Людський капітал як чинник економічного зростання

 ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Кафедра менеджменту  зовнішньоекономічної діяльності

К У Р С  О В А     Р О Б О  Т А

З ДИСЦИПЛІНИ

 

«ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ»

 

на тему:

«ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ»

 

 

 

Виконала:

курсант  гр. ЕМ11-1

Жир Вікторія

 

 

Науковий керівник:

Викладач Потапенко  А.В.

 

 

м. Дніпропетровськ

2012

Зміст

 

ВСТУП

Процеси європейської інтеграції та інституційного перетворення в економіці України сприяють формуванню нової системи управління, яка має за мету досягнення високих результатів соціально – економічного розвитку. Ефективність цих змін залежить від рівня наукової обґрунтованості програм розвитку суспільних процесів, у тому числі й у сфері соціальної політики. У зв’язку з цим на особливу увагу заслуговує питання необхідності створення в суспільстві філософії переваги високої освіченості, професіоналізму, постійного підвищення кваліфікації.

В Україні на сучасному етапі  розвитку управління все ще не відбулася  переорієнтація від матеріально  – речових до людського чинника  економічного зростання. Одним з  перспективних напрямів виконання  цього завдання є поширення в  суспільстві ідей теорії людського капіталу як економічної категорії, яка дасть змогу приділяти більше уваги зростаючому значенню інтелектуальної діяльності, підвищувати рівень інформатизації суспільства та формувати конкурентоспроможну систему освіти.

Людський капітал відображає не лише новий підхід до аналізу ролі людини в суспільно – виробничому процесі, а й зростаюче значення інтелектуальної діяльності та неречового нагромадження для всього відтворення суспільного життя, визнання необхідності і високої ефективності вкладень у людину. Категорія «людський капітал» прийшла до нас із Заходу, однак на сучасному етапі вона стала логічним продовженням послідовності категорій: робоча сила – трудові ресурси – трудовий потенціал – людський фактор – і має величезне значення для майбутніх наукових досліджень не лише загальнотеоретичних проблем, а й  конкретних завдань економіки, передусім економіки праці. Подальша розробка цієї концепції дає можливість вивчати такі кардинальні проблеми, як економічне зростання, ефективність зайнятості, продуктивність праці, оплата праці й розподіл доходів, роль і значення освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні, мотивація тощо. Кількісний і якісний аналізи людського капіталу на різних рівнях дають змогу точніше оцінити зміни, що відбуваються у сфері праці, і, відповідно, ефективніше управляти ними.[1, с.56]

Ефективність формування і використання людського капіталу є основою  розвитку окремої фірми та економічного зростання країни, створюючи додаткові  тактичні ті стратегічні конкурентні  переваги. У зв’язку з цим виникає не тільки проблема оцінки вартості людського капіталу, а й проблема оцінки ефективності інвестицій у людський капітал, зокрема на мікро- і макроекономічному рівні.

Об'єктом дослідження  є людський капітал. Предметом дослідження  є теоретична сутність людського капіталу та його роль у формуванні та розвитку економіки.

Метою моєї роботи є вивчення процесів трансформації формування людського капіталу: обґрунтування економічної категорії «людський капітал», дослідженню категорії «людський капітал» як чинника економічного зростання в умовах руху сучасної цивілізації до постіндустріального суспільства та механізму мультиплікативного впливу інвестицій в людський капітал на економічне зростання.

Основним завданням роботи є:

• Дослідити формування економічної категорії «людський капітал».
• Розглянути інвестиції в дану категорію.
• Розвиток на території України як на макро- так і на мезоекономічному рівні.

Методами дослідження  є спостереження за розвитком теорії людського капіталу, порівняння.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

1.1. Еволюція  економічних поглядів на людський  капітал.

 

В історії економічної  думки останніх десятиріч однією з найвизначніших подій стало  створення теорії людського капіталу. Значний вплив цієї теорії на весь подальший розвиток економічної науки інколи порівнюють з революцією в економічній думці.

Поняття «людський капітал» ввійшло в науку на початку 60-х  років ХХ століття в західній економічній  літературі. Можна виділити дві основні  причини виникнення інтересу до даного поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, як виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський, а не матеріальні засоби виробництва є визначальним чинником конкурентоспроможності економічного зростання та ефективності.

