Людський капітал як чинник економічного зростання

У витратах на самовдосконалення і  додаткову освіту слід особливо виділити використання для цього вільного часу людини, який є одним з найдорожчих  людських благ. У будь-якому навчальному  проекті значна частина знань  здобувається за рахунок самостійного навчання у вільний час. У сучасних умовах, коли саме працівник інтелектуальної сфери діяльності стає уособленням і головним чинником економічного прогресу суспільства, витрати коштів і часу на самостійне навчання необхідно виділити як окремий компонент у структурі інвестицій у людський капітал.

Витрати на виховання сприяють формуванню та розвитку таких гуманітарних складових  людського капіталу, як ціннісні орієнтації, вміння підтримувати нормальні стосунки та налагоджувати ділові контакти, політична і соціальна лояльність, відповідальність людини, її корпоративність, моральність тощо, які в сучасному світі дедалі більше набувають продуктивних властивостей.

Поряд із здатністю до роботи структура  людського капіталу працівника передбачає і бажання працювати. Тому як компонент інвестицій у людський капітал слід розглядати і витрати, пов’язані з мотивацією працівників до підвищення якості своєї праці. Результати зарубіжних досліджень свідчать про зростання значення внутрішніх стимулів (можливість самореалізації, задоволення від успіхів у роботі тощо) порівняно із зовнішніми стимулами, надто для висококваліфікованого персоналу. У зв’язку з цим велика частина роботи з персоналом на прогресивних підприємствах ґрунтується на непрямому впливі на внутрішні стимули (проектування робочих місць, можливість професійного розвитку, участь в управлінні, соціальний мікроклімат на робочому місці тощо).

Витрати на міграцію і пошук економічно значимої інформації сприяють переміщенню  робочої сили на підприємства і в  регіони, де праця краще оплачується, тобто туди, де людський капітал використовується продуктивніше, а ціна за його послуги вища.

До інвестицій у людський капітал деякі вчені відносять  і витрати на фундаментальні наукові розробки [16, 10, 17]. Адже в процесі розвитку науки не лише створюються інтелектуальні новації, на основі яких потім формуються нові технології виробництва і способи споживання, а й відбувається перетворення самих людей як суб’єктів господарювання, бо саме вони внаслідок цього стають носіями нових здібностей і потреб. В інформаційному суспільстві, куди рухаються розвинуті країни і де визначальна роль належатиме сферам, у яких завдяки розвитку науки, освіти, культури накопичуються інформаційні багатства суспільства, що потім акумулюються у сфері технологій, наука перетворюється на своєрідний генератор людського капіталу.[17 c.25]

До основних активів  людського капіталу належать усі  ті елементи, в які зроблено інвестиції. Виділимо такі активи: знання, отримані шляхом загальної освіти, професійної підготовки, самовдосконалення; здоров’я; мотивація; ділові і суспільні риси; володіння економічно значимою інформацією. У сучасних умовах у групі ділових та суспільних рис потрібно особливо виділити такий актив, як духовна стабільність та інтелектуальна мобільність людини, що становить усвідомлену, морально орієнтовану здатність збирати, аналізувати, використовувати дедалі значніші потоки інформації (інформаційна мобільність). Схема формування основних активів людського капіталу за рахунок інвестицій подано в додатку А, рис. А.1.3

Розглянемо джерела  інвестицій у людський капітал. Вкладення  можуть здійснювати держава (уряд), недержавні суспільні фонди й  організації, міжнародні фонди й  організації, регіони, освітні заклади, підприємства, сім’ї та окремі громадяни. У наш час роль держави у цій галузі дуже велика. Держава застосовує і стимули, і примусові заходи, спрямовані на примноження людського капіталу нації.

До примусових належать обов’язкова для всіх формальна  шкільна освіта в установленому обсязі, обов’язкові медичні профілактичні заходи (наприклад, щеплення) тощо. Основними є заходи, що стимулюють. Уряд використовує два дійові способи для стимулювання приватних інвес­тицій у людський капітал, причому цей вплив здійснюється за допомогою економічних ринкових заходів. По-перше, через систему податків і субсидій держава впливає на доходи тих, хто здійснює такі інвестиції. По-друге, уряд може регулювати ціни на інвестиції в людський капітал, регулюючи ціни використовуваних для цього ресурсів. Особливо велика роль держави у двох найважливіших сферах формування людського капіталу — в освіті та охороні здоров’я.

