Інфляція, як соціально – економічне явище

Незважаючи на позитивну  динаміку грошових доходів населення, і заробітної плати останніх років, рівень життя населення залишається вкрай низьким і широкомасштабна бідністю.

Ситуація на ринку  праці характеризується розвитком  суперечливих тенденцій.

Реєстрована безробіття стабілізувалася на рівні 2,1% економічно активного населення. Чисельність безробітних склали на кінець березня 2000 97,8 тис. чол. На одне вільне робоче місце претендує 2,2 безробітних (у кінці березня 1999 р. - 2,6 безробітних). На нововведені місця в січні - лютому 2000 р. праце влаштовано 6,6 тис. чол. (У січні - лютому 1999 - 5,8 тис. чол.). Пройшли проф. навчання за направленням служби зайнятості за цей же період 3,7 тис. чол., що на 18,9% більше, ніж у відповідному періоді минулого року (рис.6). Разом з тим зберігається високий потенціал вимушеної неповної зайнятості на виробництві. Зростає безробіття серед молоді (кожен другий безробітний - у віці 16 - 29 років). Високий рівень тривалої безробіттю - кожен третій безробітний перебуває на обліку в службі зайнятості від 6 місяців до 1 року. Більшість вільних робочих місць орієнтоване на застосування чоловічої робочої сили, а також низькооплачуваних, малокваліфікованих робіт.

Для вирішення цієї проблеми необхідно посилити роботу по створенню  та збереженню робочих місць шляхом надання службою зайнятості фінансової допомоги суб'єктам господарювання, виділення безробітним більш вагомих позичок і субсидій на організацію самостійної зайнятості; сприяти зайнятості особливих категорій громадян, які стикаються з найбільшими труднощами при працевлаштуванні, підвищити якість навчання, розширити перелік конкурентоспроможних на ринку праці професій та спеціальностей для підготовки фахівців з числа безробітних на замовлення роботодавців під гарантовані робочі місця. Назріла нагальна необхідність подальшого вдосконалення законодавства щодо посилення соціального захисту безробітних, і зокрема, збільшення розмірів допоміг і стипендій безробітним, які пройшли професійне навчання за направленням служби зайнятості.

Залежність між інфляційним  ростом цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А. Філіпсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861 – 1956 р. він побудував криву, що відбиває зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Теоретичну базу під розрахунки А. Філіпса підвів економіст Р. Ліпсі. Надалі американські економісти П. Самуельсон і Р. Солоу модифікували криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи росту товарних цін.

 

 P

 

 

 

 

 

     U

 

  де P - темп росту товарних цін;

U - рівень безробіття.

 

Відзначимо заздалегідь, що залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною росту безробіття лежить в основі багатьох державних  антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД).

В–десятих, відбувається різноспрямований рух відносних цін і обсягів виробництва різних товарів.

Відповідно до теорії «прискорення інфляції» на довгострокових тимчасових інтервалах підвищення темпів інфляції щорічно допомагає підтримувати реальний обсяг виробництва вище свого природного рівня.

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки.

Ключовий момент сучасної інфляції розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти.

В Україні в квітні 2008 року до квітня того року інфляція склала 30,2%; у квітні 2007 року до квітня 2006-го - 10,5%; у січні-квітні 2008 року до періоду 2007 року відповідно – 24,4%; у січні-квітні 2007 року до січня-квітня 2006-го – 10,3%.

Відкрита інфляція, а тим паче гіперінфляція – це щось більше, ніж економічне лихо, це також соціальна катастрофа.

Ерозія купівельної спроможності грошей означає ерозію грошових доходів людей, яка найбільше і насамперед згубно впливає на головний фактор і джерело приватного та суспільного багатства – працю. За умов інфляції підриваються стимули та мотивація до продуктивності праці, посилюється відплив трудових резервів із сфери виробництва у сферу розподілу та перерозподілу товарних цінностей. Жорстка інфляція сприяє розповсюдженню спекулятивної, мафіозної. Власне паразитарної діяльності людей.

Один із найнегативніших наслідків інфляції полягає у тому, що вона деформує морально-психологічний клімат у суспільстві, прискорює суспільно-психологічне безладдя, загострює криміногенну обстановку.

З огляду на те, що інфляція в Україні була затяжною, понад 10 років, виникають питання про зворотний вплив інфляції на поглиблення усіх кризових явищ в економіці, тому що економіка України характеризувалась катастрофічним спадом виробництва, соціальним розшаруванням і бідністю, фізичним зносом устаткування та будівель, розбалансуванням виробничих і комерційних зв’язків. І тільки з 2000 року в економіці України почали спостерігатися деякі позитивні зрушення в напрямку стабілізації економіки.[1, 657]

 

3.2 Антиінфляційна  політика держави

 

Світовий досвід виробив  дві головні концепції антиінфляційних  заходів, що спираються на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це заходи: або  безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності.

Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати.

Другий – це індексація доходів, застосування механізму коректування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції.

Адаптаційна політика має  свої недоліки: кошти на компенсаційні  надбавки населенню треба брати  з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений  ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни.

В процесі стримування  інфляції податки відіграють двоїсту  роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний  характер. Однак, податки можуть також  збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари.

Розглянемо спотворення  в оподаткуванні, які викличе  неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної  системи країни до дій в умовах інфляції не пристосований.

У разі, якщо податкова  система країни має труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми:

По-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів  збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання  податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б ніякої проблеми, оскільки в такому разі люди сплачували б однаковий, не залежний від рівня цін відсоток своїх доходів у вигляді податків. Але, оскільки, норма оподаткування при використанні його прогресивної форми має тенденцію зростати разом з рівнем номінальних доходів, то інфляція, призводячи до збільшення номінальних доходів, тим самим збільшує й частку податків у складі реальних доходів.

