Кредит і його роль в регулюванні ринкових відносин

     Банківський кредит - це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк. Банківський кредит - найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування. Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам. Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити. Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток.

     Державний кредит - сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов'язання тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов'язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

     Міжнародний кредит – це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною  чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності. Кредиторами і позичальниками можуть також бути міжнародні організації (МВФ, МБРР та ін.), регіональні об’єднання держав (ЄБРР), асоціації виробників та експортерів товарів. Країнам-членам МВФ надається кредит “стенд-бай” на підставі угод терміном до 12 років, а в окремих випадках до 30 років. За цією угодою, країна-член МВФ має придбати в МВФ іноземну валюту в обмін на національну в межах попередньо обумовленної суми на визначенний угодою термін.

       У практиці міжнародних кредитних  відносин подекуди застосовується  безпроцентний кредит. Він надається  із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими  країнами з метою допомоги країнам, що розвиваються.

     В залежності від цільового спрямування  кредит буває виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас, населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі. Вид кредиту - це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об'єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

     За  строками користування кредити поділяються  на:

• строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);
• до запитання - це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;
• прострочені кредити - це кредити, строк погашення, яких встановлений кредитним договором, минув;
• відстрочені кредити - це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

     Якщо  кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими  або ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається  під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.

     Гарантія  або поручительство - це зобов'язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійне зобов'язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту).

      Забезпечення  товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і легко визначити їх ринкові ціни.

      Забезпечення  дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). Обов'язковою умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.

      Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту і  врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави  має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.

      У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й  інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний або на корені).

      Іпотекою  є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить  предмет застави, залишається у  заставодавця чи третьої особи. Предметом  іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси.

      Зарубіжні країни використовують дві схеми  іпотечного кредитування:

1. Дворівнева (“американська модель”), що спирається на вторинний ринок заставних. Банк видає іпотечний кредит позичальнику в обмін на зобов'язання протягом визначеного терміну щомісяця переказувати  в банк фіксовану суму. Це зобов'язання позичальника забеспечене заставою житла, що купується. Банк продає кредит одному з агентств іпотечного кредитування, передаючи й зобов'язання із забеспечення. Агентство негайно відшкодовує банку виплачені позичальнику кошти і натомість просить переказувати одержувані від нього щомісячні виплати, за винятком прибутку (маржі) банку, в агентство. В свою чергу агентства реалізують іпотечні цінні папери на фондовому ринку і потім також стають посередниками, передаючи інвестору, який купив цінний папір, виплати, отримані від банку (завинятком своєї маржі).
2. Однорівнева (“німецька модель”). Це автономна збалансована модель, що грунтується на ощадно-позичковому принципі. Тут вкладник має можливість накопичити протягом тривалого періоду необхідний внесок на купівлю квартири (напрклад 50% від її вартості), а потім одержати іпотечний кредит на купівлю (будівництво) заздалегідь обраного житла.

   У країнах Євросоюзу до 80% усіх кредитів видається під заставу нерухомості, що свідчить про розвиненість економіки. Терміни кредитування достатньо  тривалі. Кредитні відсотки змінюються під впливом макроекономічних процесів. Підгрунтям іпотеки є державна система оцінки й подальшої переоцінки нерухомості.

      Приклад багатьох розвинених країн свідчить, що водночас із розвязанням проблеми забеспечення житлом іпотека сприяє утворенню в державі якісно нових  фінансово-кредитних відносин, установленню фінансової та економічної стабільгості за рахунок високорозвиненого ринку заставних і цінних паперів.

      Нині  зрозуміло, що без використання всіх можливостей цивілізованої іпотеки  українській економіці не обійтися.

      Розподіл  банків України за рівнем доходу від іпотечних програм на початок листопада 2006 року представлено в таблиці 1.1.

      Таблиця 1.1.

      Дохідність  українських банківських установ  від іпотечного кредитування

      За  методами надання розрізняють кредити:

• надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;
• відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;
• гарантовані, тобто банк бере на себе зобов'язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).

     За  характером і способом сплати відсотків  виділяють кредити з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

     В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:

• надані одним банком;
• консорціуми, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;
• паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.

     У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б) задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий кредит (що підлягає списанню). В Положенні Національного банку України "Про порядок кредитування" в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні. 
 
 

     2.2. Особливості комерційних кредитів

     Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

     Об’єктом  комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’ктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець  - кредитором, а покупець - позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.