Економічна теорія епохи вільної конкуренції. Класична політична економія: Адам Сміт - Дослідження про природу та причини добробуту націй

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

Економічна  теорія епохи вільної конкуренції. Класична політична економія: Адам Сміт «Дослідження про природу та причини добробуту націй»

 

 

 

Самостійна робота з 

історії економіки та економічної  думки

 

 

 

                                                                                      Виконавець:

                                                                                     

 

 

 

 

                                                                                               Керівник:

                                                                    

 

 

 

КИЇВ-2010

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 Економічна теорія епохи вільної  конкуренції

1. Загальна характеристика економіки  в епоху вільної конкуренції…………………………4

2. Особливості формування ринкової  економіки в Англії….…………………………………7

РОЗДІЛ 2 Класична політична економія

1. Зародження ідей класичної школи………………………………………………………….20

2. Економічне вчення Адама Сміта, «Дослідження про природу та причини добробуту націй»……………………………………………………………………………………………24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Прийняти правильне економічне рішення неможливо без глибокого  знання економічних законів, що регулюють  економічну діяльність, розуміння структури  і функцій економічної системи.

Тому дуже важливим стає вивчення історії економічних класичних вчень, що заклали постулати ринку вільної конкуренції, і створили першу взаємопов’язану і взаємообумовлену економічну систему. Але ці знання потрібні не лише для правильного розуміння сьогоднішніх реалій, а також для зрозуміння економіки.

Але будь-яке економічне вчення слід розглядати на фоні економічних реалій, що панували на той час в суспільстві. Будь-яка теорія намагається пояснити саме реальні події, що відбуваються в суспільстві. Саме тому розгляд  засад класичної політичної економії у першому розділі даної роботи починається з загальної характеристики економіки епохи вільної конкуренції.

В епоху становлення капіталістичного способу виробництва дані вчення зіграли значну роль, як в теоретичному обгрунтуванні нової системи, так  і в боротьбі за її розвиток.

У другому розділі характеризується класична політична економія, яка виникла тоді, коли підприємницька діяльність услід за сферою торгівлі, грошового обігу і позикових операцій розповсюдилася також на багато які галузі промисловості і сферу виробництва загалом. Уперше термін «класична політична економія» вжив К. Маркс. Класична політична економія зародилася в кінці XVII початку XVIII у. в трудах У. Петті (Англія) і П. Буагильбера (Франція). Час її завершення розглядається з двох теоретико-методологічних позицій. Одна з них марксистська вказує на період першої чверті XIX в., і завершителями школи вважаються англійські вчені А. Сміт і Д. Рікардо.

Саме Адам Сміт здійснив величезний вплив на еволюцію світової економічної думки. Головним твором А. Сміта є його книга «Дослідження про природу і причини багатства народів». У ній в якості предмета вивчення політичної економії дослідник назвав проблему економічного розвитку суспільства і підвищення його добробуту. Центральне місце в методології досліджень А.Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої він поклав ідею природного порядку, тобто ринкових економічних відносин. Він виходив з того, що люди, надаючи один одному послуги, обмінюючись працею і його продуктами, керуються перш за все прагненням до особистої користі. Але переслідуючи особисту користь, кожна людина сприяє інтересам всього суспільства.

 

 

РОЗДІЛ 1 Економічна теорія епохи вільної конкуренції

1. Загальна характеристика  економіки в епоху вільної  конкуренції

Первісне нагромадження капіталу завершилося наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. промисловою революцією спочатку в Англії, а потім у Європі й Америці. Основними галузями господарства стають металургія та машинобудування, що випускає верстати й устаткування для легкої (текстильної) і харчової промисловості, для транспорту (пароплави і паровози).

До кінця XIX ст. густа мережа залізниць  покриває Європейський континент. Трансконтинентальні  дороги з’являються також у Америці. Час подолання відстаней і вартість перевезень істотно зменшуються. Це сприяє формуванню єдиних національних ринків. Використання пароплава, що долає відстані у два-три рази швидше, ніж найшвидкохідніший вітрильник, і бере на борт у кілька разів більше вантажу, у свою чергу, сприяє формуванню світового ринку.

У промисловості провідних країн  світу, насамперед Великої Британії, зростає число зайнятих. Рахунок  уже йде на мільйони працівників. Зростає і чисельність міського населення, а також його частка в  загальній чисельності населення  країни. Проте ще більше половини населення — сільські жителі.

