Альфред Маршалл - основоположник неокласичний теорії

 

 

6. Добробут, національний  дохід та організація виробництва  в теоріях 

А. Маршалла

 

                 Теорія розподілу та доходів. Наголошуючи на тому, що проблеми розподілу набагато складніші, ніж вважали економісти минулого, оскільки "жодне рішення, яке має видимість простоти, не може бути правильним", А. Маршалл стверджував, що "джерелом доходів усіх факторів виробництва в міру граничних послуг, які вони надають, є національний дивіденд" (національний дохід). Вихідною у його теоретичній побудові була думка, що кожен фактор виробництва підлягає дії закону попиту і пропозиції. При цьому ціна попиту того чи іншого фактора виробництва визначається його граничною продуктивністю, а ціна пропозиції — граничними витратами на нього.

Виокремлюючи  у якості факторів виробництва землю, працю, капітал та організацію, вчений звертав увагу на те, що "у певному  розумінні є лише два фактори  виробництва — природа і людина. Капітал і організація є результатом  роботи людини, яка здійснюється з  допомогою природи і спрямовується  її здатністю передбачати майбутнє і її готовністю потурбуватися про  майбутнє"3. Здійснений дослідником  аналіз взаємозв´язку факторів виробництва  дав змогу визначити їх подвійну функцію, пов´язану з тим, що фактори  виробництва:

"часто  конкурують за зайнятість: той,  чия продуктивність відносно  витрат на нього вища, прагне  витіснити інший і тим самим  обмежує ціну попиту на нього";

"формують  сферу зайнятості один для  одного, оскільки для будь-якого  з них не існує сфери зайнятості  окрім тієї, яку створюють інші".

Відтак А. Маршалл робив висновок, що національний дохід, який є результатом функціонування усіх факторів і який зростає разом  зі збільшенням пропозиції кожного  з них, є також єдиним джерелом попиту на будь-який з факторів виробництва.

Заробітна плата  є винагородою за негативні емоції робітників, пов´язані із важкістю праці. Вчений аналізував поведінку  робітника як раціонального суб´єкта, який оцінює свою участь у виробництві  через зіставлення доходів і  витрат. Відтак пропозицію праці А. Маршалл узалежнював як від демографічних  факторів, так і від суб´єктивних оцінок тягаря праці. "Незручність, тягар праці виникає від фізичної чи розумової втоми, або від того, що вона здійснюється у шкідливому середовищі... або від того, що вона забирає час, необхідний для відпочинку або громадської чи розумової  діяльності, — зазначав дослідник. — Але яку б форму не мала незручність, вона завжди посилюється  зі зростанням важкості і тривалості праці".

             Вчений виходив з того, що попит на робочу силу, як і попит на матеріальні блага, детермінований законами спадної корисності та спадної продуктивності. Він стверджував, що "заробітна плата кожної категорії робітників має тенденцію дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного робітника". Для розкриття сутності поняття "граничний робітник" Маршалл наводив приклад фермера, який "роздумує над питанням про кількість своїх пастухів", виходячи з того, що чистий продукт від використання одного додаткового робітника складає 20 овечок. Якщо цей робітник може обійтись йому значно дешевше, ніж еквівалент ціни цих овечок, — зазначав А. Маршалл, — передбачливий фермер безумовно візьме його до себе на ферму; але, якщо додатковий робітник буде коштувати йому майже стільки, скільки коштують 20 овечок, фермер буде сумніватися". Робітника, заробітна плата якого дорівнює виробленому ним чистому продукту, вчений назвав граничним, "так як його використання є граничним".

