Боргове навантаження на національну економіку і боргова криза

Погашення боргу - це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.

Відсотки (проценти) - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів

Погашення та обслуговування державного боргу  може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором - шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення  сприяє економічному зростанню, а з  іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Збільшення державного боргу вимагає впровадження конструктивних заходів управління ним [20, с.459].

 В  широкому розумінні управління державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення.

Сучасна світова практика виробила такі способи  коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.

Новація - це домовленість між позичальником та кредитором щодо зміни певного кредиту та інших зобов'язань.

Конверсія - це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

Консолідація - це переоформлення зобов'язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов'язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація - це об'єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об'єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження держави, зокрема перед зовнішніми кредиторами, створює загрозу фінансовій безпеці держави.

Фінансова безпека характеризується таким  станом фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і  податкової систем, який здатний забезпечити  ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави шляхом збалансованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.

Для оцінки стану державного боргу у міжнародній  практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.

Стан  зовнішнього боргу держави можна  охарактеризувати за допомогою таких показників:

а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього 
продукту (критичний рівень становить 80-100%). За останні роки 
для України цей показник становить близько 40%;

б) співвідношення планових платежів шодо обслуговування боргу 
до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує ліквідність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність 
країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення 
цього показника на рівні 20-25%). В останні роки для України цей 
показник становить менше 16%;

в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей 
показник застосовується для оцінки довгострокової платоспроможності (критичний рівень 200-250%). За останні роки в Україні цей 
показник не досягає 60%.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього  і внутрішнього боргу бюджетним  кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. Крім того, граничні обсяги державного внутрішнього та зовнішнього запозичень України і надання державних гарантій здійснюються в межах, що встановлюються на кожний бюджетний період [3, с.187].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Боргова криза та її наслідки для економіки України

 

Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою  найефективніше використати свої фінансові  ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові  капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення боргової кризи [3, с.188].

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

У руслі загальносвітових тенденцій еволюціонували боргові процеси в Україні. За 2009 р. загальна сума державного боргу країни (з урахуванням гарантованого) збільшилася на 127.5 млрд. грн, у тому числі прямого боргу – на 96.3 млрд грн. За січень-жовтень 2010 року державний і гарантований державою борг збільшився ще на 87.4 млрд, у тому числі прямий борг на 80.9 млрд. грн.

Залучення масштабних позик на внутрішньому фінансовому ринку призводить до звуження джерел промислових коштів для вітчизняних підприємств, а великі обсяги зовнішніх державних запозичень породжують ризики дестабілізації платіжного балансу і знецінення національної валюти в період здійснення боргових виплат. Обслуговування зростаючого обсягу державного боргу країни виливається у відволікання все більшої частки бюджетних ресурсів на боргові виплати. Відношення відсоткових платежів за державним боргом до загальної суми видатків державного бюджету України підвищилося з 1,6% у 2008 році до 3,7 у 2009-му й має збільшитися до 5,3 у 2010 році.

Незважаючи на зменшення гостроти фінансової кризи, вартість залучення ринкових позик для українського уряду залишається високою.

Станом  на кінець жовтня 2010 року державний і гарантований державний борг досяг величини 405, 3 млрд. грн. Основними каналами його нарощування стали розміщення облігацій внутрішньої державної позики та випуск ПДВ-облігацій, залучення кредитів ресурсів МВФ і Світового банку, розміщення облігацій зовнішньої державної позики й отримання кредитів іноземних банків. За 10 місяців 2010 року заборгованість держави за облігаціями внутрішньої позики збільшилися на 43,3 млрд дол. США, за кредитами міжнародних фінансових організацій- на 1,92млрд, за облігаціями зовнішньої позики – на 2 млрд дол. За прогнозами Міністерства фінансів України на кінець 2010 року прямий та гарантований державний борг країни сягне рівня 475,1млрд грн, або 43,7% ВВП. Для порівняння: на кінець 2007 року сума державного боргу становила 12,3%ВВП, 2008-го – 19,9% ВВП [4, с.15-16].

Збереження високих темпів накопичення державного боргу можуть спровокувати кризу державної заборгованості й порушити хитку макрофінансову стабільність у країні. За нашими оцінками в разі утримання високого бюджетного дефіциту (на рівні 4-5% ВВП) і гальмування вкрай необхідних заходів із реформування бюджетно-податкової системи боргова криза в Україні стане неминучою [8, с.18].

