Економічні системи:поняття,структура,типи

 

 

1.6. Фіскальні економічні  системи

Фіскальні економічні системи –  це сукупність механізмів стягування державою податків у населення і приватного бізнесу, а також іноземних агентів національної економіки.

За характером формування і стягування податки поділяються на три типи:

• прямі, якими оподатковується грошовий дохід;

• непрямі, до яких відносять ПДВ, податок з продажу, з обороту, валовий податок з обороту, акцизний податок і т.д.;

• умовно-прямі податки, які стягуються з власників майна, капіталу, нерухомості.

Механізм оподаткування здійснюється через так звану ставку податку. Виділяють два типи ставки податку: гранична, що визначається як співвідношення приросту податку до приросту грошового доходу, та середня, яка визначається як співвідношення загальних величин податку до загальної величини грошового податку. Залежно від характеру і типу граничних і середніх ставок подоходного податку, національні фіскальні системи поділяються на три типи:

• пропорційні,
• регресивні,
• прогресивні.[5]

У пропорційних національних фіскальних системах питома вага податку в загальному грошовому доході є більш-менш стабільною і не зростає із зростанням доходу. У регресивних фіскальних системах середня ставка податку має тенденцію до зниження із зростанням грошового доходу, а в прогресивних – середній податок зростає із зростанням грошового доходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Типи економічних систем

2.1. Традиційна економічна система

Традиційна  економічна система - це спосіб організації  економічного життя, при якому земля і капітал знаходяться в спільному володінні племені, а обмежені ресурси розподіляються відповідно до тривало існуючими традиціями.

В умовах первісної  громади регулярно налагодженого  виробництва не було. Засоби існування видобувалися переважно шляхом збирання готових продуктів природи.

Для полювання  та рибальства використовувалися примітивні знаряддя у вигляді каміння, палиці, кісток убитих тварин.

Процес добування  їжі збиранням і полюванням привів людство до осмисленого землеробства у вигляді примітивною обробки ґрунту і посівів зерна і до скотарства у вигляді приручення диких тварин, а потім розведення в домашніх умовах. Іншими словами, сталася аграрна революція, яка породила постійно виробляє економіку.[10]

Традиційною називають економіку найменш розвинутих країн, до яких, за класифікацією ООН, відносять Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопію.

їх економіка  має такі характеристики:

1. Базується на відсталій технології і переважно ручній праці. Вони не пройшли стадію індустріалізації.

2. Багатоукладність економіки (наявність натурально-общинних, дрібнотоварних форм організації виробництва).

3. Швидко зростає населення, високий рівень безробіття, основна      сфера зайнятості - сільське господарство.

4. Значний вплив на економіку здійснює іноземний капітал.

5. В   експорті   переважає   сировина   та   сільськогосподарська

продукція (за це їх називають „банановими  республіками"). 

6. Існує  кастовість, поділ людей на соціальні  прошарки.

7. Держава  відіграє активну роль у регулюванні  економічних відносин, але при  цьому існують корупція і хабарництво,  несправедлива система оподаткування, недостатній розвиток     освіти і соціальних послуг.

8. Важливу роль відіграють релігійні і культурні цінності, традиції та звичаї.

Вважається, що три чверті населення світу  проживають в економічно відсталих країнах. Причини існування такої відсталості можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. Вони визначаються історією розвитку та національними традиціями, географічним розташуванням, наявністю економічних ресурсів, соціально-політичними стосунками всередині країни, наявністю колоніального минулого, специфікою взаємовідносин з іншими країнами.

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.[5]

Найбільш  характерними рисами традиційних економічних  систем є те, що їм притаманне панування  натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових  обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

В сучасних умовах країни зі значними залишками  традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.

2.2. Командно-адміністративна  економічна система

Ця система  панувала раніше в СРСР, країнах  східної Європи і ряді азіатських держав.

Характерними  рисами АКС є суспільна (а в  реальності   державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму. Всі крупні рішення, що стосуються обсягу ресурсів, що використаються, структури і розподілу продукції,організації виробництва, приймаються центральним плановим органом.

Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з  єдиного центру   вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває  матеріальну зацікавленість в результатах праці.[9]

Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і що підтримуються міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок  техніки і технології. Для дефіцитної економіки, що породжується монополією характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення  збалансованості господарства.

