Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Февраля 2012 в 23:50, курсовая работа
ВСТУП
Фінансове забезпечення регіонів – на даний момент тема досить актуальна. По-перше, в Україні із цим постійно виникають проблеми: то можновладців звинувачують у перевищенні повноважень, то не вистачає грошей на пристойне фінансування тощо. По-друге, достатньо важко розрахувати, якому з регіонів скільки потрібно фінансових ресурсів для гідного розвитку. Це питання досить актуальне не тільки в Україні, а й поза її межами. Для правильного вивчення цієї проблеми і її вирішення складаються спеціалізовані комісії, що постійно вивчають тенденцію розвитку регіону, депресивні і прогресивні галузі народного господарства тощо.
Динаміка питомої ваги доходів загального фонду місцевих бюджетів у обсязі доходів загального фонду зведеного бюджету у 2006-2010 роках, %
2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 |
34,6 | 31,6 | 25,7 | 20,8 | 22,7 |
Як
переконує досвід розвинутих країн,
фінансові проблеми регіонів розв’язуються
шляхом реформування всієї системи місцевих
бюджетів і міжбюджетних відносин. Метою
такого реформування є створення надійної,
раціональної системи фінансових відносин
між різними рівнями держави. Недостатня
ефективність їхнього функціонування
може стати (і стає) фактором гальмування
суспільного розвитку, провокує загострення
суспільних протиріч, викликаних суттєвою
диференціацією рівнів фінансового забезпечення
між окремими адміністративно-
Головна проблема подальшого розвитку міжбюджетних відносин в Україні полягає в їх нерозвиненості і невідповідності швидким змінам, що відбуваються в системі перетворення функцій управління і їх слабкій корегованості з економічними реаліями. А як інструмент трансформації економічної структури, міжбюджетні відносини мають відповідати меті економічних трансформацій – всебічному сприянню людського розвитку. Це означає орієнтацію їх більшою мірою на задоволення соціальних потреб громадян.
Зокрема, для покриття цих та інших обов’язкових видатків, обсяг трансфертів до місцевих бюджетів України збільшився в першому кварталі 2010 року на 73%, чи на 2,7 млрд. грн. в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Загалом сума приросту місцевих бюджетів з початку року збільшилась на 40% і склала 11 млрд. грн., однак з них на фінансування захищених статей (обов’язкових платежів на підтримку населення) виділено лише 7 млрд. грн.
В результаті застосування чинної схеми міжбюджетних трансфертів складається ситуація, коли органи місцевого самоврядування позбавлені можливості самостійно вирішувати власні проблеми: одні через залежність від дотацій, інші через те, що понадпланові надходження вилучаються, внаслідок чого вигідніше залишатися реципієнтом, ніж переходити у розряд донорів.
Значення міжбюджетних трансфертів як фактора суспільного розвитку повинно зростати разом із перерозподілом функцій центральних органів влади на користь місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування, тобто з деконцентрацією та децентралізацією. Децентралізація не лише збільшує роль місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування при наданні окремих суспільних благ, а й породжує необхідність пошуку нових підходів до здійснення фінансового вирівнювання - тобто забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами відповідно до видаткових функцій.
Основним бюджетоутворюючим джерелом місцевих бюджетів, як і у попередні роки, є податок з доходів фізичних осіб, який в 2009 році становив 54,4% загального обсягу доходів місцевих бюджетів без трансфертів. В 2009 р. місцевими бюджетами отримано 16,5 млрд. грн. податку з доходів фізичних осіб, саме він є індикатором ресурсного забезпечення місцевих бюджетів.
Реформування системи фінансового наповнення місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин має забезпечити ефективний розподіл коштів та їх витрачання. В свою чергу, ефективний розподіл коштів призводить до посилення мотивації місцевих органів влади щодо використання власного ресурсного потенціалу.
З метою вирішення зазначених проблем в сфері бюджетного та регіонального розвитку України доцільно:
Складність і взаємозалежність процесів в економіці при існуючих нерівномірних ресурсних можливостях регіонів, визначили потребу в підвищенні ефективності управління фінансовими ресурсами. Сучасна економічна ситуація в Україні представлена суттєвою асиметрією в регіональному розвитку саме в плані фінансової ресурсозабезпеченості. Існуючі на сьогоднішній день інструменти горизонтального та вертикального вирівнювання розвитку регіонів призвели до так званої ресурсної залежності «зверху», посиленню соціальної несправедливості та зниженню зацікавленості органів місцевого самоврядування до підвищення фінансового потенціалу території.
Перетворення в економіці регіонів (під впливом глобалізацій них процесів в тому числі) зумовили суттєві зміни теоретичних та методичних основ формування, оцінки та управління фінансовими ресурсами регіону, а тому особливої гостроти набувають питання фінансового забезпечення територіальних громад ресурсами, необхідними для здійснення витрат на поточне функціонування та розвиток регіону.