Прибуток  складається із двох самостійних  видів винагороди факторів виробництва: підприємницького доходу та процента. Підприємницький дохід вчений трактував  як винагороду за підприємницьку діяльність, компенсацію негативних емоцій, пов´язаних з ризиком, конкуренцією, невизначеністю, страхом та виробництвом, орієнтованим на невідомий ринок. На думку А. Маршалла, "риси, які мають бути притаманні ідеальному підприємцю, настільки значні й численні, що дуже мало людей можуть повною мірою володіти ними"4. Серед найважливіших рис підприємця вчений виокремив:

- уміння передбачати загальні тенденції розвитку виробництва і споживання;

- здатність до тверезих суджень і сміливого ризику;

- досконале знання тонкощів власного бізнесу;

- уміння керувати людьми, стимулювати їх підприємливість та ініціативу;

- здатність здійснювати дієвий контроль над підприємством, забезпечуючи послідовність та єдність дій тощо.

         Розвиваючи цю тезу, А. Маршалл поділив усіх підприємців на дві категорії:

1) тих, хто  йде уторованим шляхом і отримує  винагороду у вигляді нормального  прибутку, який входить до витрат  виробництва і є винагородою  "висококваліфікованої категорії  учасників виробництва";

2) тих, хто  відкриває нові та покращенні  методи господарювання, отримуючи  додатковий дохід.

          У цьому контексті на особливу увагу заслуговує Маршаллова концепція "квазіренти" — рентоподібного доходу (від лат. quasi — "подібний до"). Взявши за основу ідею класиків, згідно з якою фіксований запас та відсутність замінників земельних угідь у сільському господарстві перетворює винагороду за надання послуг землі у рентний дохід, вчений поширив це твердження на всі види ресурсів, які "є фіксованими для коротких періодів". На думку А. Маршалла, за цих умов будь-яке підвищення попиту сприятиме зростанню ціни, що уможливить отримання додаткового доходу як різниці між новою ціною і витратами виробництва, в тому числі нормальним прибутком. "...Для таких періодів доходи, здобуті з цих засобів виробництва, — зазначав дослідник, — перебувають у тому самому відношенні до вартості, створеного з їх допомогою продукту, як і справжня рента".

Виходячи  з того, що елементи квазіренти є  практично у всіх видах факторних  доходів, в тому числі у прибутку підприємця-новатора, Маршалл звертав  увагу на те, що існування надлишкових  доходів викликає переміщення ресурсів та зміну умов пропозиції. Закономірним наслідком цього у довгостроковому періоді, на думку вченого, стає вирівнювання факторних доходів та відновлення "нормальної" ціни, заснованої на граничній продуктивності ресурсів.

         Процент на капітал є "винагородою за втрати, з якими пов´язане очікування майбутнього задоволення від матеріальних ресурсів". На відміну від Н. Сеніора, А. Маршалл стверджував, що "процент можна вважати винагородою за очікування, а не за утримання", оскільки "нагромадження багатства зазвичай є результатом відстрочки задоволення або результатом його очікування".

         Обґрунтовуючи економічні підстави існування процента, вчений писав: "якщо правильно, що відкладення задоволення на майбутнє означає в цілому жертву з боку того, хто відкладає, точно так само як додаткове зусилля означає жертву з боку того, хто працює, і якщо правильно, що така відстрочка задоволення дає змогу людині застосовувати методи виробництва, початкові витрати на які будуть великими, але в результаті застосування яких сукупне задоволення зросте так само напевно, як і при збільшенні кількості праці, тоді не може відповідати істині, що вартість речі залежить лише від кількості витраченої на її виробництво праці". Відтак А. Маршалл заперечував трудову теорію вартості, звертаючи увагу на те, що вона заснована на припущенні, що "послуги капіталу є "дармовим" благом, яке надається без усяких пожертв і тому не потребує винагороди як стимулу для подальшого його функціонування".

         Узалежнюючи величину процента від суб´єктивних оцінок власників капіталу, А. Маршалл був переконаний, що поки людська натура зберігає свої одвічні властивості, кожне скорочення процентної ставки здатне спонукати багатьох людей зберігати менше, а не більше. Ця ідея знайшла подальший розвиток у теорії державного регулювання економіки видатного економіста XX ст., учня А. Маршалла Дж.М. Кейнса.

