Доходи, їх джерела і розподіл

Форми доходу на капітал, які  отримують домогосподарства:

• Дивіденди — виплати акціонеру компанією у формі готівки (cash) або у формі акцій (schare). Грошовий дивіденд — це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого податку на прибуток корпорації та процентів за борговими зобов'язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у процентах від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі частіше в абсолютному обсязі на одну акцію.
• Відсотковий дохід — це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Завдяки перерахованим вище видам доходів домогосподарства беруть участь у привласненні частини  доходу на капітал.

Ринковий механізм визначення винагороди найманого працівника, землевласника  і власника капіталу ґрунтується  на взаємодії попиту й пропозиції цих факторів.

Для того щоб зрозуміти механізм розподілу факторних доходів розглянемо його на прикладі одного ресурсу "праця".

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА МЕХАНІЗМ РОЗПОДІЛУ 

ФАКТОРНИХ ДОХОДІВ

 

2.1. Попит на  ресурси в теорії граничної  продуктивності

Попит на ресурси, на відміну  від попиту на споживчі блага, пов'язаний з виробництвом, яке здійснює конкретне  підприємство (фірма). Оскільки метою  підприємства є максимізація прибутку, то нею визначається й обсяг попиту на ресурси. Це означає, що підприємство прагне придбати такий обсяг ресурсів, використання якого забезпечить  максимізацію прибутку.

Для розуміння процесу  формування попиту на ресурси необхідно  враховувати два моменти:

1)  попит на ресурси залежить від попиту на економічні блага, вироблені з цих ресурсів, тобто попит на ресурси має похідний характер від попиту на продукти;

2)  ціни на ресурси залежать від типу ринкових структур, де реалізуються самі ресурси та економічні блага, вироблені з них.

Розпочнемо розгляд формування попиту на ресурси з найпростішої ситуації, за якої підприємство купує  ресурси на досконало конкурентному  ринку і продає свою продукцію  на досконало конкурентному ринку. За умов досконалої конкуренції підприємство виробляє і продає стільки продукції, скільки вважає за необхідне за ціни, що склалася на ринку. Впливу на ціну свого  продукту підприємство не має, оскільки частка окремого виробника в загальному обсязі продукту дуже незначна. Якщо частка підприємства у виробництві мала, то й частка закупівель ресурсів для  виробництва продуктів окремим  підприємством теж мала. Це означає  що окреме підприємство не має впливу і на ціну ресурсу.

Обсяг попиту на ресурси  залежить від двох основних чинників: продуктивності ресурсу та ринкової ціни товару, виробленого з ресурсу.

Звісно, що ресурс із вищою  продуктивністю буде користуватися  більшим попитом, ніж ресурс з низькою продуктивністю.

Обсяг попиту на ресурс "праця" прямо  залежить від приросту доходу підприємства від використання додаткової одиниці  ресурсу, оскільки цей показник враховує вплив на попит і граничної продуктивності ресурсу, і ціни продукту:

MRP_L=MP_LP_X                                            (2.1)

де MRP_L ― приріст доходу підприємства від використання додаткової одиниці ресурсу;

МР_L — граничний продукт праці;

Р_х — ціна продукту X.

Поведінка підприємства на ринку ресурсів визначається правилом використання ресурсів, яке математично можна зобразити рівністю MRP=MRC, де MRC — граничні затрати на ресурси.

Стосовно праці це правило  матиме вигляд: MRP_L = MRC_L.

Для фізичного капіталу: MRP_K= MRC_K, а для природного (земельного) ресурсу: MRP_A — MRC_A.

Пояснимо, чому саме ця рівність визначає доцільність використання додаткових одиниць змінного ресурсу.

Для спрощення припустимо, що єдиним змінним ресурсом для підприємства є праця, оскільки закон граничної  продуктивності праці діє за умови, що один ресурс змінний, а всі інші ― незмінні.

Загалом, поведінка підприємства на ринку ресурсів буде такою: намагаючись  максимізувати прибуток, підприємство намагатиметься збільшувати додаткові одиниці ресурсу доти, доки кожна наступна одиниця ресурсу буде приносити додатковий приріст загального доходу (MRP).

Тоді правило прибуткового використання ресурсів для підприємства можна сформулювати так: для підприємства прибуткове використання додаткових одиниць  змінного ресурсу триває доти, доки MRP ресурсу не урівноважиться з MRC.