Скорочення інвестиційних видатків держави (витрат на виробничий капітал), особливо в умовах їх хронічного недофінансування впродовж тривалого періоду часу, негативно впливатиме на темпи економічного зростання. В Україні до 2008 року державні в капітальні вкладення в інфраструктуру в середньому за 10-річний період становили близько 2% ВВП, у 2009-му скоротилися до 1 % ВВП. Водночас у країнах із перехідною економікою, особливо в тих, де економічне зростання тривало щонайменше 10 років, уряди витратили на інвестиції в основні фонди не менше ніж 7% ВВП. За оцінками Світового банку фінансування потреб із відновлення й модернізації інфраструктури в Україні потребуватиме близько 100 млрд. дол. США в період до 2015 року.

У цілому ж надмірне залучення зовнішнього позичкового капіталу мало наслідком збільшення вразливості економіки до зовнішніх шоків. Погіршення кон’юктури світових ринків для товарів українського експорту й поширення світової кредитної кризи на країни Східної Європи прискорило дестабілізацію фінансової системи України. Погіршення умов отримання зовнішніх позик, починаючи з вересня 2008 року, миттєво оголило вразливі ділянки валютно-фінансової системи України, надмірну залежність від зовнішнього фінансування, недостатній обсяг офіційних валютних резервів, слабкість банківського сектору.

Падіння цін на продукцію національного експорту поглиблювало від’ємне сальдо поточного рахунку і призводило до звуження дохідної бази, що ускладнювало погашення минулих боргів, а девальвація гривні істотно посилила тягар обслуговування зовнішніх боргів, для компаній, які не мали надходжень у іноземній валюті. Щодо банків, то після девальвації не лише зросло навантаження зовнішньоборгових виплат, а й різко погіршилася якість активів: неплатежі позичальників, котрі отримали кредити в іноземній валюті, стали масовим явищем.

Від’ємне сальдо фінансового рахунку платіжного балансу в червні 2009 року сягнуло 0,8 млрд. доларів США, а всього за перше півріччя – 6,63 млрд. дол. Основним джерелом фінансування відпливу іноземного капіталу та приросту зовнішніх активів резидентів України стали офіційні фалютні резерви: за січень- червень 2010 року зменшилися на 7,29 млрд. дол.

Відношенняння залучення корпоративним сектором економіки нових позик до виплат за зовнішніми боргами у першому півріччі 2010 року становило 79%, у т.ч. для банків – 73,5, а для нефінансових підприємств – 99%. Основними кредиторами банків з іноземним капіталом були материнські банки, а щодо великих підприємств нефінансового сектору – споріднені структури, зареєстровані в офшорних зонах [7, с.41].

У червні від’ємне сальдо зовнішнього позичкового фінансування для корпоративного сектору становило 855 млрд. дол., у тому числі чисте погашення іноземних кредитів та облігацій банками – 720 млн. доларів.

Корпорації зі значними валютними зобов’язаннями опинилися у досить скрутному становищі, оскільки падіння обсягів збуту і зниження курсу гривні суттєво зменшили валютний еквівалент отримуваних доходів, а зростання відсоткових ставок на внутрішньому і зовнішньому кредитних ринках різко обмежило  можливості щодо рефінансування наявних боргів. Нерозвинутий внутрішній фондовий ринок не зміг компенсувати українським позичальникам дефіциту зовнішніх джерел позичкових коштів, а криза в банківському секторі завадила залученню в належних обсягах внутрішніх кредитів банків.

Втрата достопу до зовнішніх ринків капіталу, девальвація національної валюти й занепад системи внутрішнього кредитування негативно позначилися на рівні сукупного попиту, що в свою чергу, зумовило подальший спад виробництва.

  Скорочення надходжень нових позик в умовах високого рівня зовнішньоборгового навантаження загострюватиме проблеми ліквідності для вітчизняних позичальників і створюватиме суттєвий тиск на офіційні валютні резерви. Внаслідок відпливу іноземного капіталу і "втечі" від національної валюти  на фінансовому ринку України зберігатимуться кризові явища, що сприятиме виснаження фінансового потенціалу економічного розвитку.