Інфляція, як соціально – економічне явище

Загальне підвищення цін призводить до зниження реальних доходів населення. Вимоги профспілок збільшити номінальну заробітну плату працівників та державна політика компенсації грошових втрат від інфляції народжує порочне коло: зростання цін викликає вимоги підвищення доходів населення, збільшення доходів веде до зростання витрат підприємців на заробітну плату (інфляція пропозиції) та / або до відновлення платоспроможного попиту (інфляція попиту). [13, 98]

 

 

Зростання грошової маси

Інфляція, індекс споживчих  цін на місяць.

 

Схема 1. Зростання грошової маси і подальша інфляція

 

За останні шість років інфляція в Україні розвивалась по різному та мала свої особливості розвитку, тому для порівняння можемо розглянути індекси споживчих цін на товари та послуги у 2011 році, що наведені в Таблиці4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА

 

Наслідки інфляції складні і різноманітні. Найбільш її темпи сприяють росту цін і норми прибутку. Високий рівень інфляції перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва. Обумовлює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

3.1 Соціально-економічні наслідки інфляції

 

Наслідки інфляції різноманітні, суперечливі  і полягають у наступному:

По–перше, вона приводить  до перерозподілу національного  доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами. Є довільним та не підвладним прогнозуванню явищем.

Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Його сплачують усі власники реальних грошових залишків. Сплачується він автоматично, оскільки грошовий капітал знецінюється під час інфляції. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків.

Інший канал перерозподілу  доходів на користь держави виникає  з монопольного права друкувати  гроші. Різниця між сумою номіналів  додатково випущених банкнот  і витратами на їхнє друкування називається  сеньйоражем. Він дорівнює кількості реальних ресурсів, що може одержати держава на надруковані гроші. Сеньйораж дорівнює інфляційному податку, коли населення підтримує постійною реальну вартість своїх грошових залишків.

Особи, що мають фіксовані  доходи, несуть втрати від інфляції в результаті зниження реальних доходів. Групи, що одержують індексовані доходи, захищені від інфляції настільки, наскільки система індексації доходів дозволяє їм зберегти реальний заробіток. Продавці товарів і ресурсів, що займають монопольне положення на ринку, можуть збільшити свій реальний доход.

Зрозуміло, що чим неочікуваніше, швидше і не збалансованіше по відношенню один до одного ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Наприклад, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного урахування можливості різкого росту цін, що іноді трапляється, то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, зненацька і не збалансовано зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, у свою чергу, ціни саме на його товар виростуть менше в порівнянні з цінами інших, тобто не збалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни виросли відносно швидше і т.д.

Власники реальних активів (нерухомості, антикваріату, витворів мистецтва, коштовностей і т.п.) найбільш захищені від інфляції, оскільки ріст цін на ці товари обганяє загальний рівень інфляції в країні.

При незмінній процентній ставці в результаті несподіваної інфляції завжди програють кредитори і  виграють позичальники.

Це виникає через  вiдмiнностi у активах i пасивах, якими  володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i має вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 грн. для купівлі будинку i щорічні платежі по закладній становлять 10000 грн. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться i будуть становити ті ж самі 10000 грн. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвічі.

Боржник при цьому  тільки виграє, оскільки реальний процент  за використання капіталу зменшився  наполовину.

В цілому непередбачена  інфляція перерозподіляє багатство  від кредиторів до боржників, а непередбачене  зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість  інвестицій.

Намагаючись зменшити втрати, банки підвищують ставку позичкового відсотка. Це у свою чергу зменшує обсяг інвестицій у виробництво. Збереження такої ситуації в довгостроковому аспекті приведе до скорочення реального обсягу ВНП і прискоренню інфляції.

При прогресивній системі  оподатковування інфляція сприяє підвищеному вилученню засобів у домогосподарства. Оскільки інфляція приводить до знецінення нагромаджень у грошовій формі, то здійснюється перерозподіл накопичених доходів від старих до молодих членів суспільства.

По–друге, високі темпи  інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Нестабільність і недостатність економічної інформації також заважають складанню бізнес-планів.

Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому  це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості.

Ціни є головний індикатор  ринкової економіки. Цінова інформація – головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів усі  частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.

У силу відсутності якісної  інформації про ціни, підсилюється дезорієнтація суб'єктів ринкового  господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, зв'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрашнього дня.

По–третє, зменшується  політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду природно погіршується.

Промислово розвиті  країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням  темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, мало ефективна, тому що в силу незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, підсилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому у різних груп бізнесу і населення по-різному, у різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може уловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, по номіналі. Для США, приміром, отриманий банкірами (1984 р.) 10 % доход на авансований капітал (процентна ставка) не є реальний доход, а лише плата за інфляцію. Темп росту цін у 1984 р. був саме близько 10 %. Податкова система цього не може гнучко врахувати.