Дедалі більше у створенні  активів людського капіталу зростає  роль окремих підприємств. Часто  вони стають найефективнішими виробниками  цього капіталу, оскільки здійснюють підготовку персоналу відповідно до поточних і перспективних потреб виробництва, а також мають достовірну інформацію про перспективні напрями капіталовкладень у навчання та професійну підготовку. Однак підприємствам притаманний прагматичний підхід: вони роблять інвестиції в людський капітал лише доти, доки вони приносять економічну віддачу. Моральні зиски, інтегрований соціальний ефект від цих інвестицій є в основному суспільним благом, у розвитку якого зацікавлена держава, а не конкретне підприємство. Саме тому в цивілізованому світі держава економічними методами заохочує підприємства до інвестування в людський капітал.

Інвестуючи у своїх  працівників, підприємства активізують  їхню трудову віддачу, підвищують продуктивність праці, скорочують витрати робочого часу, зміцнюють свою конкурентоспроможність. Кошти вкладаються в організацію професійної підготовки та підвищення кваліфікації, на профілактичні заходи для зміцнення здоров’я працівників, у цілому — на підвищення якості трудового життя. Науково-технічний прогрес потребує значних витрат, пов’язаних з оновленням знань. Формальна освіта вже давно не єдиний і недостатній метод підготовки людини навіть до трудової діяльності, не кажучи вже про весь комплекс людської життєдіяльності. Отримання диплома і початок трудової діяльності має стати не завершенням процесу освіти, а лише закінченням її загальної, попередньої стадії і початком більш спеціалізованого тривалого процесу набуття професійної кваліфікації, компетентності, загальнолюдської мудрості. [12, c.37-39]

Розділ 2. РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В СВІТІ ТА УКРАЇНІ

2.1. Роль і розвиток людського капіталу в умовах сучасності

На сучасному етапі  формування нової економічної моделі України розвиток й формування людського  капіталу стає все більш важливим, бо від цього залежать основні чинники економічного росту. На сьогодні вчені-економісти всього світу дійшли висновку о необхідності зміни сучасної економічної системи, яка породжує чималі соціально-економічні загрози для населення й не враховує саме людський чинник. В основі нової економічної моделі мають бути покладені невичерпні й гнучкі ресурси, якими в наш час є знання, інтелект та творчий потенціал людини. Виходячи з цього Україні потрібно розробити таку стратегію залучення людського капіталу до економічної діяльності, яка б сприяла стабільному й прогресивному економічному зростанню.

 В умовах переходу до постіндустріального суспільства поступово, але істотно змінюються усі параметри людського розвитку, а одночасно з ними й система продуктивних сил. На перше місце серед чинників виробництва виходить людський капітал. Відбуваються зміни в уявленнях про структуру та роль складових сукупного капіталу. За оприлюдненими розрахунками у світі нагромаджено:

- виробничого капіталу – 95 млрд. дол. (17%);

- природного капіталу  – 90 млрд. дол. (16%);

- людського капіталу  – 365 млрд. дол.. [16, с. 109]

До складових людського  капіталу відносять:

• капітал освіти – інтелектуальний капітал;
• капітал здоров’я;
• капітал культури (споживчий та високодуховний);
• капітал соціально-психологічний. [18, с. 171]

На нашу думку найбільш важливим э розвиток інтелектуального капіталу. З досвіду розвинених країн  світу можна винести, що найважливішими напрямками політики розвитку інтелектуального капіталу є:

• утвердження принципу пріоритету цінності людського творчого потенціалу як основного в новій економічній політиці;
• прийняття принципу індивідуального розвитку людини;
• формування й розвиток активної поведінки особистості, її здатності до конкуренції, встановлення принципів самостійності та самовідповідальності, розвиток її прагнення до реалізації свого творчого потенціалу;
• поступове звільнення всіх сфер економіки України від некваліфікованої робочої сили;
• поширення різноманітних методів й форм організації й стимулювання праці, характерних для творчої діяльності;
• поступове вирівнювання загальної освіти й підвищення її рівня і якості. Це модернізація матеріально-технічної бази, підвищення мотивації викладачів до поліпшення якості навчання, посилення контролю за якістю знань, вдосконалення організації навчального процесу й посилення рівню практичної підготовки;
• прийняття нової соціальної і економічної політики, яка б дала доступ до знань усім верствам населення, незалежно від статку. Сюди відноситься розвиток системи доступних кредитів на освіту, вдосконалення бази державного бюджету й приведення його у відповідність з усіма нормативно-правовими актами;
• вдосконалення системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
• забезпечення рівномірного розвитку освітньої інфраструктури в усіх регіонах України;
• стимулювання населення до здобуття вищої освіти всіх спеціалізацій.