Звісно, кожна додаткова  одиниця ресурсу вимагає від  підприємства додаткових затрат. Величина, на яку зростають затрати підприємства з кожною додатковою одиницею залученого ресурсу, називається граничними затратами на ресурси (MRC).

Щодо ресурсу "праця" це правило означає:

1. якщо для останнього найманого працівника MRP_L > MRC_L то підприємство буде збільшувати використання найманих працівників;
2. якщо для останнього найманого працівника MRP_L < MRC_L, то підприємство буде звільняти найманих працівників;
3. максимального обсягу прибутку підприємство досягне за умови: MRP_L=MRC_L.

Крива MRP є кривою попиту на ресурс, оскільки кожна точка цієї кривої показує обсяг ресурсу, залученого підприємством за даної ціни на цей ресурс (додаток А). Для досконало конкурентного ринку гранична виручка (дохід) від граничного продукту (MRP) дорівнює граничній вартості (цінності) продукту (VMP), який визначається формулою VMP = МР×Рх, що докладніше буде розглянуто на прикладі недосконало конкурентного ринку ресурсів.

Стосовно ресурсу "праця" сказане вище означає, що загальні затрати  на ресурс "праця" зростають на величину ставки заробітної плати для  кожного додатково найнятого  працівника, тобто

MRC_L = , де — ставка заробітної плати.

Звідси для досконало  конкурентного ринку підприємство максимізує прибуток за умови: MRPL = MRCL = .

Незважаючи на конкретний тип ринкової структури за умов недосконалої конкуренції (чиста монополія, олігополія чи монополістична конкуренція), крива  попиту на ресурс порівняно з досконало  конкурентним ринком модифікується. Пояснюється це, насамперед, тим, що за умов недосконалої конкуренції ціни на продукцію (Р_х) не залишаються незмінними, як це має місце на досконало конкурентному ринку, а зменшуються у зв'язку з необхідністю реалізації додаткових граничних продуктів, вироблених додатково залученими ресурсами, зокрема додатковими найманими працівниками. У зв'язку з цим на граничну виручку від реалізації граничного продукту (MRP) впливає не один (зменшення граничного продукту), а два чинники: зменшення МР (граничного продукту) та зменшення ціни продукту (Р_х) у зв'язку із зростанням випуску.

Необхідно звернути увагу  й на те, що зниження ціни, властиве кожному наступному приросту обсягу випуску продукту, стосується не тільки граничного продукту кожного наступного найманого працівника, а й усіх попередньо створених одиниць продукції, які могли б бути продані за вищою ціною, якби не відбулося зростання обсягу їх виробництва. Це пояснює той факт, що (MRP) може бути підрахована двома методами:

а) відніманням валової (загальної) виручки від реалізації продукту кожного наступного рядка від попередньої;

б) множенням, тобто MRP=VMP=MP_L Р_х;

Величину MP_L×P_X називають вартістю (цінністю) граничного продукту ресурсу і позначають VMP. Для досконало конкурентного ринку, як ми бачимо,

VMP_F = MP_F×Р_х = MRP_F                                    (2.2)

де VMP_F — цінність граничного продукту змінного ресурсу (фактора);

MP_F — граничний продукт змінного ресурсу;

Р_х — ціна продукту, виробленого зі змінного ресурсу;

MRP_F — гранична дохідність змінного ресурсу або гранична виручка від реалізації.

Для недосконало конкурентного  ринку MRP≠VMP. Крива MRP за недосконалої конкуренції менш еластична за ціною (додаток Б), ніж за досконалої.

Підприємство за недосконалої конкуренції менш чутливе до зниження ставки заробітної плати при визначенні чисельності найманих працівників.

За незмінності інших  умов підприємство за умов недосконалої конкуренції буде виробляти менше продукту, ніж за умов досконалої. Пояснюється така поведінка підприємства тим, що обмеження обсягу виробництва компенсується йому збільшенням ціни. Звісно, що для виробництва меншого обсягу продукту підприємству знадобиться й менше ресурсів, тобто для недосконалої конкуренції VMP > MRP.

Ринковий попит на ресурс визначається як сума індивідуальних попитів підприємств, що використовують цей ресурс.

Для ресурсів-замінників необхідно враховувати дію ефектів заміщення та обсягу випуску, які діють різноспрямовано.

Для ресурсів-взаємодоповнювачів зміна ціни на ресурс-замінник зумовлює різноспрямовану зміну попиту на споріднений ресурс, наприклад, зростання ціни праці (за незмінності інших умов) приведе до збільшення попиту на капітал.