          Необхідно зазначити, що запропонований  А. Маршаллом аналіз найважливіших  економічних категорій базувався  на дослідженні моделі досконалого  конкурентного ринку. Водночас  практика розвинених країн демонструвала  посилення монополістичних тенденцій  у розвитку економіки. Звернувшись  до аналізу цих процесів, вчений  розглядав монополію як окремий  випадок на фоні панування  вільної конкуренції та відповідного  їй механізму ціноутворення. Заслугою  англійського дослідника стало  розуміння нових неринкових механізмів  регулювання, пов´язаних з діяльністю  монополій, їх здатністю регулювати  обсяги виробництва та ціни  з метою максимізації прибутку.

                А. Маршалл виходив з того, що монополія негативно впливає на розподіл ресурсів та загальний рівень національного доходу. Водночас він застерігав від поспішних висновків щодо діяльності монополій, звертаючи увагу на те, що економія на масштабі та можливості фінансування нововведень приводить до зростання обсягів виробництва та зниження цін. За цих умов довгострокова крива пропозиції монополізованої галузі буде проходити нижче кривої пропозиції тієї самої галузі за умов вільної конкуренції. Відтак монопольна фірма, яка керується альтруїстичними мотивами (наприклад, держава, особливо у випадку природної монополії) максимізує не лише свій дохід, але і споживчий надлишок.

 

Висновок

 

Концептуальний  підхід та основні теоретичні здобутки А. Маршалла витримали перевірку  часом і займають важливе місце  в арсеналі сучасної економічної  теорії. Перехід до неокласичної парадигми, який сприяв подальшому розвиткові економічної  теорії, отримав назву "маршаллівської революції", яка полягала:

-в розширенні  предметного поля економічних  досліджень, запровадженні нового  категоріального апарату, збагаченні  методології економічної науки;

-започаткуванні  мікроекономічного аналізу та  дослідження економічних взаємозв´язків  на системній та функціональній  основі, що сприяло формуванню "єдиної  мови" економічної теорії та  відіграло важливу роль у професіоналізації  економічної науки та утвердженні  світового наукового співтовариства  економістів;

-розробці  синтетичної теорії, заснованої  на рівноправності фактора граничної  корисності (попиту) та фактора витрат (пропозиції) у формуванні ринкової  ціни;

-включенні  у економічний аналіз фактора  часу, розмежуванні довгострокового  та короткострокового періодів, що уможливило створення "загальної  системи, в якій усі попередні  теорії знайшли собі місце".

Водночас  більш абстрактний рівень аналізу  порівняно з класичною і історичною школами, "обмежена сфера такого аналізу і його крайня віддаленість від практичних проблем", сприяли  спрощенню образу людини як раціонального  максимізатора та виключенню зі сфери  дослідження неокласиків (аж до 30-х pp. XX ст.) макроекономічної проблематики та процесів економічного зростання.

Те, що ґрунтовно  викладено в "Принципах економікс" А. Маршалла, менш важливе, ніж те, на що він лише вказав мимохідь. Більше, ніж будь-який інший економіст... Маршалл відкрив шлях досліджень для інших.

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Ахметов А. Г. История экономических учений. Курс лекций. Учебное пособие. – М.: «Эконом», 2001. – 251 с.
2. Історія економічних учень. За ред. В.Д. Базилевича. Київ: Знання,  2004, 1300 с.
3. Климко Г.Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес,  2004, 615 с.
4. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. – 952 с.
5. Маршалл А. Принципы политэкономии. М.: Инфра-М, 1999, 415с.
6. Сурин А.И. История экономики и экономических учений. Москва: Финансы и статистика,  2003, 200 с.
7. Юхименко П. І., Леоненко П. М. Історія економічних учень: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2001.– 514 с
8. Ястремский О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки. Київ: Товариство "Знання", КОО,  1998, 714 с.
9. Доу Ш. Математика в экономической теории: исторический и методологический анализ // Вопросы экономики, 2006. – № 7.
10. Кушнір В.С. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – Харків: Еспада, 2004. – 208 с.