Економічні погляди Девіда Рікардо та їх значення для подальшого розвитку економічної науки

    Звернувши увагу на те, що у міжнародному масштабі фактори не є мобільними, вчений дійшов висновку, що країни можуть виграти  від взаємної торгівлі і за умов відсутності абсолютних переваг  у виробництві певних товарів  завдяки наявності переваг відносних. Останні, на думку дослідника, виникають за умов, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати праці, що спричиняє нерівність внутрішніх альтернативних вартостей цих товарів у різних країнах та різне внутрішнє співвідношення їх цін. Том; спеціалізація країн на випуску тих продуктів, у виробництві яких мають найвищу відносну ефективність, сприяє отриманню ними взаємної вигоди, уможливлюючи розвиток міжнародної торгівлі. 
Незважаючи на те, що принцип порівняльних витрат, сформульований Д. Рікардо, базувався на урахуванні лише одного фактора виробництва (праці), у подальшому сфера його застосування була розповсюджена на всі фактори виробництва, отримавши плідний розвиток у сучасних концепціях міжнародної торгівлі.

    Теорія  оподаткування. Виходячи з того, що свобода економічної діяльності та вільна конкуренція товаровиробників найбільшою мірою відповідають інтересам  економічного прогресу нації, Д. Рікардо  відстоював політику економічного лібералізму. Він стверджував, що держава не повинна втручатись у процеси суспільного виробництва та розподілу. 
Важливим способом взаємодії держави та населення вчений вважав оподаткування. Визначивши податок як "ту долю продукту праці та землі, яка надходить у розпорядження уряду", Д. Рікардо продовжив аналіз принципів оподаткування, започаткований А. Смітом. Вчений обґрунтував ряд важливих положень згідно з якими: податки мають бути справедливими і не обтяжливими для населення. "Найкращий податок, — писав Д. Рікардо, — найменший податок". При цьому вчений виходив з того, що будь-який новий податок:

    стає  тягарем для виробництва, викликаючи підвищення природної ціни; 
змінює відносні ціни і заважає національному капіталу розподілятися найбільш вигідним для суспільства способом;

    часто викликає скорочення обсягу продукції. 
Трактуючи податки як неминуче зло, яке підриває можливості нагромадження капіталу і стимули розвитку виробництва, англійський дослідник відстоював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу. Він стверджував, що завданням податкової політики є заохочення "прагнення до нагромадження".

    Д. Рікардо увійшов у історію  економічної думки як видатний представник  класичної школи політичної економії, який:

    побудував логічно послідовну теоретичну систему, засновану на трудовій теорії вартості;

    розвинув  інструментарій економічних досліджень, заклав підвалини гіпотетично-дедуктивного способу умовиводу та модельного підходу до побудови економічної теорії;

    Якщо  економічна наука має справу з економічним зростанням і розвитком, то, знову ж таки, її більше у Сміта, ніж у Рікардо. З іншого боку, якщо за своєю суттю економічна наука — знаряддя аналізу, спосіб мислення, а не сукупність конкретних результатів, то можна сказати, що Рікардо належить винахід її методів. Його обдарування, схильне до великих абстракцій, породило одну із найяскравіших за всю історію економічної теорії моделей, що вражає своєю масштабністю і практичною значущістю. 
М. Блауг — поглибив категоріальний апарат економічної науки, сформулював ряд основоположних принципів класичної політичної економії, які увійшли у золотий фонд економічної думки (теорія ренти, теорія грошового обігу, трудова теорія вартості, теорія міжнародної торгівлі тощо); 
Рікардо і його послідовники розробили теорію функціонування вільного підприємництва (або, за їх термінологією, вільної конкуренції), яка містить багато істин, котрі, вочевидь, будуть зберігати своє значення, доки існує цей світ. А. Маршалл — розробив практичні рекомендації, які знайшли втілення у економічній політиці багатьох країн і "допомогли зробити вільну торгівлю популярною метою британської політики. ...Рікардо мимоволі дав теоретичне обґрунтування довготривалому вирішенню проблеми економічного зростання, фактично прийнятому Британією в XIX ст. вона стала "майстернею світу".

    На  початку XIX ст. в Англії розгорнулась полеміка між прихильниками та послідовниками учення Д. Рікардо та критиками окремих  сторін його теорії.

    Існує мало письменників, які мають шанс подобатися і тим, і іншим. Девід Рікардо належить до таких рідкісних авторів. Класичні та неокласичні економісти, а також послідовники Кейнса ведуть своє родовідне дерево від нього. Це однаковою мірою стосується авторів марксистського соціалізму. 
Найортодоксальнішими прибічниками ідей Д. Рікардо були англійські економісти Джеймс Мілль (1773—1836) та Джон Мак-Куллох (1789—1864), які, догматично сприйнявши теорію Д. Рікардо, коментували, відстоювали та популяризували її. Водночас вони здійснили спробу застосувати ідеї вченого до аналізу нових економічних проблем з метою подолання суперечностей та слабких місць його теоретичної системи.