Буржуазія найбільш розвинутих країн  домагається визнання основних особистих  прав і свобод усіх громадян, політичної рівноправності, спершу тільки для  дорослих (старших 21—25 років) і забезпечених чоловіків, а також свободи підприємницької діяльності, юридичного захисту прав власності тощо. Скасовують всілякі обмеження господарської діяльності, зокрема цехи й гільдії.

Приблизно до середини другого десятиліття XIX ст. у найбільш розвинутих країнах  Європи складається економічна система, основні риси якої такі.

1. Велика чисельність (сотні,  тисячі) виробників і продавців  на національному ринку й у  кожній галузі. Частка кожного  з них дуже мала (не більш  як 1,5 %), тому вони не можуть  справляти істотного впливу на ціну, й вона сама встановлюється на ринку в результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями.

2. Товари однорідні — немає  товарних марок, асортимент відносно  обмежений, споживчі товари досить  прості, тож конкуренція має переважно  ціновий характер.

3. Пороги входу в значну частину  галузей досить низькі, що сприяє  припливу капіталу у високоприбуткові  види бізнесу й вирівнюванню  норми прибутку, посиленню конкуренції  й зниженню цін. Не виникає  особливих проблем і з ліквідацією  чи перепрофілюванням бізнесу, оскільки виробничі приміщення й устаткування досить універсальні.

4. Законодавчі обмеження дуже  незначні й перешкоджають лише  відверто кримінальним заняттям.

5. Важлива комерційна інформація  поширюється відносно повільно  і досить рівномірно, тож ніхто не має виключних джерел інформації.

6. Роль держави обмежується переважно  військово-поліцейськими функціями.  У виробничі питання, ціноутворення,  торгівлю й розподіл благ держава  не втручається. Вона також  практично не бере участі у  розв'язанні соціально-виробничих питань: забезпеченні зайнятості, гідних умов праці, встановлення рівня її оплати, страхування та ін.

Система, що відповідає цим характеристикам  чи, як їх іще називають, умовам, в  економічній літературі дістала  назву система вільної конкуренції. Проте вже до кінця XIX ст. велику частину цих умов було порушено й економічна система провідних країн перейшла в якісно новий стан. Отже, епоху вільної конкуренції можна з певною умовністю обмежити приблизно столітнім періодом із 1775—1815 pp. по 1875—1895 pp.

У цей період завершується територіально-економічний  поділ світу між так званими  Великими державами: Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами і  США, Російською, Австрійською та Османською імперіями. Для метрополій колонії  є джерелами дешевої сировини, продовольства і ринками збуту промислових товарів. Японія, Німеччина й Італія, що спізнилися до первісного поділу, розпочинають готуватися до боротьби за переділ колоніальних володінь і сфер впливу.

У цей період європейські країни, спершу Франція, потім Англія, Німеччина й Росія, зазнають на собі дії демографічного переходу від режиму відтворення населення, за якого висока смертність компенсується високою народжуваністю, до режиму, за якого обидва показники відносно низькі. Оскільки на першому етапі переходу під впливом поліпшення структури харчування, санітарно-гігієнічних умов життя (каналізація, кип'ятіння води, регулярне миття та ін.), успіхів медицини (вакцинація, допомога при пологах тощо) різко знижується смертність, а народжуваність усе ще залишається досить високою, населення починає швидко зростати, подвоюючись за 25—45 років.

Так, населення Європи між 1800 і 1900 pp. збільшилося майже в три рази — зі 150 до 410 млн осіб. І це незважаючи на все ще досить високу дитячу смертність, високу смертність робітничого класу, війни, епідемії та масову міграцію зубожілих селян у Південну й Північну Америку. Населення обох континентів зросло шестикратно — з 25 до 150 млн осіб. Успіхи інших регіонів світу в цьому були значно скромнішими: населення Китаю зросло лише на 35—40 %, Африки — у півтора, Азії — в два рази.

Модернізація господарства і суспільного  устрою відбувалася дуже нерівномірно. Першими на цей шлях ще у XVIII ст. стали  Велика Британія та Нідерланди. У цих  країнах вона пройшла відносно безболісно. Набагато пізніше, у 1820—1860 pp., модернізація проходила у Франції і США, де розбіжності у виборі шляху розвитку країни призвели до громадянської війни.

Запізнілий, наздоганяючий і насильницький  характер мала модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізації була держава, що мало надалі дуже суперечливі наслідки.

Соціальна структура суспільства  епохи вільної конкуренції була досить проста. На одному полюсі розташовувалася  еліта: стара земельна аристократія, верхівка колоніальної адміністрації, армії та флоту, великі домовласники і рантьє, стара й нова буржуазія, зокрема великі підприємці. Ця соціальна група мала дуже високий (навіть за нинішніми мірками) рівень життя, але її частка в населенні була невелика — у межах 1,5—2 %, а її влада в суспільстві спиралася переважно на репресивний апарат: на поліцію, суд, в'язниці й каторги.

