Боргове навантаження на національну економіку і боргова криза

За нашими оцінками, негативні зовнішньоборгові трансферти корпоративного сектору економіки та зростання рівня її доларизації чинитимуть тиск на курс гривні. Крім того, загрозу  чергового витка дестабілізації валют-юго курсу посилюватимуть такі чинники як збереження несприятливої кон'юнктури на ринку металопродукції, ймовірність різкого збільшення дефіциту бюджету (що погіршуватиме поточний рахунок платіжного балансу), зростання недовіри до банківської системи, консервація напруженості на світових кредитних ринках і зменшення спроможності транснаціональних банків підтримувати дочірні структури в Україні.

Отже, зважаючи на аномально високий рівень залучення іноземного позичкового капіталу до національної економіки у 2005-2008 рр. та руйнівні наслідки його відпливу в умовах дестабілізації світових фінансових ринків, відновлення загальної економічної рівноваги в кризових умовах потребуватиме зміни співвідношення між внутрішніми і зовнішніми цінами, скорочення внутрішнього попиту й корекції пропорцій його складових (споживання і нагромадження).

Зміна масштабів  і спрямованості транскордонного  руху капіталів відповідно позначається на пропорціях розподілу іноземних позик між державою та корпоративним сектором економіки. У країнах із низьким і середнім рівнем доходів, за прогнозом М БРР, частка корпоративних позичальників у сумарному залученні зовнішніх фінансових ресурсів має зменшитися.

У четвертому кварталі 2008 року - першому кварталі 2009-го частка банків та нефінансових установ у структурі валового зовнішнього боргу України зменшилася з 86.1% до 81.7%. Водночас сума державного боргу України за цей період збільшилася на 11.6 млрд. доларів США, або на 135.8 млрд. грн.

Тобто в  Україні, як і в цілому у світі, досить відчутно проявляється процес делевириджу (зменшення частки позичкових коштів у структурі капіталу) корпоративного сектору економіки. Водночас усуспільнення приватних збитків та нарощування дефіциту бюджету в кризових умовах супроводжується збільшенням державного боргу. Досягаючи загрозливих розмірів, він із часом може спровокувати гіперінфляцію чи дефолт уряду. За сприятливіших обставин погашення державної заборгованості у середньостроковому періоді потребуватиме підвищення рівня податкового навантаження чи зменшення державних видатків, що негативно позначиться на темпах економічного зростання.

Разом зі значним за обсягами державним запозиченням спостерігається відволікання з ринку частини фінансових ресурсів, які могли би бути інвестовані у виробництво. При цьому активне державне запозичення спричиняє зростання процентних ставок на внутрішньому ринку державних цінних паперів, що, у свою чергу, може впливати на зростання позикових процентів у інших секторах фінансового ринку. Відповідно, надмірний розвиток сфери державного боргу призводить до того, що кредитні ресурси стають менш доступними для позичальників, а інвестиційна активність, як правило, падає. Разом із тим збільшення ставки на внутрішньому ринку може викликати зростання зовнішньої складової боргових зобов'язань держави;

надмірне  захоплення державним запозиченням веде до значних бюджетних витрат на сплату взятих боргових зобов'язань. І це обмежує не лише обсяг ресурсів які можна було б спрямувати на фінансування потреб економіки, а й можливості зменшення податкового навантаження на економіку (в деяких випадках перевищення певної критичної межі, навпаки, може зумовити збільшення такого навантаження);

велика  питома вага боргових зобов'язань, які  номіновані в іноземних валютах, несе потенційну загрозу стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці. Водночас значна зовнішня складова державного боргу не тільки посилює економічний вплив зовнішніх ударів, а й обмежує варіанти політики в разі настання фінансових криз. Аналогічні негативні наслідки має короткостроковий характер державного боргу й недиверсифікована структура кредиторів, передусім значна частка нерезидентів-власників державних боргових зобов'язань. Існування великої ймовірності дестабілізації фінансової сфери при вагомій присутності іноземного (і значною мірою спекулятивного) капіталу в секторі державних фінансів підтверджується розвитком фінансової кризи в багатьох країнах Латинської Америки, Південно-Східної Азії, Росії (1997-1998) й Україні (1998-1999). Зазначимо, що фінансова лібералізація в таких країнах відкрила широкі можливості для прийняття ризиків, а подальше погіршення стану балансових рахунків фінансових і нефінансових інститутів наблизило валютну кризу. В результаті боргова сфера й економіка в цілому зазнали болісних потрясінь не лише внаслідок змін позицій нерезидентів стосовно подальшого інвестування коштів у придбання державних боргових зобов'язань, а й через збільшення боргових виплат в умовах постійного зростання девальваційних хвиль;

надмірний державний борг може призвести до повної або часткової втрати країною-позичальником політичної й економічної незалежності та водночас помітно посилити позиції країни-кредитора. Зокрема, за висловом відомого економіста Б. Франкліна, "світовий вплив історично властивий країнам-кредиторам, це не випадковість, що Америка сформувалася в ролі провідної світової держави одночасно з переходом від статусу нації-дебітора до положення кредитора, що надає капітал усьому світові" [17, с.20].