Використовуючи теорію людського  капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні  проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль та значення освіти і професійної підготовки у суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема ця теорія дозволяє визначити доцільність витрат, наприклад, на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання, що має не лише навчальне та виховне, а її мотиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією значних інвестицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях оскільки вони розглядаються як ефективне джерело економічного зростання.

Теорія людського капіталу досліджує  залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок  і природних здібностей людей. Принципові ідеї такої належності були висловлені ще Адамом Смітом. Передвісником цієї теорії стали наукові праці видатного радянського вченого-економіста академіка С.Г Струмліна, який теоретично обґрунтував значення для народного господарства розвитку освіти та одним із перших спробував дати кількісну оцінку впливу освіти на ефективність праці і виробництва.

Бурхливого розвитку теорія людського  капіталу набули в другій половині ХХ століття завдяки працям американських  дослідників Гаррі С. Беккера, Якоба  Менсера, Теодора Шульца та ін. Офіційною  датою народження цієї теорії традиційно вважається жовтень 1942 року,коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу. За недовгий час нова теорія здобула загальне наукове визнання. Підтвердження цього стало присудження в 1992 році Нобелівської премії в галузі економіки професору Чиказького університету (США) Гаррі С. Бекеру за значний внесок у розробку та популяризацію ідей теорії людського капіталу. В наш час ця теорія посіла чільне місце у структурі економічних знань їй присвячується багато науково-дослідницьких робіт, вона є обов’язковим предметом вивчення на економічних факультетах, коледжів та університетах різних країн. [2]

Теорія людського капіталу виникла  на основі попереднього розвитку економічної  науки. Передусім вона пов’язана розвитком концепції капіталу. Ще за часів зародження капіталістичних відносин у працях класиків політичної економії під час визначення змісту поняття «капітал» зустрічаються спроби віднести до нього саму людину та її здібності. В. Петті першим висловив ідею про те, що люди з їх виробничими здібностями являють собою багатство. Най його погляд, «Вбачається розумним те, що ми звемо багатством,майном чи запасом країни і що є результатом попередньої чи минулої праці, не вважати чимось відмінним від живих діючих, а оцінювати однаково». А.Сміт, визначаючи суть основного капіталу суспільства, писав,що він на рівних складається не лише з машин, споруд і землі, але також «із набутих корисних здібностей усіх громадян чи членів суспільства.

Для західної економічної науки  ХІХ – початку ХХ століття вже досить характерним стають спроби вчених трактувати людину або її знання і здібності до праці я к капітал. У цей час виділяють два основні підходи до визначення зв’язку людини, її знань, і здібностей з капіталом. Прихильники теорії трьох факторів виробництва ( В.Бейджхот, Ф.Ліст, А.Маршалл, Дж.Мілль, В.Рошер, Г.Сіджуік) беззаперечно відкидають ідею включення самої людини з її природними якостями до категорії капіталу. Але при цьому вони схильні розглядати як складову частину капіталу чи багатства людські знання і здібності до праці. На основі такого підходу до проблеми взаємозв’язку людини, її здібностей до праці і капіталу виникли традиційні визначення поняття «людський капітал» серед яких і визначення Г Беккера. Інший напрямок в економічній науці складають праці дослідників, які відносять саму людину з її природними якостями до капіталу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І.Фішер та ін.). Вони оцінювали людину як елемент капіталу, і як розвиток їх трактувань виникли так звані альтернативні або розширюючі теорії людського капіталу. Означення «розширюючі» доречніше в цьому випадку, оскільки у своїй більшості ці теорії не заперечують традиційних, але й не обмежуються лише ними, розширюючи тим самим поняття «людський капітал».

Теорія капіталу І.Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. Їх автори включають до поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей,не лише їх здатність до праці , а й фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості та здібності. Для цих авторів людським капіталом є,наприклад, такі якості,як фізична сила і зовнішня привабливість , уміння встановлювати і підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати дисципліну праці, правильно поводитися тощо.

В альтернативних теоріях, як і в  традиційних немає одностайності  у питаннях визначення змісту поняття  «людський капітал». Автори відомого підручника з економіки С. Фішер, Р.Дорнбуш, К.Шмалензі вбачають в людському капіталі передусім природні здібності та талант людини,а потім уже її освіту і набуту кваліфікацію. Професор Массачусетського технологічного інституту Л. Туроу включає до людського капіталу «виробничі здібності, обдарування і набуту кваліфікацію. Професор Массачусетського технологічного інститут Л. Туроу включає до людського капіталу «виробничі здібності, обдарування і знання людини, а також таку специфічну характеристику, як «повага до політичної і соціальної стабільності» Ф. Махлуп професор Принстонського університету, відносить до людського капіталу будь-які «вдосконалення», що збільшують фізичні або розумові здібності людини».