Але необхідно також  прийняти до уваги й інші фактори  розвитку людського капіталу. Бо без  врівноваженої політики в усіх сферах неможливе стабільне економічне зростання країни. З цією метою треба врегулювати різноманітні соціально-економічні умови.

Однією з умов є  забезпечення стабільного й прогресивного  зростання обсягу реального ВВП  у кожному регіоні й в усій країні в цілому. Досвід розвинених країн свідчить, що високі темпи економічного зростання призводять по появи сприятливих можливостей підвищення рівню освіти й зміцнення його здоров’я.[19, с. 42]

Іншою умовою є підвищення рівню доходів населення, а саме заробітної плати необхідно для  поліпшення рівня життя нації і створення стабільної економічної основи для збільшення інвестицій в людський капітал. В той же час треба привести до мінімуму диференціацію доходів населення, яка стримує економічні можливості людського капіталу.

Тобто становлення людського капіталу залежить від багатьох факторів, які пов’язані між собою в складну систему. І для його вдосконалення необхідне всебічне вирішення питань виробництва і розподілу товарів і послуг, одночасно з урегулюванням питання формування і використання творчих здібностей й можливостей людини.

Таким чином, ми бачимо актуальність та необхідність подальшого вивчення проблеми формування, розвитку та використання людського капіталу з метою вдосконалення  й зміни існуючої економічної  моделі України.

2.2 Регіональні особливості формування і реалізації людського капіталу

Дослідження людського капіталу є складовою розвитку теорії і практики як ринкової, так і соціальної економіки, яка повинна забезпечувати економічне зростання господарської системи при одночасному соціальному її розвитку. Саме ЛК дає можливість економічно описати фактичні і потенційні можливості людини, як головної дійової особи в системі виробництва благ, і як особливо вигідний напрям інвестування. Слід зазначити, що в літературі при обґрунтуванні пропорцій суспільного розвитку автори вдаються до доволі полярного бачення суті людського капіталу (від його трактування як людини-товару до широкого застосування в контексті теорій розвитку інформаційного суспільства), специфічного трактування окремих його процесів та фаз (зокрема, формування, розподіл, чи одночасне їх бачення). Це відповідно позначається й на мірі присутності даного поняття в розвитку різних теорій (теорії економічного зростання, теорії інвестицій, класичній теорії економічного обміну, теорії розподілу, теорії управління запасами тощо). Це ж можна сказати й про теорію регіональної економіки, яка через свою геопросторову парадигму дає змогу говорити про регіональний аспект формування і реалізації ЛК. [20, c.75]

Введено наступне трактування поняття «людський капітал регіону» як капітального блага, яке, будучи результатом розвитку фізичних, психічних, ментальних, інтелектуальних, етичних та інших якостей населення, має властивість виступати успадкованою чи набутою територіально окресленою умовою задоволення  певних споживчих потреб, може бути об’єктом інвестування і приносити власнику капіталу (інноваційному носієві) дохід (ренту). Притримуючись традиційної схеми аналізу компонентної структури ЛКР, можна конкретизувати суть успадкованих якостей, як стану здоров’я населення регіону і набутих якостей, як сукупності освітньо-культурного потенціалу, цінностей, навичок, здібностей, мотивацій, менталітету людей, які можна  використовувати в сфері суспільного виробництва регіону. 

Реалізація людського капіталу в матеріально-виробничій сфері та в соціальній сфері, забезпечується шляхом функціонування регіонального ринку праці (РРП) як регулятора зайнятості та безробіття в межах даної території. Основними складовими структури ЛКР¹ визначено природно-біологічну, освітньо-професійну, соціально-мотиваційну та екологічну компоненти. Особливе значення при дослідженні сутності наповнення ЛКР відведено інформаційній складовій як такій, що пронизує усі компоненти ЛКР.