Боргова стійкість є необхідною передумовою  економічної стабільності і зростання. Надмірний рівень заборгованості породжує зворотні стимули для приватних інвесторів і урядів, що підриває довгострокові основи для економічного зростання. Крім того, країни з високим рівнем зовнішнього боргу є вразливими до припинення надходження чи зворотного руху іноземного капіталу. А в разі неплатоспроможності держави вірогідним є повторення повномасштабної фінансової кризи, наслідком чого буде припинення зовнішнього фінансування суб'єктів національної економіки й поширення дефолтів у корпоративном секторі, дестабілізація банківської системи й гальмування внутрішнього кредитного процесу, різке знецінення національної валюти і зниження обсягів міжнародної торгівлі [4, с.17].

Тому  процеси трансформації боргової моделі України, зміни обсягу та структури сумарного зовнішнього та внутрішнього державного боргу України вимагають ретельного економічного аналізу й наукового обґрунтування.

Отже боргова криза - це наслідки проблем короткострокової ліквідності та свідчення необхідності подовження (пролонгації) строків погашення.

3.Шляхи  подолання боргової кризи

Для уникнення  кризового сценарію розвитку подій  необхідно підвищити ступінь збалансованості державних фінансів України й забезпечити зниження відносної величини державного боргу. В короткостроковому періоді, у зв'язку з хитким станом досягнутої рівноваги й наявністю ризиків відновлення спаду, недоцільно кардинально скорочувати дефіцит бюджету. Однак у середньостроковому періоді слід провести радикальні економічні реформи, які мають забезпечити підвищення ефективності національної економіки, скорочення дефіциту бюджету і зниження рівня державного боргу щодо ВВП.

З метою  забезпечення боргової стійкості країни потрібно розробити середньостроковий план бюджетної консолідації, стрижневим елементом якого стане скорочення видатків споживчого спрямування. Дефіцит державного бюджету слід зменшити до рівня 3 % ВВП у 2011 році й 2 % ВВП у 2012-му [5, с.20].

У процесі  бюджетно-податкового коригування  не варто дуже покладатися на заходи, які не мають сталого характеру й забезпечують лише короткострокове скорочення дефіциту бюджету. Заходи, спрямовані на тимчасове скорочення державних видатків - перенесення термінів важливих операцій, накопичення заборгованості за поставлені товари чи надані послуги, не проведення технічного обслуговування й поточного ремонту основних фондів, дають ефект лише в короткостроковому періоді, а в середньостроковому можуть призвести до значних економічних втрат.

Перевагу  слід надавати заходам бюджетно-податкового  коригування, які зберігають свою дієвість упродовж тривалого періоду часу й не знижують ефективність функціонування державного сектору економіки, а також справляють незначний вплив на темпи зростання національної економіки в короткостроковому періоді.

У процесі  проведення бюджетно-податкового коригування  варто уникати суцільних скорочень, які можуть призводити до накопичення  поточної заборгованості в бюджетній сфері, зниження ефективності роботи державних установ (через недофінансування закупівель базових комплектуючих і матеріалів) і збереження непродуктивних видатків держави. Скасування непріоритетних програм і напрямів витрачання державних коштів сприятиме підтриманню ефективності діяльності держави в інших сферах.

Проведення  реформ, розрахованих на довготривалу перспективу, потребує перегляду складу державних видатків, сфери охоплення  державним сектором різних видів діяльності і способів надання державних послуг. Заходи, спрямовані на раціоналізацію видатків держави, повинні бути прагматичними й достатніми для досягнення бажаного вартісного ефекту.

Першочерговим напрямом скорочення бюджетних витрат має стати скасування державних субсидій збитковим державним підприємствам. Насамперед йдеться про НАК "Нафтогаз України". Слід відкоригувати рівень і структуру цін на продукцію компанії, переглянути сферу її діяльності, політику в галузі зайнятості і програму капітальних вкладень [6, с.100].