У країнах  з АКС вирішення загальноекономічних  задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок завдання визначення обсягу і структури продукції вважалися дуже серйозними і відповідальними щоб передати їх рішення саме безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із зазделегідь вибраними як '' суспільні'' цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до пануючих ідеологічних установок прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Відмінною особливістю  розподілу продукції в АКС  було привілейоване положення партійно-державної еліти.[5]

 

 

2.3.Ринкова економічна система

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.

У ринковій економіці держава виконує другорядну роль, хоча вона відіграє важливе значення в розвитку національного господарства. Тобто держава виконує лише ті функції, які окремий індивід, без ЇЇ втручання або взагалі, не може здійснити або зробить це економічно неефективно. Зокрема, такими функціями держави є організація громадського порядку, забезпечення національної оборони, організація державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, емісія великих банкнот, будівництво деяких громадських споруд та їх утримання в належному стані тощо.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції  є такі:

– приватна власність на виробничі й трудові  ресурси;

– необмежена кількість суб'єктів ринку, абсолютно  вільний доступ на ринок і вихід  з нього;

– вільна конкуренція;

– доступність  всебічної інформації про ринок  для кожного суб'єкта;

– свобода  учасників господарської діяльності;

– самостійне встановлення цін на товари та послуги;

– стихійне ринкове регулювання економічних  процесів;

– відсутність  у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Отже, ринкова  економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.[9]

Водночас  економічна система з названими  ознаками не існувала і ніколи не може стати реальною. Це, власне, теоретична модель ринкової системи, до якої суспільство  мало спрямовувати свій розвиток. Певною мірою такій моделі відповідав "чистий" капіталізм XIX ст. Суттєвим недоліком  такої економічної системи є  те, що вона не в змозі врегулювати  питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільних благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти забрудненню довкілля; спричиняє явища масових банкрутств різних виробників, безробіття. Ринкова система не забезпечує також соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів і доходів, розшарування суспільства на бідних і багатих.

Отже, існує  цілий комплекс проблем, які неможливо  вирішити лише внаслідок дії ринкових механізмів. Саме в таких випадках якраз і необхідне регулювання державою соціально-економічних процесів.[2]

Ринок - складна економічна система суспільних взаємовідносин в сфері економічного відтворювання. Він зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших  економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких  талантах і на справедливому ставленні  до них держави. Дійсно, даних принципів  мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані з поняттям правової держави. Гарантії ж свободи і чесного змагання можуть бути дані лише в умовах цивільного суспільства і правової держави. Але і сама суть прав, придбаних людиною в умовах правової держави, є право свободи споживання: кожний громадянин має право влаштовувати своє життя так, як йому хочеться, в рамках його фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були непорушними, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а роль по захисту від незаконного посягання на власність громадянина з боку інших громадян бере на себе державу. Такий розклад сил втримує людину в рамках закону, оскільки в ідеалі держава стоїть на його стороні. Закон, який починають поважати, який би він не був, стає справедливим хоч би для того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не повинна перейти кордон як тоталітаризму так і хаосу. У першому випадку ініціатива громадян буде стримуватися або виявлятися в перекрученому вигляді, а у другому - держава і її закони можуть бути зметені насильством. Однак "дистанція" між тоталітаризм і хаосом досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати "свою" роль. Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням потрібно розуміти вельми широкий спектр заходів, і чим ефективніше його використання, тим вище довір'я до держави.

Сама  ринкова економіка як механізм регулювання  економічних відносин є лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю  для демонстрації принципу її функціонування і порівняння з існуючими формами так званої змішаної економіки. У ринковій економіці в повній мірі реалізовуються всі принципи, зумовлені нею.

Хоч ринкова  економіка і багатозначне поняття, головну її ознаку все ж можна  виділити. Це принцип свободи господарської  діяльності.

Природно, економічна свобода, як і політична, соціальна, духовна, етична, обмежена межами, що суспільно встановлюються, що не дозволяють їй вилитися в анархію, перетворитися  в засіб неприборканого економічного свавілля. Без системи суспільних обмежень свобода одних стане  засиллям для інших. Але в той  же час наявність обмежень не свідчить, що в умовах їх дії свобода взята  в зазделегідь задані рамки.[11]