На іншому полюсі стояв промисловий  пролетаріат, що досяг 20—25 % у загальній  чисельності населення. Умови його життя були жахливі, а рівень споживання вкрай низький — на межі прожиткового мінімуму. Робочий день тривав 11—14 год, техніки безпеки практично не було — звідси дуже високий рівень травматизму і смертності на виробництві. Страхування на випадок хвороби чи інвалідності, втрати роботи, пенсійного й медичного забезпечення також не було. Робітники жили переважно в бараках чи жалюгідних халупах в умовах жахливої антисанітарії, харчувалися неякісними продуктами, не мали можливості придбати ліки, запросити лікаря, тож переважна більшість пролетаріату уже замолоду наживали хронічні захворювання, в тому числі венеричні. Трудове життя починалося, як правило, у 10— 12 років, але часто працювали по 12 год на день і 6—7-літні діти. Шлюби робітнича молодь укладала рано — у 17—20 років. Народжуваність у робітничому середовищі була високою, але високою була й дитяча смертність. Середня тривалість життя робітника не перевищувала 35 років. До цього віку більшість із них перетворювалися на виснажених життям стариків. Значною мірою цьому сприяло пияцтво.

Не дивно, що таке життя більшість робітників цінували не дуже високо й готові були ризикувати ним заради кращої долі. Тому епоха вільної конкуренції — це ще й епоха запеклих класових битв: страйків, бунтів, рухів руйнівників машин і, нарешті, робітничого революційного руху.

Близьким до становища промислового пролетаріату було становище безземельних і малоземельних найманих робітників аграрного сектору: батраків, поденників, здольників та ін. Чимало їх у зимовий  період подавалися в міста в пошуках  додаткових заробітків у промисловості. Їхня частка в населенні також становила близько 20—25 %.

Близько 35 % населення, а у Франції  та Росії — всі 70 %, становили селяни. П'ята частина з них були дуже заможні: фермери, куркулі, гросбауери. Інші жили скромно, але істотно краще, ніж робітники. Селяни, що зубожіли, поповнювали ряди міського й сільського пролетаріату.

10—12 % населення становили дрібні  торговці й ремісники. Під впливом  жорсткої конкуренції з боку  великої буржуазії багато їх  розорялися і поповнювали ряди  пролетаріату.

На середні прошарки припадало  не більш 7 % населення. Це були фахівці: інженери, лікарі, архітектори, викладачі, чиновники; люди вільних професій: художники, журналісти, актори; службовці, дрібні домовласники і рантьє.

Нечисленність середніх і вищих прошарків суспільства, крайня бідність нижчих станів, переважно натуральний характер селянських господарств зумовлювали вузькість внутрішнього споживчого ринку, що не міг забезпечити стійкого попиту на продукцію, яку виробляли чимраз у більших масштабах. Результатом такого дисонансу стали повторювані кожні 10—11 років кризи надвиробництва, що К. Маркс пов'язав із нерівномірністю відтворення основного капіталу.

Саме через вузькість внутрішнього ринку боротьба між капіталістами  провідних країн за зовнішні ринки збуту набула значної гостроти. [5]

 

2. Особливості формування ринкової економіки в Англії

Передумови промислового перевороту. Однією з перших країн, де почався промисловий переворот, була Велика Британія (60-ті роки XVIII ст.). Основні передумови його такі.

По-перше, значне нагромадження капіталу, зосередженого  в руках невеликого числа людей, здатних витрачати кошти для  вдосконалення економіки. Воно відбувалося  завдяки швидкому розвитку торгівлі, відкритому пограбуванню Індії, переходу промисловості й сільського господарства на капіталістичний шлях.

По-друге, це результати Англійської буржуазної революції (1640—1688), насамперед усунення перешкод для розвитку капіталістичних відносин. Вона відкрила шлях для швидкого зростання  продуктивних сил, закріпила буржуазну власність на землю, надала потужного поштовху аграрному перевороту і прискорила створення національного ринку. Відбувся перехід від середньовічної феодальної монархії до буржуазної монархії. Політичний союз земельної та фінансової аристократії, що склався в цей період, був тривалим і порівняно міцним. Він згодом перетворився на союз землевласників та усього класу буржуазії, забезпечуючи відносну стійкість англійської монархії. При цьому аристократія, зберігши монополію політичної влади, враховувала інтереси буржуазії.