У процесі  розробки програми фіскальної консолідації потрібно враховувати, що нинішній бюджетний  дефіцит має обслуговуватися  за рахунок майбутніх надходжень до державного бюджету, а тому його теперішнє скорочення забезпечуватиме збільшення обсягу ресурсів, які залишаються в розпорядженні уряду на неборгові цілі в майбутньому.

Загалом проведення бюджетно-податкового коригування  потребує вирішення фундаментальних питань, пов'язаних із потребами різних видів діяльності держави, доцільності реалізації певних функцій у рамках державного сектору, необхідності виконання їх бюджетними установами й можливості переведення деяких видів діяльності на ринкову основу.

При визначенні структури фінансування дефіциту бюджету  слід ураховувати, що обслуговування внутрішнього державного боргу, так само, як і  зовнішнього, веде до вилучення бюджетних  ресурсів і породжує небезпеку боргових ускладнень. У багатьох випадках емісія внутрішньоборгових зобов'язань уряду відображає його наміри активізувати і створити підґрунтя для розвитку внутрішнього фінансового ринку, який має слугувати досягненню довгострокових цілей уряду, передусім - залученню позик, деномінованих у національній валюті, за розумною ціною.

Проте, навіть з огляду на згадані цілі, переваги від залучення внутрішніх позик  мають бути ретельно зважені на додаткові  витрати, яких зазнає державний бюджет. Для багатьох країн із невисоким рівнем доходів внутрішні позики є дорожчим джерелом фінансування порівняно із зовнішніми позиками, які надаються міжнародними фінансовими організаціями на пільгових умовах (навіть після врахування валютних ризиків). Це означає, що зважена політика управління державним боргом має поєднувати розумну політику зовнішніх запозичень із залученням внутрішніх позик за помірною ціною.

Таким чином, для зменшення боргової залежності державних фінансів України та забезпечення макроекономічної стабільності вважаємо за потрібне:

1. зменшити дефіцит державного бюджету України до рівня 3 % ВВП у 2011 році і 2 % ВВП у 2012-му з метою скорочення обсягів розміщення державних позик і зниження рівня боргового навантаження в середньостроковій перспективі;
2. установити ліміт надання державних гарантій на рівні 1,5 % ВВП і забезпечити їх цільову спрямованість на інвестиції в інфраструктуру (дорожнє господарство, транспортний сектор, мережі водо- й газопостачання, теплозабезпечення, передачі й виробництва електроенергії), що гарантуватимуть фінансову окупність вкладень;
3. обмежити зростання умовних зобов'язань держави та зменшити ступінь їх ризикованості для державних фінансів шляхом запровадження ефективних механізмів розподілу ризиків між урядом і приватними суб'єктами - реципієнтами державної допомоги, удосконалення інституційної структури управління очевидними й неочевидними умовними зобов'язаннями уряду і становлення адекватної системи моніторингу та звітності таких зобов'язань;
4. запроваджувати нові інструменти на ринку внутрішніх запозичень (амортизаційні облігації, індексовані облігації, казначейські зобов'язання) з метою підвищення попиту на державні цінні папери й розширення кола потенційних інвесторів (страхових компаній, пенсійних фондів, фізичних осіб);
5. зменшити обсяги викупу ОВДП Національним банком (що, по суті, є емісійним джерелом фінансування бюджету) і перейти до рівномірного їх розміщення на первинному ринку, уникаючи різких стрибків дохідності;
6. забезпечити спрямування запозичених коштів (в обсягах понад суми погашення державного боргу) на інвестиції в інфраструктурні галузі, які сприятимуть підвищенню ефективності виробництва й активізації економічної діяльності у країні. Розв'язання цього завдання передбачає як проведення випуску цільових інвестиційних облігацій, так і збільшення видатків бюджету інвестиційного спрямування - до рівня 5,5-6,0% ВВП.

Загалом основними орієнтирами боргової політики держави на середньостроковий термін мають стати утримання помірного розміру державного боргу України, збалансування його структури, оптимізація залучення позичкових коштів для потреб держави й підвищення ефективності їх використання [19, с.54].

Проблеми  зваженого управління борговими  операціями держави й утримання  помірного рівня боргового навантаження набувають особливої актуальності в умовах відновлення припливу іноземного капіталу до економіки України (за січень - жовтень 2010 року профіцит капітального й фінансового рахунків платіжного балансу досяг 7,7 млрд дол. США) та формування надлишкової ліквідності в масштабах світової економіки.