаючих темпів.

Друга причина – це загальносвітова тенденція зростання цін на енергоносії, що викликала підвищення цін на всі промислові та продовольчі товари. Експерти Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) та Організації економічного співробітництва й розвитку проаналізували ситуацію в 19 регіонах та 39 країнах, серед яких крім членів ОЕСР є також Росія, Китай, Індія, Бразилія й Аргентина. У першому кварталі 2008 р. світові ціни на більшість продовольчих товарів у світі досягли найвищого рівня за 50 років. Як прогнозують експерти, у найближче десятиліття продовольство продовжить дорожчати. Зокрема, ціни на яловичину й свинину підвищаться приблизно на 20 %, на цукор – на 30 %, пшеницю, кукурудзу та сухе молоко – на 40-60 %. У деяких галузях ціни зростуть досить відчутно: масло й олійні культури подорожчають як мінімум на 60 %, а рослинні масла – понад 80 %. Аналітики ФАО і ОЕСР визнають, що продовольчі ціни в 2008 – 2017 рр. можуть зазнавати навіть більш значних коливань через спекулятивну гру різних інвестфондів (на ринку продовольчих ф’ючерсів) або через вплив клімату в цілому.

Однак, на думку деяких економістів, прискорення  зростання цін – це більше, ніж  просто тимчасовий сплеск, і нині відбувається перехід до періоду більш високої  інфляції у світі. Провину за це експерти покладають на розвинуті країни, і  насамперед на США. Ціни на енергоносії  і продукти харчування просто першими  відреагували на різке ослаблення грошово-кредитної  політики. Відповідно, це означає, що будуть дорожчати й інші товари та послуги, а виходить, висока глобальна інфляція – це всерйоз і надовго.

В умовах глобального ринку окремо взятій країні майже неможливо протистояти  загальному тренду. Але при координації  дій національних банків на світовому  ринку проблема є вирішуваною. Зустрічі лідерів країн G20, започатковані у 2008 р., символізують початок вироблення нових світових економічних правил регулювання з урахуванням глобалізації [9, ст. 14-16].

 

 

2. Соціально-економічні  наслідки інфляції

Інфляція  як явище макроекономічної нестабільності має різноаспектні форми впливу на економічну та соціальну сфери  людського життя. Розглянемо цей  вплив пеотапно. Найсильніший вплив у сфері економіки інфляція справляє за допомогою двох видів контрактів:

1) довгострокові позики;

2) угоди, що визначають рівень  зарплати.

2.1. Взаємозв’язок інфляції та процентних ставок

 Взаємозв’язок інфляції та процентних ставок має надзвичайне значення на ринку капіталів, де кредитори та позичальники укладають угоди, в яких зазначаються фіксовані суми платежів у гривнях. Укладаючи угоду, кредитор і позичальник виходять із власних сподівань стосовно рівня інфляції. Ці сподівання можуть бути близькими до фактичних економічних реалій, але можуть виявитись і помилковими. І тоді одна зі сторін втрачає, а інша – виграє. Врахування інфляції дуже важливе при здійсненні іпотечних кредитів, які видаються строком на 25 – 35 років під фіксовані процентні ставки.

Надзвичайно відчутні помилки в інфляційних  сподіваннях при здійсненні інвестицій у житлове будівництво.

Саме  невизначеність стосовно рівня інфляції у довгостроковому періоді спричинила появу нового фінансово-кредитного інструмента – іпотечного кредиту  з регульованою процентною ставкою. Використання іпотечного кредиту з  регульованою процентною ставкою зменшує  можливість мати великі капітальні доходи (або збитки) від нерухомого майна, що посилює стабілізаційні процеси  в економіці й у такому аспекті  може розглядатись як засіб адаптації  економічних суб’єктів до вразливих умов з метою мінімізації збитків.