Державний кредит є заборгованістю держави  перед своїми громадянами і господарськими структурами, іноземними кредиторами, Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

     Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсі, основне призначення яких — покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

     Страхові  фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власної. Страхові фонди й резерви — об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

     Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

     Фінансовий  ринок — ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

     Ринок грошей або валютний ринок — це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

     Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

     Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень, фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

     Фінанси домогосподарств є засобом створення  та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

     До  видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю — це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

     Домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

     Російські та українські вчені здебільшого  структурують фінансову систему  за певними сферами і ланками. Практично всі науковці включають  до цієї системи фінанси суб’єктів підприємницької діяльності, різні ланки державних фінансів і фінансовий ринок. Сьогодні ж можна вважати новаторським підхід, за якого фінансова система поділена на підсистеми згідно з класифікацією інституційних секторів економіки (КІСЕ). Зокрема Л.Кузнецова («Банки як складова фінансової системи України») виділяє державні фінанси, фінанси суб’єктів господарювання (нефінансових корпорацій), фінанси кредитних інституцій (фінансових корпорацій), фінанси домогосподарств. При цьому фінансовий ринок розглядає як сукупність складових, що забезпечують рух фінансових потоків, - суб’єкти (банки, страхові й інвестиційні компанії, фондові біржі, фінансові емісійні компанії тощо) і об’єкти (фінансові активи (інструменти).

     Структура вітчизняної фінансової системи, що відповідає світовій практиці і КІСЕ України наведено на рис.1.2.

     Фінанси нефінансових корпорацій, квазікорпорацій і НКО представлені фінансовими відносинами, учасниками яких є різні види підприємств і організацій, що виробляють товари чи надають не фінансові послуги. На відміну від фінансів державного управління, які мають суворо регламентований характер формування й використання своїх фінансових ресурсів (бюджетів),організація фінансових потоків у нефінансових корпорацій має більш самостійний, але і більш ризикований характер. Фінанси загального державного управління включають фінанси юридичних осіб, основною діяльністю яких є виконання функцій законодавчої, виконавчої або судової влади відносно інших інституційних одиниць у межах певної території. Особливе значення цього рівня зумовлене тим, що для забезпечення інтересів усього суспільства органам влади властива можливість чинити регулятивний вплив на економічні й соціальні процеси у країні, у тому числі на формування фінансових ресурсів інших учасників фінансової системи.

     Фінанси некомерційних організацій являють собою інституційні одиниці, тобто суб’єкти господарювання, які самостійно приймають рішення, що стосуються їхньої економічної діяльності, розпоряджаються своїми матеріальними й фінансовими ресурсами та розробляють повний набір бухгалтерських рахунків. Всі підсистеми фінансової системи України разом із фінансовим ринком входять до складу міжнародних фінансів, що можна пояснити світовими глобалізаційними й інтеграційними процесами. 

     Рис. 1.2. Сучасна структура фінансової системи України 

 

     

Отже, з метою  підвищення  ефективності функціонування й розвитку фінансової системи України, а також уникнення колізій  у її трактуванні необхідно на основі теоретичних положень розробити правову регламентацію фінансової системи у вигляді прийняття Закону України «Про фінансову систему України», де має бути визначена її структура. При цьому цілком очевидно, що фінансова система «являє собою відкриту динамічну систему, яка постійно трансформується», вона не може бути статичною, і з розвитком економіки паралельно відбувається розвиток фінансових відносин, що відображається у зміні підходів до структури цієї системи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Сучасна фінансова система України. 

2.1 Фінансові місцеві органи України 

    

Місцевий фінансовий орган 

- установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції з складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням кошт ми місцевого бюджету. Для цілей цього Кодексу Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим віднесено до місцевих фінансових органів.

 

    

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів здійснюють аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад.

    

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів

в

ідповідного бюджету.

    

   Управління місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та виконавчі органи влади, зокрема їхні фінансові підрозділи.

    

В Україні є  два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої влади.

    

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах, які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Міста Київ і Севастополь у системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

    

Конституційне закріплення територіальної громади  як носія місцевого самоврядування зумовлює необхідність створення фінансових відділів в усіх територіальних громадах – як у міських, так і в сільських. Без цього територіальна громада не матиме змоги зорганізувати власні фінанси. Утворенню фінансових відділів у громадах має передувати робота з формування самих територіальних громад. Чисельність і перелік територіальних громад належить визначити в окремому законодавчому акті.

    

У фінансових органів  територіальних громад має бути інший  статус, ніж у фінансових органів  виконавчої влади, і перші не включаються  до складу других. Слід встановити, що територіальна громада в особі її представницького органу самостійно утворює фінансові відділи, як, до речі, й інші підрозділи її виконавчого органу.

    

Фінансові відділи  територіальних громад, таким чином, матимуть автономію стосовно фінансових органів виконавчої влади. Це створить передумови для автономії місцевого  самоврядування у сфері управління місцевими фінансами.

    

Наявність власних  фінансових органів територіальних громад є необхідною складовою системи  управління місцевими фінансами  в умовах становлення фінансової автономії місцевого самоврядування.

    

До місцевих фінансових органів у системі  виконавчої влади належать Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та відділи  обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних  адміністрацій, місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головного контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного казначейства України. Місцеві органи Головного управління Державної податкової адміністрації, Головного контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного казначейства функціонують в областях, у містах Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, в районах, районах міст обласного підпорядкування. Вказані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.