По-друге, із оподаткуванням капіталу. Це дуже складна проблема, оскільки зростання капіталу, пов’язане  з приростом ринкової вартості активів, реагує на інфляцію більш оперативно, ніж реальні прибутки на цей капітал. Жодній країні не вдалося досягти суттєвого успіху у нейтралізації наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу. Деякі фахівці у сфері податків навіть вважають, що найбільша шкода від інфляції полягає саме у тому, що вона збільшує фактичне оподаткування капіталу.

Подібна проблема оподаткування виникає й по відношенню до доходів у вигляді вiдсоткiв на капітал. Візьмемо простий приклад. Припустимо, що інфляція збільшується з 5 до 10 % й відсоткової ставки зростають разом з інфляцією в пропорції один до одного, як це й припускається залежністю Фiшера. Із збільшенням номінальної відсоткової ставки на 5 пунктів реальна відсоткова ставка до сплати податків не змінюється. Але, якщо номінальний доход на відсотки оподатковується в розмирі, скажімо, 28 %, то уряд забирає у вигляді податку 1,4 відсоткового пункту, з сукупних п’яти пунктів інфляційної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходів по процентах після сплати податків, що отримують кредитори. У цьому разі кредитор фактично несе збитки в наслідок дії інфляції, тоді як уряд мас зиск. Такі умови дестимулюють кредиторів, що й є одним з негативних ефектів інфляції.

Слід відмітити, що теоретично можливим є більш швидке зростання  відсоткової ставки до сплати податків ніж збільшення інфляції, що зберігає реальну відсоткову ставку постійною.

Як бачимо, навіть очікувана  інфляція викликає втрати в економіці, якщо інститути влади адаптовані до неї не повністю. Подібні втрати стають особливо істотними в умовах контролю ставки банківського проценту, неадекватного оподаткування доходів й прогресивного зростання податкових ставок, що збільшують податкові платежі. Під адекватним оподаткуванням в умовах інфляції, мається на увазі такий метод затягування податків, за якого не оподатковується інфляційний компонент приросту активів. Розглянутий вище негативний вплив інфляції на податкову систему, змусив багато країн «індексувати» податкові закони, щоб запобігти збільшенню податків, яке спричиняється інфляцією. Так було проіндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання «стримуючої» податково-бюджетної політики є одним із шляхів усунення загрози інфляції. Державний бюджет на наступний рік може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося із збільшенням чистих податків, компенсуючи очікуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторі економіки. Правильне поєднання: скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та підвищення податків втримає сукупний попит у бажаному положенні, а економічну систему, в стані стабільності.

Політика податкового  регулювання доходів (TIP) орієнтована  на використання податків i створення  у фірм та робітників стимулів не піднімати  ціни й зарплату.

TIP – це система,  при якій за допомогою податкової  системи фірми й зайняті на  них робітники заохочуються або наказуються в залежності від зростання рівня цін й зарплати.

Розглянемо ціновий  різновид TIP.

Фірмам повідомляється, що рівень сплачуваних ними податків залежить від зростання цін на їх продукцію. Наприклад, підвищення цін  до 5 % не викликає ніяких штрафних санкцій, за кожний наступний відсотковий пункт уряд збільшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збільшуватись, скажімо на 2 пункти (з 25 до 27 %) за кожний відсоток приросту цін на продукцію фірми.

За умов реалізації такої  політики підвищення цін коштуватиме фірмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збільшення цін. Зростання цін по всіх фірмах, таким чином, буде меншим, й темпи інфляції скоротяться. Подібний механізм може бути реалізований й у відношенні зарплати.

Згідно з вищесказаним, фахівцями пропонується ввести до схеми  розрахунку основного податку антиінфляційний  коефіцієнт. Його призначення – забезпечити зацікавленість товаровиробника у вiдповiдностi темпів зростання товарної i грошової маси, зниженні існуючих темпів інфляції на внутрішньому ринку.

Оскільки ціни в окремих  періодах також можуть змінюватися, то для цілей планування, обліку i контролю виробничо-пiдприємницької  діяльності зручніше вести розрахунок за обсягами реалізації продукції у вартісному вираженні (виручкою).

Для більш дійового i предметного  управління процесом товарного насичення  ринку доцільно оцінювати не тільки загальну інфляцію, а й інфляцію по окремих товарних групах. У разі ж помітної iї вiдмiнностi по регіонах є доцільною i регіональна диференціація цього показника.

Щодо антиінфляційних  заходів в Україні, у складній економічній ситуації важливу роль повинен відіграти комплекс державних заходів, спрямований на врегулювання грошового обігу, зменшення грошової маси, припинення не помірного зростання цін, тобто використання антиінфляційної політики. Основними методами антиінфляційної політики повинно бути зниження дефіциту державного бюджету, припинення фінансування збиткових підприємств, зменшення не продуктивних витрат, фінансування бюджетного дефіциту шляхом емісії державних цінних паперів, контроль за зростанням заробітної плати, підтримка стабільності грошової одиниці як всередині так і зовні, досягнення цілей стабільного зростання економіки тощо.

В Україні серед ефективних методів боротьби з інфляцією виділяють наступні: контроль за грошовою масою; стабілізацію інфляційних очікувань населення; збільшення ступеня товарності економіки; зменшення податків; регулювання валютного курсу. Стримувати інфляцію можна так само  за допомогою таргетування, сутність якого полягає у визначенні цільового показника або таргета, досягнення якого призведе до стабільності цін у країні [7, 95].