Нецінові чинники, які ми щойно розглянули, зміщують криву попиту на ресурс вгору (в бік зростання) або вниз (у бік зменшення).

Досі ми розглядали ситуацію, за якої підприємство пред'являє попит на один змінний ресурс. Всі ж інші ресурси залишаються незмінними. Така ситуація є реалістичною для короткострокового періоду. В довгостроковому періоді змінними є всі ресурси, тому для підприємства важливо забезпечити оптимальне поєднання ресурсів. Вирішення цієї проблеми потребує виявлення такої комбінації ресурсів, за якої за заданого обсягу виробництва мінімізуються затрати та максимізується прибуток.

Мінімізація затрат на виробництво заданого обсягу продукції  досягається тоді, коли граничний  продукт на гривню вартості кожного  з ресурсів, що використовує підприємство, є однаковим.

Математично це правило можна представити так:

                                                (2.3)

де МР_L, МР_K, МР_A — граничні продукти праці (L), капіталу (К) та землі(А);

 — ціна праці;

r_K — ціна капіталу;

r_A  — ціна землі.

Підприємство  максимізує прибуток за умови досконалої конкуренції, якщо кожний ресурс використовується до точки, де ціна ресурсу урівноважується з його виручкою від реалізації граничного продукту.

Математично це правило можна представити так:

                                                                    (2.4)

Необхідно зазначити, що для досягнення максимізації прибутку необхідною умовою є максимізація затрат.

Але мінімізація  затрат не є достатньою умовою для  максимізації прибутку. Справа в тому, що є багато обсягів виробництва, за яких можна мінімізувати затрати, але існує єдиний обсяг виробництва, за якого максимізується прибуток при мінімізації затрат.

А зараз потрібно сформувати основні проблеми визначення пропозиції ресурсів і встановлення рівноважної ринкової ціни ресурсів.

 

2.2. Заробітна плата як явище  ринку праці

Особливість ресурсу "праця" полягає в тому, що це єдиний ресурс, який не має відособленого від  власника цього ресурсу існування. Це означає, що власником здатності  до найманої праці є індивід. Саме він вільний обирати сферу  застосування своїх трудових здібностей. Тому й розпочнемо розгляд питання  з індивідуальної пропозиції праці.

Праця може бути переважно розумовою чи фізичною, простою чи складною, кваліфікованою чи некваліфікованою, престижною чи непрестижною і т. ін. Припустимо, що є тільки один вид однорідної праці.

За такої передумови вибір  найманого працівника стосовно того, на який час він віддасть підприємцю в користування свої здібності і  скільки часу залишить для дозвілля, визначається величиною реальної ставки заробітної плати (ціни праці). Як і  для будь-якої форми продукту чи доходу, номінальна ставка заробітної плати (W) визначається сумою грошей, отриманою найманим працівником за годину, робочий день чи тиждень. Реальна ставка заробітної плати (W/P) визначається величиною номінальної ставки та рівнем цін на споживчі товари.

Крива індивідуальної пропозиції трудових послуг (праці) може мати різні конфігурації (додаток В). Крива S_L має висхідний нахил, це означає, що у найманих працівників є бажання пропонувати більше праці у міру зростання ставки заробітної плати.

На додатку В2 зображена  крива пропозиції S_L2 складної конфігурації. За відносно низьких ставок реальної заробітної плати (від (W/Р)₀ до (W/Р)_N) крива має висхідний нахил. Починаючи зі ставки, що перевищує (W/Р)_N  працівник скорочує пропозицію своєї праці.

На досконало конкурентному ринку праці крива пропозиції праці S_L має вигляд горизонтальної лінії, яка проходить через ринкову ставку заробітної плати, оскільки пропозиція праці за цих умов є абсолютно еластичною за ціною (додаток Д).

За досконалої конкуренції  на ринку праці середні затрати  на одиницю праці (АС_L) і граничні затрати на додаткову одиницю праці збігаються з незмінною ставкою заробітної плати. Це означає, що за незмінності рівня ставки заробітної плати підприємство зможе найняти стільки працівників, скільки йому буде потрібно. Те саме є і в окремій галузі, якщо ця галузь не основний роботодавець у регіоні або за окремою спеціальністю. Але для окремої галузі горизонтальна крива пропозиції праці є швидше винятком, а не правилом.