    Професор  богослов'я Лондонського університету Джеймс Мілль вперше в історії  економічної думки дав систематизований виклад теорії Д. Рікардо. Його економічні погляди знайшли відображення у працях: "Історія Британської Індії" (1817), "Елементи політичної економії" (1821) та ін. Однак на відміну від Рікардо Дж. Мілль не погоджувався з існуванням суперечностей між заробітною платою і прибутком. Відштовхуючись від ідей Д. Рікардо, вчений вважав джерелом вартості не лише живу, але й уречевлену в засобах виробництва працю. Він стверджував, що витримане вино дорожче за молоде тому, що над ним попрацювала нагромаджена праця, втілена в бочках, підвалах тощо. Відтак заробітна плата є законною винагородою за живу працю, а прибуток — за працю опосередковану. Звідси вчений зробив висновок, що взаємовідносини робітників і підприємців є стосунками рівноправних товаровиробників, кожен з яких отримує відповідну частину виробленого продукту. При цьому прибуток використовується для відтворення уречевленої, а заробітна плата — живої праці. 
Зробив радикальний висновок про існування антагоністичних суперечностей між: прибутком і рентою. Виходячи з теорії ренти Д. Рікардо, вчений обґрунтував думку про те, що землевласники є паразитичним класом, який перешкоджає прогресивному розвитку суспільства та зниженню на цій основі величини рентного доходу. У зв'язку з цим Дж. Мілль виступав за введення конфіскаційного земельного податку, що по суті означало б націоналізацію землі. Як і Д. Рікардо, він виступав проти протекціоністських заходів держави, обґрунтовуючи свободу зовнішньої торгівлі як важливий засіб протидії зростанню ренти всередині країни.

    Був прихильником так званої теорії фонду заробітної плати, згідно з якою розмір заробітку кожного робітника залежить від величини фонду, який формується підприємцем за рахунку авансованої частки капіталу, призначеної для оплати праці. З огляду на це Дж. Мілль стверджував, що боротьба робітників за підвищення заробітної плати є марною, оскільки при фіксованому фонді оплати праці доходи робітників можуть зростати лише за рахунок скорочення кількості зайнятих. Відтак єдиним джерелом зростання оплати праці робітників Дж. Мілль вважав нарощування обсягів капіталу та прибутків як джерела збільшення фонду заробітної плати. 
Близьким другом та популяризатором праць Д. Рікардо був також Джон Рамсей Мак-Куллох — філософ, економіст, відомий книговидавець та редактор. У виданих у 1825 р. "Основах політичної економії" він здійснив спробу дохідливо викласти рікардіанську теорію, однак, на думку відомого представника англійської класичної політичної економії Н. Сеніора, спростив її до такої міри, що став більшим рікардіанцем, ніж сам Д. Рікардо. Відстоюючи трудову теорію вартості, вчений трактував працю як будь-які дії та операції, котрі виконуються не лише людьми, але і машинами, худобою, силами природи.

    Аналізував  прибуток як породження уречевленої  праці та дармових сил природи. Відносини  між робітниками і капіталістами  він трактував як стосунки рівноправних партнерів, кожен з яких цілком законно отримує свою частину доходу.

    Дотримувався  думки, що суспільство завжди має  у своєму розпорядженні стабільний фонд життєвих засобів, який заощаджується  капіталістами для утримання  робітників. Виходячи з того, що величина середньої заробітної плати визначається шляхом ділення цього фонду на число робітників, Дж. Мак-Куллох зазначав, що зростання кількості населення збільшує пропозицію робочої сили і таким чином зумовлює зниження заробітної плати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновки 

    У теорії вартості Д. Рікардо як і Сміт, розрізняє споживчу і мінову цінність. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення. Заробітна плата у Рікардо це — доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості». Отже, природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах». Цінність у Рікардо складається із заробітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок цінності над заробітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо,— це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою. Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали приносять однакові прибутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але разом з тим писав, що на величину прибутку впливає зростання продуктивності праці. Отже, прибуток у нього виступає то як породження капіталу, то як породження праці. Ренту Рікардо визначає як «долю продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і неруйнівними силами грунту» Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу і виявити закономірності її динаміки. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений у зростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий доход, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, забезпечує зростання могутності країни. Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

1. Історія  економічних учень. Підручник  / Базилевич В.Д. – К.: Знання, 2004. – 300с. 
2. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібн. для самост.вивч.дисц. / Л.Я. Корнійчук, Г.Ю. Кирилова, Н.О. Татаренко, С.Б. Погорєлов. – К.: КНЕУ, 2002. – 284с. 
3. Історія економічних учень: навчальний посібник. /Юхименко П.І., Леоненко П.М. – К.: Знання-Прес, 2002. – 514с. 
4. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. – К.: КНЕУ, 1999. – 564 с. 
5. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка в історичному аспекті. Навчальний посібник. – Тернопіль: ТАНГ- «Астон», 1999. – 268с.