Безробіття, як соціально-економічне явище в Україні

-збільшення обсягів та якості наданих соціальних послуг незайнятим та безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості (у 2003р. На вільні та новостворені робочі місця державної служби зайнятості праце влаштовано 877,3 тис. незайнятих громадян, з них на додаткові трудові місця, які створені за рахунок дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття - 36,9 тис. осіб)

-підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих в державній службі зайнятості (на протязі 2003р. з метою підтримки підприємницької ініціативи безробітних понад 48,5 тис. безробітним було виплачено одноразово всю допомогу по безробіттю для започаткування власної справи.

В умовах перехідної економіки, спаду виробництва і зростання  безробіття, особливої уваги потребують соціально-економічні проблеми молодого покоління , і, перш за все, це стосується трудової діяльності.

Закордонний досвід свідчить, що серед трудових ресурсів країн  Східної Європи молодь становить  менше ніж 30%, але безробітних  у віці до 25 років більше 15%. В Україні  у структурі безробітних 15 , 3% - не працевлаштована молодь після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів різних видів акредитації.

Серед економічно активної молоді безробітні складають приблизно 16%. Ця частина молоді не в змозі  досить адаптуватися до ринкових умов і зараз є значною частиною безробітних. Так, якщо в 2000р. загальна чисельність безробітної молоді перевищувала чверть усіх зареєстрованих безробітних і становила 320,0 тис. чол., то в 2002р. цей показник скоротився з 27,7% до 24,3%, і в абсолютному вираженні досяг 251 тис. чол., тобто на 69,0 тис.чол. менше, ніж у 2000р. по регіонам обсяг безробітної молоді у 2002 р. був найвищим у Донецькій (106,1 тис. чол.) та Львівській (62,7 тис. чол.) областях (16,3).

Щоб роботодавець захотів  прийняти на роботу молодого фахівця, найпростіше дати пільги приватним  підприємцям - платникам єдиного  податку. Від цього буде користь  державі (не треба буде платити допомогу по безробіттю) і роботодавцю : він  зможе не вкладаючи особливо великих  грошей, підготувати працівника для  свого виробництва, і для працівника - він зможе отримати практичні  навички роботи.

Даючи пільги підприємству, необхідно рахуватися і з інтересами молодого фахівця. Зокрема, в трудовому  договорі треба визначити (якщо оплата праці погодинна), що зі збільшенням  продуктивності праці молодого фахівця  повинна збільшуватися і ставка заробітної плати. Якщо оплата праці - від виробітку, то вона буде здійснюватися  відповідно до тарифної ставки. Приватний  підприємець не має права звільняти  молодого фахівця протягом 3 років  з моменту прийняття на роботу, крім особливих випадків.

Кожний вищий навчальний заклад (ВНЗ) повинен допомагати працевлаштуванню своїх випускників. Потрібно дати можливість студентам почати свою кар'єру, перебуваючи  у ВУЗі. Для цього потрібно ВУЗу давати інформацію про себе через Інтернет або звичайною поштою розсилати пропозиції на прийом замовлень, різних проектів, проектів-розрахунків тощо ВУЗу, крім того, потрібно рекламувати своїх випускників: розсилати на адреси великих підприємств і обласних центрів зайнятості повідомлення про те, яких фахівців вона планує випустити цього року .

Засоби масової інформації, молодіжні організації повинен  психологічно готувати молодь до усвідомлення ними ролі, яку вона може мати у розвитку своєї країни, до зміни думки, що стосуються поширеною серед молоді форм діяльності, які є тимчасовими (і тому неперспективними) в умовах функціонування спеціалізованої ринкового  середовища

Також повинна проводиться  активна боротьба з безробіттям  у сільській місцевості. Рівень безробіття зареєстрований в сільському сегменті ринку праці в Україні в 2002р. виріс по відношенню до 2001р. на 1,7% і  склав 6,5%. У дев'яти областях цей  відсоток перевищує межах від 7,3 до 11%.

Для створення нових робочих  місць в інфраструктурі села потрібне сильне участь держави. огляду на це у  селі має відбуватися державна політика, спрямована на зміцнення господарств  громадського сектора.

Безробітними в селах, які не перебувають на обліку в  центрі зайнятості, повинні також  займатися місцеві органи самоврядування. На жаль, у більшості населених  пунктах відсутній діючий центр, який би займався працевлаштуванням  громадян. Ця проблема повинна бути в полі зору сільських рад. Доцільно включити проблеми зайнятості сільського населення до планів соціально-економічного розвитку населених пунктів і  регіонів.

Так, наприклад здійснення Програми соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-200гг., яка  була розроблена облдержадміністрацією, призвело до стабілізації і підвищенню економіки. Пожвавлення виробничого  життя регіону позитивно вплинуло на стан безробіття, і її рівень на початок 2002р. зменшився.