По–четверте, відносно більш високі темпи росту цін у «відкритому» секторі економіки приводять до зниження конкурентноздатності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, ріст безробіття і руйнування товаровиробників.

По–п'яте, зростає попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються витік капіталів за кордон, спекуляції на валютному ринку, що у свою чергу прискорює ріст цін.

По–шосте, знижується реальна  вартість заощаджень, накопичених у  грошовій формі, підвищується попит  на реальні активи. У результаті ціни на ці товари ростуть швидше, ніж змінюється загальний рівень цін. Прискорення інфляції підстьобує ріст попиту в економіці, приводить до утечі від грошей. Фірмам і домогосподарствам приходиться здійснювати додаткові витрати на покупку реальних активів.

По–сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави  для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит  і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочуються, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть «проходити» по статтях бюджету у номінальному розмирі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менш за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслідки: зростають ціни на товари та послуги, що купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд є неспроможним збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання підвищення ціни товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне  підвищення своїх цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на це дозвіл усіх вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячний різкий, несподіваний і стрибкоподібний рости інфляції подібний механізм навіть технічно важко-здійснимо. У підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава утрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.

По–восьме, в економіці, що функціонує в умовах неповної зайнятості, помірна інфляція, незначно скорочуючи реальні доходи населення, змушує його більше і краще працювати. У результаті повзуча інфляція є одночасно «платою» за економічний ріст і стимулом для нього. Дефляція, навпроти, приводить до зниження зайнятості і завантаження виробничих потужностей.

Окрім перерозподілу  доходів інфляція впливає на економіку  через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.

В–дев'ятих, в умовах стагфляції високий рівень інфляції сполучається з великим безробіттям.[8,130]

«Порядок денний на ХХI століття» розглядає підвищення рівня життя населення як домінуючу  мета сталого розвитку. У зв'язку з цим соціально-економічні індикатори, що характеризують рівень життя населення, носять задає характер, що визначає спрямованість розвитку економіки на підвищення добробуту населення.

Соціальна політика держави  в аналізованому періоді (1996 - 2002рр) була спрямована на стабілізацію і підвищення рівня життя населення. Для цього потрібно було забезпечити зростання грошових доходів населення і підвищити їх реальне зміст; значно скоротити відставання мінімальних соціальних гарантій від бюджету прожиткового мінімуму; зменшити диференціацію доходів різних груп населення і масштаби бідності.

Реалізація заходів  у галузі соціальної політики дозволила  не лише зупинити падіння рівня життя, а й забезпечити зростання  реальних грошових доходів, значно перевищивши  ті параметри, які були намічені в НСУР-97 (4,5% на рік). У 1997 р. реальні грошові доходи зросли на 6%, реальна заробітна плата - на 14%. За три роки (1998 - 2000 р.р.) грошові доходи повинні були вирости на 13,5%, фактично їх приріст склав 38,4, або в середньому 11,5% на рік.

Реальні грошові доходи населення і реальна заробітна плата збільшилися за період 1996 - 2000 р.р. в 2,2 рази. Значним зростанням характеризуються два останні роки: у 2000 р. реальні грошові доходи зросли на 20%, в 2001 р. - на 25%, реальна заробітна плата - на 12 і 30% відповідно.

Одним з головних факторів, що впливають на зростання грошових доходів населення, є оплата праці. Політика у сфері оплати праці  була спрямована на підвищення ролі заробітної плати як основного джерела формування грошових доходів населення, підтримки економічної зацікавленості і активності населення, створення умов для справедливої оплати праці та забезпечення необхідних стандартів споживання.

Для засобів, спрямованих  на оплату праці, у ВВП, за період 1996 - 2000 рр. практично не змінилася: у 1996 р. вона склала 33%, в 2000 р. - 33,4% (за НСУР - 36 - 40%), збільшення відбулося лише в 2001 р. до 38%. У розвинених країнах цей показник значно вищий - 50 -60%. Структура грошових доходів населення також майже незмінна: частка оплати праці складала у 1996 р. 46,1%, у 2000 р. - 51,7%, у 2001 р. - 53 (по НСУР - 57%). Аналіз динаміки середньомісячної заробітної плати працівників народного господарства та індексу споживчих цін свідчить про найбільш різке падіння заробітної плати. Однак випереджаючого зростання оплати праці в порівнянні зі зростанням грошових доходів, як це передбачалося НСУР, не відбулося. Не всі намічені завдання в галузі оплати праці вдалося реалізувати.