В Україні відома концепція людського  капіталу, запропонована американським економістом Вашингтонського університету Дж. Кендриком з його роботи «Сукупний капітал США і його формування», перекладеної російською мовою і опублікованої в СРСР у 1978році. На думку Дж. Кендрика Капітал – це «здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи неринкові форми доходу». Виходячи з такого визначення капіталу, науковець поділяю його на дві основні складові – речовий і не речовий капітал,  а кожна з них в свою чергу поділяються на капітал утілених і не втілений у людях. Людським капіталом у цій структурі буде втілений у людях речовий і не речовий капітал. [2]

Речовий капітал,утілений у людях, - це витрати на освіту та професійну підготовку людини, її здоров’я, а також на мобільність трудових ресурсів. На перший погляд, це трактування не речового капіталу,втіленого у людях, ідентичне концепції людини людського капіталу Г Беккера. Проте трактування інвестицій Дж. Ендриокм має совї особливості, передусім у розумінні інвестицій в освіту та професійну підготовку.

Дж. Кедрик відносить до втіленого  в людях не речового капіталу так звані загальноосвітні та практичні знання. Загальноосвітні знання, що є основною масою всіх наявних у природі знань, складаються із знань інтелектуальних і духовних. Різниця між ними в тому, що інтелектуальні – це знання про навколишній світ, людське суспільство і культуру,а духовні це знання про місце і призначення людини у світі та її головні життєві цінності. І інтелектуальні й духовні знання людина отримує за допомогою будь-якої гуманітарної освіти, включаючи, наприклад, релігійну освіту.

Виникнення та поширення в економічній науці альтернативних концепцій людського капіталу викликані реаліями ринкової економіки, що останніми роками дедалі помітнішими стають і в нашій країні.

Отже, продуктивні якості та характеристики людини визнані особливою формою капіталу на підставі того,що їх розвиток потребує значних витрат часу та матеріальних ресурсів, і що вони, подібно до фізичного капіталу, забезпечують своєму власникові грошовий дохід. У розвинутих країнах ці положення не лише загальновизнані, а й активно використовуються на всіх рівнях прийняття рішень – від особистісного до загальнодержавного.

Теорія людського капіталу набула значного суспільного поширення  і стала визнаною у світовій науковій думці. Постійно проводиться багато наукових досліджень і виходить чимало наукових публікацій з цих питань[2].

1.2. Людський  капітал як економічна категорія

Поняття людський капітал  увійшло в науку на початку 60-х  років ХХ століття в західній економічній  літературі. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу повязпні з іменами відомих американських учених-економістів Т. Шульца, Г.Беккера, Л.Туроу, Я. Мінсера та ін.. Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до цього поняття. По-перше,це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал являє собою «найцінніший ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси або накопичене багатство… Саме людський капітал, а не заводи, обладнання і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності » [3,c.196]

 В економічній теорії  та економіці праці з різною  інтенсивністю в різні періоди  використовувалися такі поняття  ,як робоча сила, трудові ресурси,  людський фактор, трудовий потенціал. Ці поняття відображали певні зміни в оцінці ролі і місця людини в економічній системі суспільства,тому розглянемо детальніше ці поняття. [4. c.34]

Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних здібностей, які  має організм людини, її жива особистість  і які вона застосовує кожного  разу, коли виробляє будь-які споживні вартості [5, c.178]. Це означає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.

Поняття трудові ресурси ввів С.Г. Струмилін в роботі «Наші трудові  ресурси і перспективи» у 1922 році. Соціально-економічне визначення найчіткіше відображено у визначені Є. В. Касимовського: «Трудові ресурси – це частина працездатного населення,як зайнятого в суспільному виробництві, так і того, що знаходиться в резерві, кількісні і демографічні межі якого залежить від суспільної форми виробництва і рівня розвитку продуктивних сил, трудові ресурси виражають суспільні відносини з приводу їх формування, перерозподілу і використання». [6, c. 12-13]