Ці позитивні тенденції  виникли не самі по собі. Протягом 200-2001рр. відбувалися активні дії для  поліпшення ситуації, яка виникла. Постійно проводиться цілеспрямована робота по організації нових робочих  місць.

Але чи можна взагалі ліквідувати  безробіття, тобто домогтися 100% - і зайнятості? Свого часу ця задача була одним з головних політичних гасел профспілок і соціалістичних партій.

Проте насправді економіка, в якій одночасно зайняті всі 100% працездатного населення, більше програє, ніж виграє.

По-перше, домогтися такого положення справ можна лише за допомогою позаекономічного примусу  по відношенню до громадян (наприклад, в історії СРСР був такий період, коли закон - так само як за часів  кріпосного права - просто забороняв  міняти роботу за власним бажанням працівника) . А обмеження економічної  свободи підриває саму основу нормального  функціонування механізмів ринку і  веде до гіршого використанню ресурсів країни та уповільнення темпів зростання  добробуту її громадян. По-друге, в такій економіці різко сповільнюється перебудова структури виробництва, обумовлена змінами попиту та впровадженням досягнень науки і техніки у виробництво.Найбільше можливостей для працевлаштування безробітних є на малих підприємствах. Це об'єктивно доводять цифри. За статистикою, малі підприємства в США створили 60% робочих місць, тоді як великі звільнили 3 млн. працівників. ФРН відновлювала свою економіку після війни на малих підприємствах. У Києві, де кількість малих підприємств значно більше, ніж загалом по Україні, кількість безробітних всього лише 0, 6% від загальної кількості працездатних, тога як загальний рівень по Україні становить 3,7%Кількість малих підприємств в Україні зростає все більшими темпами.По статистичної звітності підприємств, установ та організацій, за станом на 01.07.02 року потреба підприємств у працівниках становила 136,3 тисячі осіб, що в 1,3 рази більше, ніж на відповідну дату 2002 року, навантаження на 1 вільне робоче місце становило 8 осіб (на 1 липня 2001 року - 10 осіб), повідомляє УНІАН. При цьому попит на робітників (втричі) і службовців (удвічі) перевищує попит на працівників сільського господарства або працівників, які не мають професії або займали місця, які не потребують спеціальної підготовки .

Підводячи підсумок, важливо  звернути увагу головне: ситуація зрушила  з мертвої точки. Це свідчить про  правильність обраного підходу та спроможність органів державної і міської  влади ефективно вирішувати проблеми країни та регіону. Є підстави сподіватися, що в міру реалізації Програм зайнятості люди відчують реальні зміни до кращого. Але для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості та безробіття була ефективною, необхідно досягти максимального погоджень дій на всіх рівнях, що обумовить поліпшення стану зайнятих громадян і безробітних.

ВИСНОВКИ:

На  сьогоднішній день ринок праці  є  невід’ємною складовою ринкової економіки, основним  результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття. Проте нині найбільш гостро постала проблема безробіття, яка пов’язана з багатьма передумовами та чинниками.

 

    Тому  з даної роботи  можна зробити такі висновки:

Безробіття є невід'ємною складовою  ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного  закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного  населення (трудових ресурсів) унаслідок  об'єктивних причин (процесів), притаманних  ринковій економіці, таких як циклічність  розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного  та інституціонального. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є: циклічне, плинне, приховане або  аграрне, застійне, сезонне та структурне, економічне і молодіжне.

Безробіття так чи інакше впливає  на економічне життя країни, в першу  чергу впливає на соціально-економічні показники. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою  всіх юридичних засобів владний  вплив на суспільні відносини  в сфері зайнятості населення  з метою їх  упорядкування , закріплення , охорони та розвитку. У процесі  такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції  права.

Для України характерним є невисокий  рівень офіційно зареєстрованого безробіття. Офіційні показники безробіття в  Україні в кілька разів менше  реальних. Світовий досвід показує, що тільки в розвинутих країнах суспільство  може утримувати чисельність безробітних  на рівні 5–7% економічно активного  населення без шкоди економічному розвиткові і зниження соціальних гарантій. В Україні ж рівень офіційного безробіття знаходиться на рівні 2-5%.

Вирішення проблем безробіття на ринку  праці України по регулюванню  безробіття мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними  напрямами, зокрема:

Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення;

Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили;

Збереження і створення робочих  місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення;

Розв’язання проблем зайнятості населення  у сільській місцевості;

Сприяння зайнятості громадян, які  потребують соціального захисту  і не здатні на рівних конкурувати  на ринку праці;

Регулювання соціально-трудових відносин;

Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.