Аналіз стану ринку праці в Україні

      Робоча  сила – капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.

      Робоча  сила реально існує в особі людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства.

      У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який називається наймом, а працівник  – найманим працівником.

      Робоча  сила як товар відрізняється від  усіх інших товарів цілим рядом специфічних характеристик, а саме:

• продаж товару «робоча сила» не відмежується від людини, а лише використовується згідно з умовами договору про найм, що передбачає безперервне відновлення і корегування умов використання робочої сили і плати за працю
• найманий працівник і роботодавець – юридично рівноправні люди і однаковою мірою користуються правами людини й громадянина
• відносини між найманим працівником та роботодавцем юридично оформлюються трудовим договором, де вказуються взаємні права і обов'язки сторін по виконанню усіх умов купівлі-продажу робочої сили
• робочу силу не можна скоротити, відкласти до кращих часів
• робоча сила продається в кредит, тобто оплачується роботодавцем після використання її протягом певного часу
• найманий працівник може відмовитись від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитись за власним бажанням, страйкувати тощо
• робоча сила не може розглядатись  як однорідна субстанція, це – рідко якісний товар, навіть якщо працівники належать до однієї професії та спеціальності, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом технологією.

      Специфічність товару «робоча сила» полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером, психологією, бажанням до самовираження, самореалізації, він утримує свою сім'ю, отже, потребує соціального захисту у випадку погіршення кон'юнктури на ринку праці.

      Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо-правових документів.

      Робоча  сила як товар може успішно функціонувати  на ринку праці при наявності  таких економічних і соціальних умов:

• створення багатоукладної економіки;
• вільне переміщення працівників, власників робочої сили;
• ефективно діюче законодавство з питань праці і оплати.

      Функціонування  ринку праці підпорядковується  законами товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається  у використанні ним певних функцій, а саме:

• суспільного поділу праці – він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;
• інформаційної функції – ринок дає учасникам процесу купівлі-продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;
• посередницької – встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила»;
• ціноутворюючої – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності;
• стимулюючої – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;
• регулюючої – впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші, що пріоритетно розвиваються;
• оздоровчої – в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість [1, c 100-101].

 
 

1.3. Функції і види  ринку праці 

      Ринок встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками, що  виходять на ринок. Висуваючи вимоги до робочої сили, ринок формує її якісні характеристики – професійно-кваліфікаційну структуру та ціну. Він виконує важливу соціальну функцію – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів. Ринок виконує розподільчу функцію щодо ліквідації надлишків робочої сили, її раціонального оптимального розміщення, а також ефективного використання. Лише на ринку в процесі купівлі-продажу діє закон вартості та відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила», визначається його ринкова вартість і суспільна корисність. Не менш важливою функцією ринку робочої сили є надання людині права вибору, де краще продати свою працю і за яких умов. Ринок виконує також інформаційну функцію, сигналізуючи про вільні місця, незайняті трудові ресурси та потребу в них суспільства. Водночас є такі функції, які ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка вразливих верст населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

      Види  ринків праці можна розглядати з різних точок зору. Це пов’язано з формуванням ринкових систем господарювання та притаманних їм відносин, які стосуються всього комплексу політичних, соціальних, правових, психологічних та інших аспектів життєдіяльності людини.

      Сегментацію ринку праці у світовій економіці прийнято розподіляти на первинний та вторинний сектори.

      Основними критеріями сегментації ринку праці  є :

• спосіб включення робочої сили в процес праці;
• спосіб координації праці;
• спосіб оцінки праці.

      З урахуванням цих критеріїв до первинного ринку праці відносять такі категорії працівників:

• підприємці та менеджери;
• працівники нових гостродефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку;
• інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит;
• працівники органів управління;
• основний персонал підприємств кооперативів, малих підприємств, новостворених структур, які посіли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємств) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

      До  вторинного ринку праці в Україні  слід віднести:

     - по-перше, всіх зайнятих, рівень праці яких не відповідає потребам підприємства, тобто приховано безробітних. Їх становище нестійке, при перших кардинальних змінах у техніко-організаційній структурі виробництва ця категорія може поповнити відкрите безробіття;

     - по-друге, особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, молоді люди, пенсіонери);

     - по-третє, сезонні робітник, тимчасово зайняті за трудовими договорами;

     - по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентоспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливі дії для її підвищення обмежені. Для усього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низькі доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах.

      Специфікою  українського вторинного ринку є  те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

      Усередині як первинного, так і вторинного ринків, між окремими групами існують  відмінності. Це свідчить про те, що всередині ринків є більш вузькі сегменти. Конкуренція розгортається всередині сегментів, між сегментна конкуренція відсутня.

      Ринок праці поділяється на внутрішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці щодо конкретного підприємства.

      Основний  кадровий склад персоналу утворює  його внутрішній ринок. Працівники, що залучаються із зовнішніх джерел, утворюють зовнішній. Більш ефективний внутрішній ринок, оскільки він передбачає збереження стабільного колективу, фактор ефективної роботи, традицій, стилю, звичаїв. Тому підприємство намагається не допустити проникнення на внутрішній ринок працівників ззовні.

      Сегментація ринку на внутрішній і зовнішній  дещо нагадує первинний і вторинний  ринки, проте перший належить до підприємства, другий охоплює всіх зайнятих у національній економіці.

      В масштабі регіону прийняте розмежування повного (загального), фіксованого й  внутрішньо фірмового ринків праці, що тісно взаємопов’язані.

      Повний  ринок охоплює сферу обігу  робочої сили: тих, хто має попит на робочу силу, працездатне населення, яке реально шукає роботу у державних і недержавних секторах економіки й потребує профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки.

      Фіксований  ринок – офіційна частина повного  ринку, де рух робочої сили здійснюється через службу зайнятості.

      Фіксований  ринок праці охоплює незайняте  населення, що зареєстровано у службі зайнятості за місцем проживання, вільні вакансії на підприємствах, в організаціях і установах, а також місця  в системі формальної освіти. На цьому ринку безробітних працевлаштовують за допомогою центрів зайнятості, що можуть організувати перепідготовку кадрів у центрах освіти і на різноманітних курсах. Кожний обласний центр України в системі служби зайнятості має центри профорієнтації й профосвіти.

      Внутрішній  ринок фірми (підприємства) – локальний  ринок праці, що охоплює систему  відносин між роботодавцями і  найманими робітниками безпосередньо  на підприємствах, установах, організаціях з працевлаштування, розстановки  кадрів, організації і охорони праці, тривалості робочого часу та оплати, регулювання відносин під час скорочення штатів, вивільнення, закриття підприємства.

      Внутрішній  ринок фірм – невід’ємна частина цивілізованих ринкових відносин. Він успішно функціонує у всіх розвинутих країнах, де створився як відповідна реакція на великих рух кадрів і став наслідком усвідомлення ролі та важливості організації ефективного використання людського капіталу для досягнення успіху підприємств і компаній.

      З точки зору територіального підходу  існують ринки праці:

• внутрішній – місцевий, регіональний, національний;
• зовнішній – транснаціональний та світовий.

     Залежно від соціального підходу виділяють  ринки:

• робочих кадрів;
• спеціалістів.

      В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна вирішити ряд економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб’єктів, об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

      До  суб’єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на ній. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

      Представниками  домогосподарств на ринку праці  є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.

      До  суб’єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

      Носії господарсько-трудових інтересів –  це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

      Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед  них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців, банківських установ і та ін.

      Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють ринку  праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.