Проведені
дослідження з порушеної
по-перше, на сьогоднішній день не сформовано чітких підходів до системи оціночних показників фінансового забезпечення регіонів, а існуючий механізм аналізу базується на оцінці бюджетних показників, не враховуючи альтернативні джерела фінансування;
по-друге, чи не найбільшою проблемою, на наш погляд, є відсутність необхідної інформаційної бази для проведення оцінки фінансового забезпечення регіону, оскільки українська статистика не відстежує цілої низки показників, а ті які представлені в збірниках (особливо для регіонального рівня) в основному характеризують виробництво та споживання в середині регіону, в той час як фінансові процеси представлені загальними показниками: бюджет, інвестиції, кредитна система регіону. Окрім того, існує проблема співставності показників для різних регіонів (особливо при отриманні інформації з різних джерел);
по-третє, специфіка процесів глобалізації та регіоналізації знаходить своє відображення в посиленні впливу зовнішніх факторів на функціонування регіональних фінансів, що проявляється в диференціації окремих регіонів. В зв’язку з тим виявлення та врахування основних факторів впливу на розвиток фінансів регіону, а також обґрунтування комплексної оцінки фінансового потенціалу регіону є актуальним напрямком сучасних досліджень;
по-четверте, відсутність чітких границь в системі оцінок «фінансового стану регіону», «фінансового забезпечення регіону» та «фінансового потенціалу регіону»;
Вищезазначене обумовлює необхідність розробки нових та вдосконалення існуючих методичних підходів до визначення системи показників, яка би комплексно характеризувала фінансові можливості регіону (наявні та «приховані») і на основі якої можна було б судити про рівень фінансової забезпеченості регіону, який є важливим індикатором відображення реалізації регіональної економічної та фінансової політики.
Попонується оцінку фінансового потенціалу регіону проводити в кілька етапів в розрізі його визначальних складових, які його формують: бюджетного потенціалу, потенціалу суспільного сектора, потенціалу реального сектора, потенціалу фінансово-кредитних установ та потенціалу зовнішніх інвестицій та запозичень. При цьому система оцінок враховує базові принципи, які дозволяють застосовувати методичні підходи незалежно від регіональних особливостей:
1. принцип системності, який дає можливість розглядати фінансовий потенціал регіону як систему, в якій виділяється ряд складових;
2. принцип науковості передбачає проведення аналізу та оцінки фінансового потенціалу із використанням наукових методів дослідження (системного аналізу, групування показників, факторного аналізу, балансового методу, регресійного аналізу, індексного методу, використанні експертних методів оцінки вагомості окремих показників);
3. основою оцінки фінансового потенціалу регіону є система первинних індикаторів, які характеризують як розвиток економіки регіону, так і відображають ефективність формування та використання фінансових ресурсів за різними напрямками діяльності;
4. принцип достовірності та легітимності вихідних даних при виборі первинних індикаторів.
Система первинних індикаторів, які найбільш повно характеризують фактичне функціонування економіки та фінансів регіону містить п’ять основних блоків: "Індикатори бюджетного потенціалу", “Індикатори фінансового потенціалу реального сектора”, "Індикатори фінансового сектора", "Індикатори потенціалу зовнішніх інвестицій і запозичень" та "Індикатори суспільного сектора". Процес оцінки включає: розрахунок інтегрального показника фінансового потенціалу регіону, уточнення порогових значень індикаторів інтегральної оцінки та групування регіонів за розміром фінансового потенціалу. Зазначимо, що особливістю будь-яких інтегральних оцінок економіки регіонів є їх суб’єктивність, тобто не варто сприймати оцінку як абсолютну істину, слід чітко розуміти по якій методиці проводяться розрахунки і чи відповідають ці підходи вимогам «замовника».
Запропоновані підходи до оцінки фінансового
потенціалу регіону можуть бути корисними,
насамперед, для органів місцевого самоврядування,
оскільки є прості у використанні, результати
оцінки легко верифікуються та мають однозначне
тлумачення; вхідна інформація здебільшого
є доступною.
ВИСНОВОК
Отже, підбиваючи підсумки роботи, можна зробити ряд висновків.
По-перше, в Україні досить розвинута законодавча основа фінансового забезпечення регіонів. Інша справа, що закони в Україні далеко не завжди виконуються належним чином чи не виконуються взагалі. Але наявність законодавчої основи вже є свідченням того, що держава рухається в потрібному напрямку. Подолати б тільки корупцію і бюрократизм, взагалі було б ідеально.
По-друге,
фінансове забезпечення регіонів займає
не останнє місце в системі
регіонально-адміністративного
Існуюча в Україні система регулювання регіонального розвитку залишається досі малоефективною, внутрішньо-суперечливою і відірваною від потреб населення, оскільки базується на недостатньо досконалих організаційних та економічних методах управління. Період сучасної трансформації економіко-правового середовища породжує потребу поглиблення регіональних досліджень теоретичного та методичного характеру. Зокрема, це стосується розв'язання проблеми взаємодії державних органів влади та органів місцевого самоврядування, організаційно-економічних основ політики нарощування бюджетного потенціалу регіону, удосконалення обліку і контролю, бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам регіонального розвитку.